Відносно — щодо — стосовно

Слово відносно вживається і як прислівник, і як прийменник. У першому випадку виступає в значенні “більш-менш”, “порівняно”. “Трохи ширила (книжки) інтелігенція, але відносно (порівняно) мало” (Борис Грінченко), “Про свою невродливість дізналась Катерина відносно (більш-менш, порівняно) пізно” (Ірина Вільде).

У другому випадку поєднується з родовим відмінком. “Відносно недисциплінованості дев’ятикласника Віктора Думанського говорили на педагогічній раді вчителі” (з газети). Але в цьому значенні стилістично краще замість відносно ставити щодо, стосовно, з приводу. “Щодо (стосовно, з приводу) недисциплінованості дев’ятикласника Віктора Думанського...”

Довгий — тривалий

Хоч ці прикметники й синонімічні, другий із них ніколи не утворює сполучення зі словами, що виражають міру часу. Не можна сказати тривалі століття, тривалий рік, тривала ніч, тривалі години тощо. Тут доречна лексема довгий. Найбільш виправданим є вживання її, коли треба передати, що цей час тривалий не стільки в абсолютному розумінні, скільки видається таким унаслідок небезпечних обставин, несприятливих умов життя чи негативних явищ, емоцій (напруження, хвилювання, занепокоєння). “Довгі століття стогнала Африка під ярмом колоніалізму” (з газети), “Враз, наче змовившись, Хома і Маковей метають одночасно. Там! Але ще минають нестерпно довгі секунди, мовби затримуючись на межі життя і смерті, доки під жирним задимленим черевом машини нарешті б’є громовий вибух” (Олесь Гончар).

Довгий також сполучається з іменниками, що мають часове значення (час, період, строк). “Ні одного слова не зірвалося ні в кого за довгий час ждання — кожен похнюпившись стояв і мовчав” (Панас Мирний). У такому разі цей прикметник можна чергувати з тривалий: тривалий час, тривалий період, тривалі строки.

Довгий і тривалий часто виступають зі словами, що позначають абстрактні поняття. “Я дуже втомився, ведучи довгу розмову” (Юрій Яновський), “Ватутін. Пишіть: боротьба буде важка, завзята, тривала. Братимемо Київ через Букрин. Кістками ляжемо, а прокладемо шлях на Київ” (Любомир Дмитерко).

Відзначати — зазначати — відмічати

Мають спільне значення “звертати увагу на щось; наголошувати, виділяти”. Належать до книжних стилістичних засобів вираження. Перші два дієслова активно використовують в офіційних документах, у звітах, доповідях і т. ін. Слід відзначити (зазначити). Трапляється в канцелярських паперах і слово відмічати. Але вживання його є помилковим, оскільки це груба калька з російської.

Та й лексему відзначати в усному мовленні, в художній літературі варто замінювати синонімами помітити, побачити. Ось дві фрази: “Петро відзначив, що батько стривожений”, “Ми відзначили, що відра неповні”. А хіба не ліпше сказати: “Петро помітив, що батько стривожений”, “Ми побачили, що відра неповні”.

Однак тільки відзначати — 1. Виділяти когось чи щось похвалою, нагородою. Відзначити цінним подарунком. 2. Святкувати. Відзначати ювілей, іншу врочисту подію.

Зумовлювати — обумовлювати

Вельми поширена похибка: мовці плутають ці слова, вживаючи одне замість одного. “Розвиток науки і техніки обумовив піднесення вітчизняної економіки”. У цьому реченні за змістом треба було поставити зумовлювати, а не обумовлювати. Яка ж між ними семантична відмінність?

Зумовлювати — ставати причиною чогось, викликати щось. “Науково-фантастична література надзвичайно багата й розмаїта. Різноманітність тематики зумовлює і різноманітність художніх засобів” (з журналу). Інше значення дієслова: “будучи умовою існування або формування чогось, визначати його якість, характер, специфіку”. “Моря, океани... не тільки надихають поетів. Разом із Сонцем вони зумовлюють клімат нашої планети” (з журналу).

Обумовлювати — обмежувати якимись умовами, обставинами, застереженнями. “В угоді обидві сторони обумовили ряд питань”, “Адміністрація підприємства не могла вимагати виконання роботи, яку не було обумовлено при укладанні колективного договору” (з газети).

Поступати чи вступати?

Фактично в сучасній літературній мові дієслово поступати не вживається. Дехто з мовців зрідка користується ним у значеннях “вступати”, “надходити”, “робити, діяти, чинити”, але з погляду стилістичної норми це вважається небажаним, наголошувала мовознавець Євгенія Чак.

У значенні “бути зарахованим до якогось навчального закладу, до якоїсь організації” тепер маємо застосовувати слово вступати. “Виявляється, вони зі Світланою товаришують ще з того часу, як разом вступили до інституту” (Євген Гуцало). Правомірність форми вступати підтримується наявністю таких похідних, як вступ, вступники тощо.

Поступати також неправильно використовують замість надходити, яке, крім прямого значення “підходити” (“Незабаром до гурту надійшов ще один хлопець”), уживається й переносно. Насамперед для передачі наближення якогось часу, періоду. “Надходив вечір, але мати десь забарилась” (Олесь Донченко).

Друге переносне значення — “дійти, прибути за призначенням”, коли мовиться про щось надіслане, повідомлене, передане. “У торговельну мережу міст і сіл надходить дедалі більше товарів”.

У “Словнику української мови” (т. 7) зафіксоване слово поступати, але всі його значення визнано застарілими.

Досить — дуже

Прислівник досить часто вживають недоречно, як, скажімо, в такому вислові: “Не всі господарі приватних будинків подбали про належну підготовку опалювальних печей. І це обходиться для них досить недешево” (з газети). Досить, поєднуючись із прикметниками, іншими прислівниками, має вказувати на високу міру або велику кількість чогось: досить огрядний чоловік, досить міцно стиснув руку, досить далеко відійшов од гурту. Ось чому в наведеному реченні природно звучало б обходиться досить дорого, бо йдеться про високу міру виявлення ознаки. Тоді досить було б синонімічне з прислівником дуже (дуже дорого).

Підготував Борис РОГОЗА, ”Хрещатик”