Іншої семантики, на превеликий жаль, у нашого телебачення немає.
Воно працює на ті чи інші індивідуальні міфології глядача. Зрозуміло, що це не тільки індивідуальні світоглядні характеристики аудиторії, а й інтереси тих персонажів, що володіють телебаченням. Все це іноді поєднується, впереміж, немов у якійсь солянці. Інших способів існування у нашого телебачення немає. Я їх не бачу.
Щось намагалося робити національне телебачення, наївно і доволі цікаво, десь на початку нашої суверенної історії. В цьому контексті можемо пригадати високоінтелектуальний характер тоді ще молодого каналу „1+1", ба навіть інших студій та каналів. Але потім все це рішуче зникло і перетворилось на неймовірну та нібито безвідповідальну гидоту.
Причому у цієї самої гидоти є дуже чітка стратегія.
По-перше, масові аудиторії телебачення перебувають при масі своїх пересудів. І телебачення відповідним чином обслуговує ці пересуди. Наприклад, масова людина, за інерцією попередніх соціокультурних формацій, глибоко переконана, що хтось має чітке уявлення про майбутнє. Ось так виник сюжет довкола доволі скромного доктора Нострадамуса, що фігурує у відповідній рекламі на нашому ТБ. Це філологія, яка покриває дуже різні і суперечливі події нашого особистого життя. От і добродій Нострадамус займався чимось схожим. На мою думку, все це підверстано під дурнуватий комунізм якоїсь пані Вітренко. Типу того, ніби Нострадамус передбачав її перемогу в недалекому майбутньому. Мені здається, що ця реклама саме від Вітренко, а не Тимошенко.
Але давайте скажемо, яке відношення має Нострадамус до біжучих українських політичних сезонів? - Ніякого! Але саме його ім'я натискує певну клавішу у масовій свідомості і, відповідно, ця сама свідомість повертається назустріч тому політичному сюжетові, що його намагаються інфікувати в цю саму свідомість. З чим нас і можна привітати. Нічого іншого на нашому телебаченні немає - просто натискують клавішу у цій самій свідомості, чи це Нострадамус, а чи обіцянка якось ідеального - в матеріальному і моральному напрямі - існування.
Наша масова свідомість ніби щохвилини чекає, що натиснуть саме оцю клавішу. Коли це відбувається, то їй стає трохи легше. Як сказав академік Сахаров Солженіцину в минулому столітті: „Наш век жаждет мифа". І це сьогоднішнє, 21 століття, також спрагло хоче цього міфу.
А тим часом, десь на горі, серед оцих самих олігархів та іншої теленаволочі, ми бачимо спеціалізоване інтриганство. Хтось працює на один табір, хтось - на інший. Ось так виглядає оцей самий вітчизняний інформаційний телеекран.
Нині покійний великий польський поет Тувім у 30-х роках минулого століття казав про тогочасне польське радіо: „Радіо - це великий винахід. Один поворот регулятора - і нічого не чути". Не бачив він українського телебачення! Адже телебачення - це також великий винахід. Натис на кнопку - і нічого не видно!
Що стосується впливу політичної реклами, доволі нав'язливої, хочу зауважити, то це однозначно натискування на клавішу підсвідомості. Але, між нами кажучи, це дуже спеціальне питання людської психології. Тому що зв'язки поміж підсвідомим базисом людської свідомості та цим самим надбазисом - ледве чи не найскладніші. Фройд та його колеги тільки-тільки торкнулися цієї самої проблеми. Вона до цього часу до кінця не визначена.
Десь там, внизу - архетипи міфу, вірніше ті шари підсвідомості, що спраглі того самого міфу. А десь нагорі - дуже багато псевдоінтелектуальних аргументів, скажімо, на користь або Наталі Вітренко, або пані Тимошенко, або Ющенка, а тим більше, цієї самої донецької компанії. Зовні - це гротеск, але насправді хтось внизу хоче цього самого гротеску, він не може жити без нього.
Наприклад, українське телебачення переповнене сьогодні „радянщиною", де зображене ідеальне радянське минуле. Більше того, наше телебачення переповнене чекістською, луб'янською галіматьєю, у якій йдеться про якихось мужніх чекістів, котрі воюють з контрреволюцією, починаючи з часів Дзержинського і закінчуючи добродієм Андроповим. Показують що певний фрагмент нашої масової свідомості хоче бачити: ідеального чекіста, ідеального диктатора, якогось українського Путіна, або принаймні якогось українського персонажа, який буде у союзі з Путіним.
Щодо майбутнього...
Доки наше телебачення не піде західним, цивілізованим шляхом розвитку, де всі канали були у свій час суворо і безвідмовно спеціалізовані, нічого суттєво не зміниться у нашій масовій свідомості. Тобто, якщо не хоче споживач дивитися політичну беліберду, то, будь-ласка, він має змогу переключити на якийсь спеціалізований - інтелектуальний, художній, природничий - канал. У нас цього немає. І я бачу, що це невипадково. Скажімо, якісь спроби творення українських спеціалізованих каналів, присвячених культурі, фактично закінчилися нічим. Тому що ті, хто нагорі, не зацікавлені в цих каналах. Тому що такими засобами каналізувати міфи, свої інтриги до низу дуже важко, а може й навіть неможливо.
Коментарi