Чергова мішень США. Так просто не впаде!

ІРАНСЬКА БАЛІСТИЧНА РАКЕТА «ШЕХАБ-3»

За оцінками ізраїльських і американських фахів­ців з розвідки, Іран ще 2000 року зміг розгорнути балістичні ракети середньої дальності «Шехаб-3». Балістична ракета отримала назву «Метеор-3». У лютому 2000 року Іран здійснив успішні випробування нової ракети з двигуном північнокорейского виробництва, що був наданий Ірану в листопаді 1999 року. За короткий час іранські й корейські фахівці зуміли здійснити інтеграцію і відпрацювання систем бойової ракети. Тепер Іран може обстрілювати цілі на відстані до 1300 кілометрів. Модернізований варіант ракети має дальність 1900 км.

Джерела, пов’язані з американською розвідкою, повідомляють, що оперативні випробування ракети здійснювалися на новому військовому аеродромі поблизу Мешхеда з пересувної транспортно-пускової установки. Як відомо, знайти і знищити мобільну пускову установку дуже важко. Фахівці-аналітики втішають себе надіями, що точність ракети недостатньо висока й іранські ракетники ще не вирішили всіх навігаційних проблем. Але точність ракети цілком достатня, щоб обстрілювати, наприклад, військові аеродроми на території Ізраїлю, Туреччини, Саудівської Аравії. За оцінками західних фахівців, нині ракета зможе влучити в коло діаметром близько трьох кілометрів. Очевидно, цей показник незабаром буде поліпшено. Іранці докладають багато зусиль у галузі ракетобудування і вже досягли безсумнівних успіхів.

Міністр оборони Ірану недавно заявив, що на стадії проектування перебувають ще могутніші ракети «Шехаб-5» (5000 км) і «Шехаб-6» (дальність дії
10 000 км). Є вже й варіанти з боєголовками, що розділяються.

 ВИНИЩУВАЧІ «ТОМКЕТ» І «ФАНТОМ»

На аеродромах є й повітряний флот з 79 американських винищувачів F-14 Tomcat, озброєних потужними ракетами «Фенікс». Їх американці продали ще шахському Ірану для боротьби з радянськими МІГ-25, що облюбували Тегеран для повітряних прогулянок з фотоапаратами на борту.

Ще з часів дружби зі США залишився великий флот «Фантомів». Декому з пілотів довелося пізнати, як відмовляє його радіоелектронне устаткування під час атаки на «НЛО». Отож «Фантоми» й застаріли, проте ще можуть постояти за себе.

Іракські пілоти ще 1991 року перегнали свої бойові літаки до Ірану, щоб союзники не знищили їх на незахищених аеродромах. Серед них були ударні Су-24, винищувачі МІГ-23, «Міражі».

В останні роки Іран закупив МІГ-29, що у руках вправного пілота є грізною зброю. Пілоти західного світу на підставі навчальних боїв з МІГ-29 у Німеччині заявили, що ця машина перевершує за всіма параметрами американські F-16.

 ІРАНСЬКА «БЛИСКАВКА»

Іран робить безсумнівні успіхи в літакобудуванні. Недавно сторінки світової преси обійшов фотознімок винищувача, спроектованого і побудованого в Ірані. Творці назвали своє творіння «Азарахш», тобто «Блискавка». Винищувач-первісток іранської авіаційної промисловості має на подив високі льотно-технічні характеристики. Його максимальна швидкість — близько 2 000 км на годину. Вага бомб, гарматного і ракетного озброєння становить 4 400 кг. За світовими мірками це пристойні показники.

Спочатку в авіаційній пресі висловлювалося припущення, що іранський бойовий літак буде повторенням російської чи китайської бойової машини. Але іранські спеціалісти-літакобудівники пішли іншим шляхом.

Іранські ВВС мають на озброєнні винищувачі американського виробництва F-5 «Фрідомфайтер». Це проста і дуже маневрена машина. Її взяли за основу під час проектування. Але іранський бойовий літак тільки зовнішньо нагадує свого попередника. Він приблизно на 15% більший і важчий за американський винищувач. Устаткування і двигуни на іранському винищувачі російського виробництва. Два двигуни РД-33 фірми Клімова такі ж як на чудовому винищувачі МІГ-29. «Око» літака — радар російської розробки «Топаз» фірми «Фазотрон», що його збирають в Ірані. На іранську машину поставили удосконалений варіант радара з поліпшеними характеристиками у стрільбі по наземних об’єктах. Восьмитонний літак двомісний, а отже, спеціалізуватиметься по наземних цілях. Але за необхідності він зможе постояти за себе і в повітряному двобої з будь-яким сучасним винищувачем.

Іранці почали будувати свою «Блискавку» давно. Цілеспрямовані зусилля дали свої плоди. Спочатку було побудовано чотири дослідні літаки, що пройшли інтенсивні випробування. Скільки «Блискавок» в Ірану сьогодні? Запитайте щось простіше — в Ірані базік вішають на гак автомобільного крана.

 «СИНІЙ ПТАХ ЩАСТЯ»

В Ірані спроектовано й побудовано перший іранський літак «Синій птах». Літак почали проектувати 1996 року, планували розпочати польоти вже через рік. Випуск літака сильно гальмувався через напружене економічне становища країни.

Це легка двомісна машина з поршневим двигуном фірми Ротакс потужністю 120 к.с. Вага — 750 кг, розмах крила — 9,45 м, довжина — 6,2 м. Швидкість крейсерського польоту — 160 км/год на висоті 3 600 м. Літак здатний злітати з невеликих майданчиків, розбіг на зльоті — 244 м.

Не схоже, щоб «Птах щастя» було застосовано у воєнних діях, він може слугувати як кур’єрський літак.

ІРАН: ОКО БАЧИТЬ, ТА ЗУБ…

За повідомленнями відверто сіоністських видань, розгром Ірану буде швидким і цілковитим. Цю тезу повторюють багато ЗМІ світу. Особливо смакують «удар» залежні від сіоністів газети і журнали, замасковані під «патріотичні». Для «наукового обгрунтування» часто залучають навіть генералів, які навмисне спотворюють наявну інформацію про іранські ВПС, повторюють жахливі сценарії, розроблені в сіоністських організаціях.

Долучається і телебачення, що демонструє килимове бомбардування величезної території літаками У-2 «Спірит». Ну просто ляж і замри!

Виникає запитання: чи зможуть американські «невидимки» безкарно бомбити цю країну? Дуже сумнівно. ППО Ірану вже довела свою боєздатність у боротьбі з «НЛО». Не слід забувати про хоробрість, іноді фанатичність іранських пілотів і солдатів. Війна з Іраком тривала вісім років і продемонструвала відвагу, навіть фанатизм солдатів обох армій. Один іранський генерал сказав: «Сполучені Штати можуть почати війну, але вони не зможуть її закінчити!» Іран супротивник серйозний!

Може, доцільніше було б задля миру в регіоні, аби переглянув свою зовнішню політику Ізраїль. Зокрема, припинив воєнну вакханалію з сусідами?

Оборона Ірану продумана добре. Деякі ефективні принципи ведення війни продемонструвала «Хезболла», що має підтримку іранських військових радників. Спочатку ізраїльські генерали відмахувалися від «комариних укусів», а потім зазнали поразки в останній війні в Лівані.

11 квітня 2005 року над містами і селищами Західної Галілеї пролетів безпілотний розвідник, запущений з території Лівану бойовим підрозділом організації «Хезболли». Політ тривав дев’ять хвилин, але викликав подив серед фахівців. Ізраїльські військові завжди похвалялися тотальною непроникністю своєї системи ПВО, а тут така поразка! Звичайно, це не посадка Матіаса Руста на Червоній Площі, але факт для ізраїльської вояччини дуже вже неприємний.

Представник ізраїльської системи ППО показував на карті свій варіант маршруту непрошеного арабського гостя, а представник «Хезболли» — трохи інший. Це дало змогу зробити висновок, що ізраїльські зенітники просто проспали політ. Звісно, світ повірив арабським операторам безпілотника.

Допитливі журналісти довідалися всі подробиці, тому в мас-медіа потрапили достовірні дані про безпілотник «Мохаджер» чи «Мірсад-1», як його назвали в Лівані. «Хезболла» одержала кілька апаратів від Ірану і змогла з успіхом застосувати їх для розвідки прикордонної території Ізраїлю. Загалом апарат дуже простий, такий можуть побудувати навіть авіамоделісти в себе в квартирі.

Вперше безпілотник «Хезболли» пролетів над Ізраїлем у листопаді 2004 року, успішно повернувшись до прибережних вод Лівану, де на нього чекав катер. 11 квітня політ закінчився на суші, у південній частині Лівану. «Мірсад-1» летів на висоті близько 300 м, зробив петлю над територією Ізраїлю і безкарно пішов додому. Найбільший розпач для зенітників — «Мірсад-1» можна було б збити навіть з автомата, адже він летів зі швидкістю близько 200 км/год. Політ відбувся безпосередньо перед зустріччю президента Буша і прем’єр-міністра Аріеля Шарона в техаському Кроуфорді. «Хезболла» дуже вчасно заявила про якісно новий етап боротьби. Навіть виник термін «несиметрична погроза».

Як відомо, розвідка Ізраїлю знала про підготовку польоту «Мірсада-1», тому катери й авіація безупинно стежили за територією Лівану. Нібито, було виконано понад 80 пошукових рейдів. Безрезультатних, як бачимо.

Представники ВВС Ізраїлю заявили, що арабський безпілотник не являє собою ніякої небезпеки для країни. Кожен генерал виправдувався по-своєму, але факт залишився незаперечним — озброєний до зубів Ізраїль виявився незахищеним від польотів арабських безпілотних літаків.

Звичайно, «Мірсад-1» апарат невеликий, його корисне навантаження становить лише 30-50 кг за злітної ваги 85 кг. На борту він несе відеоапаратуру. Одразу запитання: «А міг би він нести хімічне, бактеріологічну чи біологічну зброю, і скинути її над населеними пунктами ізраїльтян?» Запитання переросло в стогони про тероризм і кровожерливість «Хезболли». Факти говорять про те, що на борту «Мірсада-1» жодної терористичної зброї не було.

Попри все «Хезболла» стала авторитетною силою, її керівництво знаходить дуже ефективні методи боротьби і розвідки, тому, на думку спецслужб Ізраїлю і США, її необхідно за будь-яку ціну спаплюжити в очах світової громадськості, розгромити на полі бою.

Питання про погрозу від «комарів» переросло у міжнародне. Маленькі безпілотники можуть стати серйозною загрозою для будь-якої країни. Для захисту від них необхідно створювати нову мережу спостереження і засобів знищення. Це означає, що необхідно піднімати в небо, наприклад, безліч аеростатів загородження, які передавали б дані в комп’ютери на центральному пульті керування. Для їхньої обробки необхідно мати складне математичне забезпечення і дороге устаткування. І в остаточному підсумку, попри величезні витрати, 100% знищення, як і виявлення, безпілотників досягти теоретично неможливо.

На початку квітня 2006 року було проведено навчання ВМС Ірану. Військовим аташе продемонстрували надшвидкі ракетні катери. Але що може зробити маленький катер з військовим кораблем, особливо авіаносцем? Перетворити на купу брухту на морському дні. Яким чином?

До весни 2006 року на узбережжі Перської затоки базувалося 400 маленьких катерів. Їх продовжують будувати, бо це не пов’язано з великими витратами матеріалів і фінансів. Берегова лінія сильно порізана, і має безліч бухточок. Загальна довжина берегової лінії становить
3 500 км. Сьогодні в бухточках стоять сотні міні-катерів, озброєних ракетами.

«Комариний» флот доповнюють більші катери, озброєні крилатими ракетами. Зазвичай такий катер здатний вистрілити одразу чотирма ракетами. Скільки їх усього на борту — не повідомляється.

Командування ВМС Ірану вважає, що у разі військового конфлікту всі великі іранські кораблі не буде введено в дію. Спочатку американцям доведеться мати справу з «комарами». Боротися з якими дуже складно. Помітити наближення «комарів» з великої відстані не вдасться — заважатиме «трава» на екранах радіолокаторів, що виникає через відбиття радіохвиль від поверхні неспокійного моря. Скорострільні гармати для захисту на великих кораблях, звичайно, є, але вони не в змозі розстріляти все, що наближається.

Доки кораблі для прикриття авіаносців вестимуть бій на виживання, по авіаносцях вдарять крилаті ракетами з більших катерів. Перська затока невелика, і це ускладнить маневрування кораблів. Авіаносець під час виконання операції не може швидко змінити своє розташування, стаючи ціллю для балістичних ракет середнього радіусу дії.

Щодо флоту, то тут союзникам, що нападають, загрожують мініатюрні підводні човни, начинені вибухівкою. Є також підрозділи бойових плавців. Уже зараз спецслужби Об’єднаних Еміратів не знають спокою, стежачи за іноземними громадянами-аматорами, які пірнають у прибережних коралових рифах.

Є в Ірану і три підводні човни класу «Кіло». Особливо неприємно для союзників, що на озброєнні цих човнів є супер-торпеди класу «Шквал», розроблені іранськими фахівцями. Максимальна швидкість іранського «Шквалу» становить 370 км/год за дальності дії до 13 км. Це не помилка — 370 км/год! Авіаносець беззахисний перед цією торпедою. Про неї треба розповідати окремо.

Американці в квітні 1988 року вже мали справу з іранською тактикою ведення війни на морі. Тоді на міні підірвався ракетний фрегат ВМС США, і мало не пішов на дно. Американці у відповідь змогли потопити два іранські кораблі і три катери. Морський бій тривав цілий день і був дуже напруженим. Нині таке повторити навряд чи вдасться.

Володимир РЕПАЛО