Скарб — майно

Українське слово скарб (рос. сокровище) означає “коштовності; речі надзвичайно великої вартості”. “Усі скарби з своїх скарбниць оддав би (Саїд) за волю” (Іван Нечуй-Левицький), “Черевань доскочив собі незчисленного скарбу” (Панько Куліш). Часто цей іменник уживають у нас і переносно. “В свій дитинний вік відрадний Носив я в серці скарб чуття” (Микола Зеров). Похідні — скарбниця, скарбівня, скарбник, скарбничий, скарбовий і т. ін.

Відповідниками російського скарб в українській мові є “господарські речі, пожитки, майно”. “Нещасний Гельє зв’язав у вузлик своє майно і вибіг з хати на вулицю” (Михайло Коцюбинський).

Отже, коли йдеться про предмети домашнього вжитку, доречні слова майно чи пожитки, а не скарб.

Адресант — адресат

Яка різниця в їхніх значеннях?

Адресант — той, хто надсилає листа, телеграму, бандероль; відправник. “Здивований, він починає читати адресу. Якась нісенітниця: прізвище адресата — Франко, прізвище адресанта — так само Франко” (Петро Колесник). Адресат — той, кому надсилають листа, телеграму, бандероль; одержувач. “У шістдесят п’ять різних міст світу линули короткі радіохвилі, але скрізь вони мали знайти одного адресата — інститут переливання крові” (Юрій Смолич).

Відношення — ставлення

Відношення — взаємозв’язок між предметами, явищами, величинами; аспект, погляд. Відношення мислення до буття. У термінологічних сполученнях уживається в математиці (арифметичне відношення), в лінгвістиці (граматичні відношення), в архітектурі (золоте відношення — співвідношення розмірів частин будівлі). Виступає також зі словами: білкове, вартісне, геометричне, кормове, мінове, відсоткове (процентне) тощо. Відношення — то і діловий лист до установи або офіційної особи. “Може, тобі якесь відношення написати” — співчутливо спитав Сагайдак” (Василь Кучер). Цей іменник може бути синонімом лексем стосунок, причетність. “... Почалась якась складна гра з новими, несподіваними учасниками, які до хімії не мають ніякого відношення” (Юрій Шовкопляс). Тут замість відношення можна поставити стосунок або причетність.

Порушенням лексичної та стилістичної норм є прийменникові звороти по відношенню до... у відношенні до... “Оця ваша незрозуміла настороженість по відношенню до мене” (Андрій Головко). Їх доцільно замінювати словами щодо, до.

Російські блоки “отношение к делу”, “хорошее отношение к людям”, “во всех отношениях” у нас часто тільки калькують; кажуть: “я з ним у добрих відношеннях”, “твоє відношення до справи” і т. ін., де іменник відношення не на своєму місці. Треба добирати синоніми до цих комунікативних формул. Так, замість штучного “у всіх відношеннях” можна вжити: “з усякого (кожного) погляду”, “як не глянь”, “як не подивися”, “з усіх боків”, “усебічно”, “зусебіч”.

Коли мають на увазі спілкування, поводження з кимсь, висловлення думки про когось або щось, слід користуватися іменником ставлення, а не відношення. Ставлення керівників до підлеглих, ставлення батьків до дітей.

Незрідка натрапляємо на зворот ставлення з боку... “Потрібно змінити ставлення з боку працівників жеку до відвідувачів” (з газети). Канцеляризм з боку зайвий. Краще сказати: “Потрібно змінити ставлення працівників жеку до відвідувачів”.

Почати — стати

Часто на письмі й в усному мовленні, наголошував Борис Антоненко-Давидович, надуживають словом почати (починати). “Одержавши цю звістку, Галя почала плакати”; “Почувши це, він почав сміятися”,— хоч назване дієслово має далеко вужчу сферу вживання, ніж його відповідники в російській мові начать (начинать), де цілком природно звучать фрази: “Получив это известие, Галя начала плакать”; “Услышав это, он начал смеяться”.

В українській класичній літературі й фольклорі дієслово почати виступає тоді, коли мовиться про початок якоїсь дії. “Якщо почав орать, так у сопілку не грать” (Матвій Номис); “А Настя вже шістнадцятий рочок починає” (Марко Вовчок). Коли у фразі нема наголошення про початок конкретної дії, а йдеться про дію взагалі чи про перехід від одної дії до другої, тоді наша класика і фольклор використовували слово стати: “Стала вона до діброви учащати” (Марко Вовчок); “Ждала, ждала козаченька та й плакати стала” (народна пісня); “Ой став козак цар-зілля копати, стала над ним зозуля кувати” (народна пісня).

Заорганізованість

Це слово не нове в українській мові. Але сфера його вживання раніше була обмежена офіційно-канцелярським побутом. Тому загальномовні словники не подають цього іменника. Та останнім часом явище заорганізованості набуло куди більшого, ніж досі, поширення. Через засоби масової комунікації — пресу, радіо, телебачення — відома назва прийшла і прижилася в публіцистичному, діловому мовленні.

Що ж таке заорганізованість? Це надмірна, дріб’язкова опіка: комусь не довіряють діяти, не впевнені в чиїсь спроможності й заздалегідь заготовляють сценарій поведінки. Заорганізованість — це спущені “згори” інструкції, розробки, які сковують ініціативу, гасять творчій вогник, заважають по-своєму підійти до виконання певної роботи. Людина, яка звикла чинити тільки за наперед складеним планом, розгубиться при зміні обстановки, буде безпорадною, не здатною зорієнтуватися в новій ситуації. У громадській роботі заорганізованість породжує одноманітність, нудьгу. Заорганізований захід не проводять, а відбувають. Доки існує в житті негативне явище, виконує свою функцію в мові й слово заорганізованість.

Угору — у гору

Угору (вгору), прислівник. Пишеться як одне слово. Глянути вгору.

У гору (в гору), іменник з прийменником. Пишуться окремо. Заритися в гору паперів.

Підготував Борис РОГОЗА, ”Хрещатик”