Один, одні — самий, самі

В українській мові числівники один, одна, одне (одно), одні мають або кількісне значення: “Багато ж тих корінців — страх як багато. Один, два, три... десять” (Михайло Коцюбинський),— або значення займенників якийсь, котрийсь: “Було колись в одній країні: сумний поет в сумній хатині рядами думи шикував” (Леся Українка). Виступають ці числівники також у ролі іменників, прикметників, прислівників. Однак вони не можуть замінювати займенників самий, сама, саме, самі, як у російській мові: “Он стоял на морозе в одном пиджачке и дрожал от холода”. Не відповідають літературній нормі, наприклад, такі фрази: “У мене одні неприємності”, “Одні діти сидять у хаті”. У них замість одні треба поставити самі.

При підметі, до якого входить складений числівник, що закінчується на один, присудок звичайно має форму однини: “Сорок один студент склав екзамен на відмінно”. Форма присудка у множині пов’язана з умовами контексту: 1. Якщо присудок-дієслово вказує на взаємну дію. “Тридцять один делегат обговорили проблему за “круглим столом”. 2. Якщо між підметом і присудком є зворот, підрядне речення. “П’ятдесят один фермер, які одержали нинішнього року добрі прибутки, закупили нову техніку”. 3. Якщо підмет містить у собі займенник у множині. “Усі ці двадцять один новачок добре зарекомендували себе в колективі”.

Два — двоє — пара

Коли йдеться про неживі предмети, іменники чоловічого роду сполучаються з кількісними, а не збірними числівниками. Правильно буде: “Я написав братові два листи”, а не “двоє листів”. Якщо іменник чоловічого роду позначає живих істот, при ньому здебільшого ставлять збірний числівник двоє (двоє школярів, двоє суддів, двоє робітників). Так само троє, четверо, п’ятеро... десятеро. А коли мовиться про високопоставлених у суспільстві осіб, то, на думку деяких мовознавців, слід казати і писати два маршали, два міністри, бо двоє надає висловлюваному зниженого стилістичного відтінку.

З іменниками жіночого роду, незалежно від того, що вони позначають,— живих істот чи неживі предмети,— застосовують кількісний числівник дві (дві подруги, дві медсестри, дві ручки). Іменники середнього роду, а також іменники ворота, двері, ножиці, що виступають лише в множині, сполучаються зі збірними числівниками (двоє відер, двоє дверей, двоє ножиць). Як і особові займенники ми, ви, вони у формі родового відмінка (двоє їх у матері).

Збірні числівники не можуть входити до складених. Тому, поєднуючи складені числівники, котрі закінчуються на два (три, чотири), з множинними іменниками та іменниками ІV відміни типу теля, лоша, курча, використовують лічильні слова голова, штука, екземпляр, одиниця тощо. Шістдесят дві голови телят. У непрямих відмінках лічильні слова зникають.

Іменники, котрі в однині та множині мають різні основи (громадянин, дівчина, людина, дитина), вживаються з числівником два у родовому відмінку однини: два громадянина, дві дівчини.

Означення, що входить до складу кількісно-іменникового сполучення, може бути в називному чи родовому відмінках множини. При іменниках жіночого роду перевага надається називному відмінку (дві бурхливі річки), а при іменниках чоловічого і середнього — родовому (два військових літаки, два гірських озера). Означення, виражене присвійним прикметником, ставиться у родовому відмінку множини незалежно від граматичного роду іменника (два братових щоденники).

Якщо числівник два (а також три, чотири) вживається в сполученні з більше на... чи менше на..., то форма знахідного відмінка іменника залежить від значення останнього. Коли йдеться про особи, іменник і числівник мають форму або родового відмінка (більше на двох журналістів), або називного (більше на два журналісти). В інших випадках вдаються тільки до називного відмінка.

По двоє, прислівник. По дві особи, істоти, речі: збиралися по двоє, по двоє стали розходитися. Близьке за змістом до нього слово пара поєднується: а) з іменниками, що позначають два однорідних предмети, які становлять одне ціле (пара чобіт, пара коней, пара білизни); б) з іменниками, що позначають двох осіб, об’єднаних спільною дією, станом, почуттям (молода пара, пара фігуристів); в) з іменниками (у множині), які позначають предмети роздрібної торгівлі (пара яблук). Ненормативними є словосполучення пара днів, пара хвилин, пара слів. Треба: кілька днів (хвилин), кілька слів.

Дво... — двох...

Перші компоненти складних слів. З другою частиною пишуться разом.

Дво... вживається тоді, коли наступна частина починається з приголосного (крім слів сотий, тисячний, мільйонний, мільярдний): дводенний, двоквартирний, двогодинний, дволітровий, двокілометровий, двомоторний.

Двох... використовуємо: 1. Коли другий компонент складного слова починається з голосного (двохактний, двохатомний, двохелементний). 2. Коли цим компонентом є порядкові числівники сотий, тисячний, мільйонний, мільярдний (двохсотий, двохмільйонний, двохмільярдний). 3. Коли виступає частиною складного числівника (двадцятидвохрічний, сорокадвохгодинний).

Обоє — обидва — обидві

Збірні числівники.

Слово обоє з певним родом не пов’язане, відмінюється за зразками числівника два. “Обоє вони, і чоловік, і жінка, не були людьми лихими” (Михайло Коцюбинський), “Обоє рябоє” (приказка), “Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє” (Леся Українка).

Обидва вживаємо для позначення чоловічого та середнього роду — “і той і цей, і те і це, і один і другий, і одне і друге”. По обидва боки вулиці, в обидва кінці, обидва вуха.

Обидві — числівник жіночого роду: “і та і ця, і одна і друга”. Обидві ноги, обидві половинки дверей

Підготував Борис РОГОЗА, ”Хрещатик”

© Редакція газети "Хрещатик" Тел./факс: (044) 235-3260. E-mail: info@kreschatic.kiev.ua