Подих — дух — дихання

“Вершник перевів подих, кинув оком на юрбу”; “Йому навіть подих перехопило. Скільки тут хліба!” Навівши ці фрази, взяті з творів сучасних українських письменників, тонкий знавець нашої мови Борис Антоненко-Давидович звернув увагу на недоречність у них слова подих. Адже воно означає не “дихання”, а “подув”: “Клени обсипаються від найменшого подиху вітерця” (Олесь Донченко), або вказує на нові впливи: “Подих нової епохи дійшов і до цього маленького міста” (з журналу). Російські відповідники — дуновение, веяние.

Навпаки, там, де йдеться про дихання, українська класика вдавалася до слів дух (“Вона аж зблідла, дух забивсь” — Іван Нечуй-Левицький; “Молодиця не переведе духу, верещить” — Марко Вовчок), віддих (“Він затамовує навіть віддих, боячись подати знак життя” — Михайло Коцюбинський), дихання (“Інші квіти в диханні весни розцвітуть” — Володимир Сосюра).

Російському вислову задержать дыхание відповідають затамувати (зупинити, затримати) дух (“Вони проминули ще десяток склепів, затамувавши дух” — Юрій Смолич), затамувати віддих (“Олег, затамувавши віддих, визирнув з-за димаря” — Олесь Донченко). А зворот перевести дыхание перекладається українською звести дух, перевести (відвести) дух, відсапнути (“Лаговський важко одсапнув з того прудкого ходіння” — Агатангел Кримський), відітхнути (“Я став, відітхнув важко, озирнувся довкола і знов відітхнув” — Іван Франко). У російського нельзя дух перевести — українські відповідники не можна дух відвести, не здихнутися.

Особистий — особовий

Дуже часто їх плутають. Кажуть і пишуть: особистий склад військової частини (треба: особовий), особові речі учня школи-інтернату (треба: особисті). А як правильно — особиста чи особова справа, особисті чи особові рахунки? Можливі обидва словосполучення, але кожне з них треба вживати в певному контексті. Особиста справа — це справа, яка стосується окремої особи, зумовлюється її власним бажанням і діями. Наприклад: “Мати вважала, що одруження сина — його особиста справа”.

Особова справа — сукупність документів про об’єктивні дані працівника установи, підприємства, закладу, організації і т. ін., у яких відбивається його трудова діяльність. “У начальника відділу кадрів комбінату всі особові справи в зразковому порядку” (з газети).

Особовий рахунок — рахунок конкретної людини в ощадному банку і картка, в котрій фіксується рух грошей (надходження й видача); у бухгалтерії ЖЕКу — картка квартиронаймача, куди записують нарахування плати за квартиру й комунальні послуги.

Особисті рахунки — стосунки, що склалися між певними особами. Отже, особистий уживаємо, коли йдеться про людську індивідуальність, про те, що стосується долі, почуттів, переживань, власності окремої особи. Особисте життя, особиста думка, особисті уподобання, особиста відповідальність, особисті речі; “Але ж без особистого щастя життя — не життя, людина — не людина” (Іван Франко). Особистий — який здійснюється індивідуумом безпосередньо, а не через інших. Особистий запис. “Хворий був під особистим наглядом” (з журналу). “Взяти під особистий контроль” (з розпорядження).

Особовий — такий, що стосується особи взагалі, багатьох осіб. Входить до стійких словосполучень: особова назва, особове посвідчення, особовий склад. Цей прикметник уживається також як граматичний термін: особовий займенник, особові закінчення дієслів, особові речення.

Вирувати — нуртувати

Синонімічні дієслова, котрі виступають у прямому й переносному значеннях. Про явища природи, стихійні сили, коли йдеться про рух, неспокій, однаково можна сказати і вирувати, і нуртувати. Вирують течія гірської річки, повінь; нуртують весняні води, море. Можливо, в семантиці слова нуртувати ледь відчутно проступає значення “б’є джерело”, тоді як вирувати насамперед указує на бурхливість, швидкість потоків води, повітря вогню тощо. Наприклад: “Вирували вітри з дощами, виложили недокошені хліба” (Кость Гордієнко), “В моїй душі вирують бурі. І поряд глухо спокій спить” (Микола Нагнибіда), “Все в душі нуртує — клекоче гнівом, непідробним, лютим і непримиренним” (Василь Большак).

Про людські пристрасті, боротьбу, неспокій так само кажуть, що вони вирують, нуртують. Від часто вживаного словосполучення вирує життя (“А життя навколо нас аж вирувало” — Ірина Вільде) усталилася у публіцистиці метафора вир життя. Також у тому самому значенні використовують нуртувати: “У середньовічних містах постійно нуртували соціальні рухи” (з журналу).

Крім семантичної близькості, обидва синонімічні дієслова мають подібну звукову будову, що спричиняється до їхньої стилістичної функції урізноманітнення художніх і публіцистичних текстів.

Мулкий — мулький

Розрізняються значенням.

Мулкий — укритий мулом, з мулом. Мулке дно, мулкий берег, мулкий ставок.

Мулький — який муляє; переносно: той, що гнітить. Мулький рюкзак, мульке ліжко, мулькі спогади. Похідне — мулько. На серці щось мулько.

Неминучий — неминущий

Часом їх взаємозамінюють. Цього робити не слід, адже лексеми виражають неоднакові поняття.

Неминучий — якого не можна уникнути, обійти; який обов’язково має настати, відбутися; певний, очевидний; неодмінний. “Зачав Василько плакати. Віщував, що бійка неминуча” (Лесь Мартович); “Як на неминучу смерть, виряджалися селяни до волості” (Андрій Головко).

Неминущий — який ніколи не минає, не втрачається, не забувається; вічний, постійний. “Є, одначе, у минулому щось таке, що хочеться назвати неминущим, вічним” (Олександр Довженко); “Без наявності найширшого синтезу годі створити образ великої узагальнювальної сили і неминущого невичерпного змісту” (Андрій Малишко)

Підготував Борис РОГОЗА, ”Хрещатик”