За Полярним колом, на обледенілому краю землі сибірської лежить півострів Таймир. Величезним виступом заходить він у непривітний Льодовитий океан. Таймир - справді унікальний край. Куди не кинеш оком - безмежна тундра з численними болотами та озерами, відчуття небаченого, космічного простору. Водночас це край лютих морозів, крижаних вітрів, тривалих снігових бур та багатюща природна скарбниця. У надрах цієї північної землі є досить рудних і нерудних корисних копалин. Однак основними скарбами Таймиру є мужні північні народи.

"Добро, що роблять люди, і собака не забуде"- каже мудре долганське прислів'я. Суворі кліматичні умови навчили долганів робити добро кожній людині і дбати про гостей. Ставляться вони з любов'ю й до домашніх і диких тварин. Саме у цьому зображуються культура та побут долганів. Адже жителі тундри - мисливці, рибалки, оленярі. Сьогодні ми з вами можемо уявити, як за чумом завиває хурделиця, а нам тепло і затишно у домівці старого мисливця...

ЮНАК-ЦАР І ДОЧКА МИСЛИВЦЯ

Давно колись, переказують, був юнак-цар. І жив по сусідству з ним бідний старий мисливець. Мав той мисливець єдине багатство - дочку-розумницю.

Якось юнак-цар, нудьгуючи, покликав бідняка до себе й мовив:

- Ось ти вже майже прожив свій вік, то я хочу

дізнатися, якого ти розуму дійшов! Відгадай-но мені загадку: що в світі найсолодше! Ранком чекаю на відповідь! Не відгадаєш - голову зітну!

Скільки йшов бідолаха додому, стільки й журився як же йому відгадати. Солодкої їжі він зроду не куштував. Чим би не пригощав цар, все здавалося йому солодким. додому

Дочка й питає:

- Чого, тату, такий сумний?

-- Як же мені не сумувати, коли завтра, мабуть, доведеться помирати: пожив, відходив своє --прийшов мій кінець. Покликав мене юнак-цар і загадав мені загадку. Якщо не відгадаю до ранку - не зносити голови. Горенько мені!

- А що ж він таке загадав?

- Та запитував: що в світі найсолодше?

- Не сумуй, батьку! Лягай краще спати, добре відпочинь, а завтра сміливо йди до царя й кажи:

"Знаю, що найсолодше! Це коли, находившись з ранку до вечора по тайзі, повертаєшся з полювання і втомлені ноги простягаєш біля вогнища в чумі і засинаєш. найсолодше

Старий заспокоївся й заснув.

Вранці пішов мисливець до царя. Юнак-цар і питає:

- Ну, то як, що, відгадав?

- Та немовби відгадав! правильно

-- То що ж найсолодше?

- Коли натрудишся так, що й заснеш без І вечері. Виходить, найсолодше - це сон!

- Ти бач? - здивувався юнак-цар.

- Далебі, ти розумний чоловік! Чому ж ти так бідно живеш? Гаразд, відгадай ще одну загадку: що на світі найпрудкіше? Якщо не відгадаєш, то вже цього разу зітну-таки тобі голову!

Старий нічого придумати не зміг, заплакав і пішов додому. Вдома все розповів дочці.

- Через таке ще й рюмсати! - засміялася дочка.- Лягай краще відпочивай! А вранці скажеш цареві: "Найпрудкіше за все - ось що! Коли виходжу з свого бідняцького чуму і дивлюсь на небо - до єдиної зірки бачу на небі, гляну на землю - кожну травинку бачу на землі. Проте ніяк не можу обійняти обрій. Так що найпрудкіше - це людський зір!"

Старий спокійно заснув. Вранці прийшов до царя з готовою відповіддю.

- Ну, що, відгадав? - цар йому.

- Та ніби відгадав, та не зовсім певен, по-слухай-но.

І старий переказав те, про що дізнався від дочки.

Ще дужче здивувався юнак-цар:

- Та ти, старий, таки розумний чоловік! Тоді ось що. Бери мого оленя, але дивись мені, на ранок він має отелитися. Приведеш назад з телям.

Бідний мисливець зовсім зажурився. Привів додому царевого оленя та й плаче.

- Чого плачеш, батьку? - питає дочка.

- Ось цар дав оленя. Наказав, щоб до ранку отелився. Хіба таке можливо?

- Ти привів, тату, дармовий харч! Оленя забий, м'ясо з'їмо!

Старий забив оленя, м'ясо з'їли. Дочка зібрала в торбинку копита і всі кісточки, віддає батькові:

- Ось копита - мати, а кісточка - теля. Скажеш так і, як дитячі іграшки, розкладеш їх на царському столі. Олень тільки так і телиться! Тоді він настійливо запитає: "Своїм розумом досягнути цього ти не міг. Хто тобі поради дає, кажи?!" Не таїсь, скажи йому: "Є дочка, вона і радить".

Вранці старий приходить до царя.

- Відгадав? - запитує той. Старий копита і кісточки розкладає на столі, немов дитячі іграшки, і каже:

-- Олень лише так телиться!

- Своїм розумом ти до цього не додумався б. Признавайся, хто тобі поради дає?

-- Є в мене дочка-розумниця.

Посміхнувся юнак-цар і подав старому відро з дірявим дном. Наказує:

- Нехай залатає! А не то - обом голови зітну!

Мисливець з гіркими сльозами приносить відро:

- Настав день загибелі, дочко! Цар повелів відро залатати. А якщо ні, то прощай життя!

Дочка у відповідь:

- Віднеси відро назад і передай: латати, звісно, жіноча справа, але нехай він, як чоловік, виверне відро навиворіт.

Мисливець відніс відро і передав, як дочка веліла. Вражений юнак-цар на це лише проказав:

- Сам піду подивлюся на твою дочку!

А як прийшов, то відразу ж і закохався. Наступного дня і весілля справили.

Небагато минуло часу, як побралися молодята. Але одружившись, юнак-цар став подібний до ляльки: тільки сидить, а все виконує дружина.

Потім, певне, набридло йому, що все вирішує дружина.

Одного разу він і каже:
- В одній країні двом царям не бувати! Краще давай розлучимося!

- Що ж, воля твоя! - погодилася мисливцева дочка.

Певне, цар не сподівався на таке. Йому стало ніяково. Він промовив:

- Бери з собою що хочеш!

І ось вранці мисливцева дочка мала залишити царські хороми. Коли чоловік заснув, вона взяла його з постіллю в оберемок і перенесла до батьківського чуму.

Прокидається юнак-цар ранком, здивовано питає:

- Де я? Як опинився тут?

- Це я тебе до чуму принесла.

- Як це? Для чого?

- Бо забажала. Пригадай, ти ж сам сказав:бери з собою що хочеш!

Так юнак-цар і не розлучився з дружиною. Залишилися вони разом.

Без дружини чоловіку важко, а без розумної жінки й оленям гірко.