Талан — талант

Це пароніми, близькі за звучанням, але різні за значенням. І тому часом не лише в усному мовленні, а й на письмі їх плутають. Як ось в одному з сучасних художніх творів: “— Максиму бути головою,— казали люди в селі,— талан у нього до землі”. Зрозуміло, що тут має стояти іменник талант. А талан означає “доля, життєвий шлях, щастя, удача”. Таке його вживання йде з фольклору, згадаймо, наприклад: “Ой світе мій ясний, світе прекрасний, Який мій талан нещасний” (народна пісня). Цей самий зміст вкладали в нього й українські класики: “Нащо мені врода, Коли нема долі, нема талану” (Тарас Шевченко), “А менший працює, як риба об лід побивається, та нічого не вдіє, ні в чому нема йому талану” (Олекса Стороженко). Талант — видатні природні здібності; хист, обдаровання. “Наша Настя має талант і охоту до музики” (Іван Нечуй-Левицький). Так називають і того, кому властиві ці якості. “Ви не знаєте, скільки то у нас талантів молодих” (Василь Стефаник). Коли в людини нема таланту, кажуть, що вона неталановита, а не безталанна. Безталанний — це нещасний, знедолений. “А я бідний, безталанний, Без пари, без хати, Не довелось мені в світі Весело співати” (народна пісня). Безталання — гірка, лиха доля; недоля. “Розвіялося оплакане всіма віками дівоче безталання” (Кость Гордієнко).

Ласиця, а не ласка

Є в українській мові, зазначає автор книжки “Культура слова” Олександр Пономарів, кілька паронімічних груп, що мають однакове значення: ласиця — ласка (невелика хижа тварина), самиця — самка (особина жіночої статі), палиця — палка, полиця — полка. Класики української літератури охоче вживали утворення на -иця. “Вона прилипла до нього, мов ласиця, а її блискучі, майже дикі очі впилися жадібно в його блідаве, ніжне обличчя” (Ольга Кобилянська); “Щупаки пливли у прибережні води вслід за самицями, як завжди, рік у рік” (Максим Рильський); “Няня казала, що то був велетень із залізною палицею і що його не брали ні куля, ні меч” (Степан Васильченко); “Книжкові полиці від підлоги до високої, розмальованої стелі займали дві стіни” (Зінаїда Тулуб).

А от які фразеологізми маємо зі словом палиця: без палиці не підступай, вставляти палиці в колеса, з-під палиці, палицею кинути; любить, як собака палицю; палиця на два кінці, перегинати палицю. Форми з -ка активізувалися в радянський період під впливом російської мови і досі переважають у нашій пресі: “Люмпен хоче всього й одразу — смачно їсти, шикарно одягатися і спати з красивою самкою” (з газети). Тепер треба повернутися до традиційних українських утворень лaсиця, самиця, палиця, полиця.

Спазм чи спазма?

У сучасній літературній мові поширені обидві форми: як медичний термін ця лексема виступає в чоловічому роді (“У недужого був глибокий спазм”); як загальновживане слово — у жіночому (“Мій старий,— сказала бабуся,— вже пережив спазму”). Іменник фальш у чоловічому роді чергується з формою жіночого роду: “Фальш у її голосі різав Яринці слух” (Олекса Десняк); “Арсенова душа не виносила брехні й фальші” (Любомир Дмитерко). Хоч категорія чоловічого роду для цього слова старіша за категорію жіночого, проте друга витискує з мовлення першу.

Поприще — нива, поле

Мовці чомусь вельми вподобали старослов’янське слово поприще (на поприщі), забуваючи про українські відповідники, які, безперечно, більше суголосні сучасності. Хіба не краще звучить, скажімо, на ниві? “На старшинській ниві і розкрилися повністю всі його (Багірова) таланти” (Олесь Гончар). Або інший вислів — на полі. “Сьогодні моє свято. Найбільше в житті. 55 років скромної праці на літературному полі” (Ольга Кобилянська).

Жива народна мова не знає іменника поприще, але в ній, як слушно зауважують фахівці, є схоже за звуковим складом дієслово поприщити, що викликає в людей комічні непорозуміння, коли вони читають газети чи слухають теле- і радіопередачі й натрапляють на цей непопулярний архаїзм.

Купили зошити — купили зошитів

Яка семантична відмінність між цими словосполученнями?

Різниця полягає ось у чому: знахідний відмінок указує на те, що дія поширюється на всю кількість (купили всі зошити, які були), а родовий — на те, що дія поширюється не на всю кількість, а тільки на певну її частину (купили зошитів означає “взяли частину тих, що були там”).

Дистанція — інстанція

Слова з різним значенням, якими інколи користуються неправильно, замінюючи одне одним. Наприклад, можна почути: “Вона зверталася по всіх дистанціях (треба: інстанціях) і таки добилася свого”.

В українській мові дистанція (відстань, проміжок) уживається як військовий, спортивний і залізничний термін. “Доки очі не звикнуть до гірських умов, старший лейтенант заборонив і собі, і своїм підлеглим визначати дистанцію на око” (Олесь Гончар), середня дистанція, спринтерська дистанція, подія на 6-й дистанції шляху. Переносно це слово часто вживають для характеристики близькості чи віддаленості людей у спілкуванні. “Він завжди тримався певної шанобливої дистанції у стосунках з колегами” (з газети).

Інстанція — щабель, ланка у системі підпорядкованих один одному державних, адміністративних органів. “Архітектурні й планувальні інстанції, певне, недостатньо підготувалися до цієї складної і важливої справи” (Олександр Довженко), “Він, Русевич, довів потребу реконструкції перед вищими інстанціями” (Юрій Шовкопляс).

Присмак — присмака

Присмак. Додатковий смак у чомусь; переносно — відтінок, забарвлення: гіркий присмак, присмак свіжих плодів; у виступах артистів помітно присмак трюкацтва.

Присмака. Те, що додають у страву, аби вона була смачною; приправа: борщ без присмаки.

Підготував Борис РОГОЗА, ”Хрещатик”