Розбудова України як демократичної, правової, соціальної держави, закріплення в Конституції України положення про найвищу соціальну цінність людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканості і безпеки вимагає формування нових підходів до захисту прав людини.

В умовах розвитку демократії, додержання прав і свобод людини створення належної та ефективної національної системи судового захи¬сту стає одним з головних завдань держави. Віднині головним змістом і спрямованістю діяльності нашої держави стають права і свободи людини та гарантії їх здійснення. Утвердження та забезпечення цих прав і свобод Конституція України покладає на державу як її головний обов’язок. Недарма, на відміну від існуючого раніше наголосу: "Людини для держави" Конституція України 1996 року (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV) проголосила "Держава для людини". Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (стаття 3). Філософське розроблення проблем прав і свобод людини (з ліберально-гуманістичних позицій) пов’язане з іменем І.Канта (1724-1804 рр.). "Якщо існує наука, яка дійсно потрібна людині, — писав він, — то це та, якої навчаю я, — а конкретно та, яка належним чином показує людині її місце у світі — і котра навчає тому, ким треба бути, щоб бути людиною" [2, С. 206]. Кант послідовно відстоював свободу індивіда та рішуче критикував дуалістичність політики у її ставленні до моралі і права. По¬літика, згідно з Кантом, повинна бути підпорядкована моралі і праву, категоричним імперативам ро¬зуму про права і свободи особистості. "Дійсна політика, — підкреслював він, — не може робити кро¬ки, не присягнувши попередньо моралі... Право людини повинно вважатися священним, яких зусиль це не коштувало б державній владі" [2, С. 185]. Наприклад, класична філософсько-правова думка пов’язує ідею правової держа¬ви, насамперед, з ідеєю свободи, ав¬тономії особистості. Вона виходить з можливості встановлення таких від¬носин між людиною й державою, ко¬ли: по-перше, джерелом права вважа¬ється особистість, а не держава; по-друге, змінюється уявлення про спів¬відношення між державою й зако¬ном, від звичної формули "закон є інструментом державної влади" здійснюється перехід до принципу "держава є інструментом закону"; по-третє, визнається, що держава стає правовою в силу того, що не супере¬чить і не порушує права людини, а зміцнює й захищає їх [4, С. 24]. Саме, Конституція України та чинне законодавство закріплюють за державою в особі компетентних державних органів функцію захисту прав і свобод громадян України, яка гарантує кожному право звертатися за захистом своїх порушених прав.

Вступ України до Ради Європи, з од¬ного боку, став суттєвим кроком на¬шої держави в процесі європейської інте¬грації, а з другого - засвідчив прийняття Україною на себе цілої низки міжнарод¬но-правових зобов’язань, насамперед, щодо поваги та захисту прав людини. Чільне місце серед виконаних зобов’я¬зань перед Радою Європи займає рати¬фікація Україною Конвенції про захист прав і основних свобод людини у 1997 р. з визнанням юрисдикції Євро¬пейського суду з прав людини [5, С. 71]. Повага до демократичних цінностей, верховенство права та захист прав людини визначені в основних документах, пов’язаних з інтегруванням України до Європи, таких, як Копенгагенські критерії – перепустка для вступу до Європейського Союзу, План дій "Україна - ЄС", План дій "Україна - НАТО" та ін.

У більшості демократичних держав основними механізмами захисту прав людини є суд (США, Канада), конституційна скарга (ФРН, Австрія, Іспанія), омбудсман (Швеція, Норвегія, Фінляндія) тощо [6, С. 109].

Реалізуючи свою правоохоронну функцію, держава створює систему судових та правоохоронних органів, що дозволяє глибше зрозуміти суть державно-правових явищ, усвідомити механізм захисту прав людини та громадянина від протиправних посягань, скласти уявлення щодо реалізації в практичній діяльності відповідних органів правових норм.

Проблема функціонування судової системи, здійснення правосуддя та роль інших органів державної влади в процесі захисту прав людини і громадянина нині у центрі уваги науковців та законодавців. Питання захисту прав людини, механізмів їх реалізації , забезпечення та судового захисту стали предметом наукових досліджень Є. Регушевського, В. Маляренка, С. Ківалова, М. Аракеляна, І. Махновського, Г. Чангулі, Г. Омель’яненка, Д. Притики, О. Константия, О. Пушкіної та ін.

Актуальність даної статті полягає в тому, що у нормативно-правових актах та у науковій літературі відсутнє поняття та складові державно-правового механізму забезпечення конституційного права людини і громадянина на судовий захист.

Тому, завдання автора цієї статті полягає в аналізі чинного законодавства та наукової літератури з метою виведення поняття та складових державно-правового механізму забезпечення конституційного права людини і громадянина на судовий захист; в осмисленні в контексті судово-правової реформи шляхів удосконалення зазначеного механізму, щоб його функціонування було реальним та ефективним засобом побудови демократичної, соціальної та правової держави.

Таким чином, щоб розібратись в чому полягає зміст "Державно-правового механізму забезпечення права на судовий захист" необхідно проаналізувати складові його побудови.

Так, право – це обумовлена природою людини та суспільства, що виражає свободу особистості, система регулювання суспільних відносин, якій притаманні нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах та забезпеченість можливістю державного примусу [3, С. 195]; це багатогранне явище, яке покликане регулювати суспільні відносини. Формою втілення права у життя є правовий вплив, який виступає частиною системи соціального регулювання суспільних відносин. Правовий вплив – це нормативно-правовий вплив на суспільні відносини як спеціальної системи правових засобів (норм права, правовідносин, актів реалізації та застосування), так і інших правових явищ (правосвідомості правової культури, правових принципів, правотворчого процесу).

Механізм держави – це система державних органів, за допомогою яких виконуються завдання та функції держави, що пронизана єдиними, законодавчо закріпленими принципами, сформована на принципі розподілу влади та володіє необхідними матеріальними доповненнями. Тому, забезпечення права на судовий захист відбувається перш за все за допомогою державного механізму, системи органів державної влади, які і складають інституційний елемент механізму забезпечення права на судовий захист.

У правовій науці не має усталеного визначення механізму забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Термін "забезпечення" має досить широке значення, що трактується: як створювати надійні умови для здійснення чого-небудь; гарантувати щось; захищати, охороняти кого-, що- небудь від небезпеки [7, С.85]. У зв’язку з цим у правничій літературі використовується різне його термінологічне позначення, таке як: механізм "забезпечення", "реалізації", "здійснення", "гарантування" прав і свобод людини і громадянина. Крім того , до його структури включають неоднакову кількість елементів, однак найбільш загальними з них є: "гарантування", "реалізація", "охорона", "захист" і "відновлення".

На думку М.Д. Савенко, основу механізму забезпечення прав і свобод людини і громадянина становлять правові принципи, норми (юридичні гарантії), а також умови і вимоги діяльності органів влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, громадян, які в сукупності забезпечують дотримання, реалізацію і захист прав та свобод громадян. Є думка, що це система взаємопов’язаних конституційних норм, які закріплюють основні права та свободи громадян і встановлюють гарантії їх реалізації, а також систему органів державної влади, місцевого самоврядування, інших інституцій держави, які забезпечують, охороняють і захищають основні права та свободи громадян [8, С. 74].

З огляду на викладене, в широкому визначенні поняття, "забезпечення конституційного права людини і громадянина на судовий захист" здійснюється за допомогою двох елементів: нормативної основи (сукупність правових засобів) та інституційного, організаційного елементів (структура та діяльність відповідних органів державної влади). Нормативною основою механізму забезпечення конституційного права людини і громадянина на судовий захист є конституційні норми та конкретизуючі норми поточного законодавства, за допомогою яких здійснюється закріплення загальних, формально визначених правил поведінки, які покликані забезпечити єдиний порядок та стабільність регулювання суспільних відносин у сфері забезпечення права людини на судовий захист шляхом створення, зміни чи відміни правових норм, визначення сфери їх дії та кола учасників. Суть нормативної основи у механізмі забезпечення права людини і громадянина на судовий захист визначається тим, що саме вона дає цьому механізму правове життя, наділяючи його відповідними юридичними формами, як джерело пізнання та орієнтування у правовому полі. Право людини і громадянина на судовий захист відноситься до громадянських прав, причому, містить в собі юридичну гарантію від свавілля як з боку окремих осіб, так і держави водночас. "Юридичними гарантіями" називають надання державою формальної (юридичної) загальнообов’язковості тим умовам, які необхідні для того, щоб кожна людина могла скористатися своїми конституційними правами і свободами та встановлюються державою в Конституції та нормах діючого законодавства. Їх метою є реальне забезпечення правовими засобами максимального здійснення, охорони та захисту конституційних прав і свобод громадян. Зокрема, статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Це означає, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Інституційний елемент включає діяльність органів державної влади, яка за допомогою своїх владних повноважень забезпечує гарантування, реалізацію, охорону, захист та відновлення права людини на судовий захист.

Принцип поділу влади передбачає створення в механізмі держави такого "механізму стримувань і противаг", при якому кожна з гілок влади, свобододіючи відносною самостійністю, має можливість контролювати і впливати на діяльність інших гілок влади. Однак при цьому варто пам’ятати, що забезпечення інтересів держави досягається не відособленістю гілок влади, не їхнім протистоянням, і тим більше не їхньою відкритою конфронтацією, а тісним взаємним співробітництвом, точним виконанням кожною своїх функцій. Об’єктивна дійсність така, що всі гілки влади мають потребу одна в одній, створюють закінчену єдність, іменовану державною владою. Навіть просте ослаблення хоча б одного з елементів здатне призвести до руйнування системи, істотного зниження її здатності виконувати свої функції. Недарма, Ш. Л. Монтеск’є, зазначав, що метою законодавчої влади є прийняття за¬конів, виконавчої - їх реалізація, а судової - здійснення правосуддя [9, С. 17].

Україна проголосила себе правовою державою. А однією з надзвичайно важливих рис правової держави є визнання і дія принципу верховенства права, правового порядку, який ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушеним робити те, що не передбачено законом. Сутність верховенства права втілена у принципах чесності, справедливості, прозорості та відповідальності. Ці принципи лежать в основі відносин "держава - громадянин". Тому вся діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб повинна базуватись виключно на законах. Межі повноважень органів державної влади встановлені Конституцією та законами України. На громадян покладається обов’язок підкорятись державній владі рівно настільки, наскільки її рішення, розпорядження та вимоги відповідають закону.

Визначено, що зміст поняття "забезпечення органами державної влади України конституційного права людини і громадянина на судовий захист" складає діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади, Конституційного Суду України та системи судів загальної юрисдикції, правоохоронних та контрольно-наглядових органів нашої держави, їхніх службових і посадових осіб щодо здійснення своїх функцій із використанням наданих їм законом повноважень з метою створення оптимальних умов для найбільш повної реалізації зазначеного суб’єктивного права, а в разі порушення – його відновлення та притягнення винних до юридичної відповідальності.

З огляду на це у правовій державі для забезпечення стабільності суспільних відносин та уникнення силових методів вирішення соціальних конфліктів постійно існує необхідність у безперервному, правильному та однаковому застосуванні законів. У розробках багатьох західних дослідників (як відзначає У. Шойнер, цей підхід властивий насамперед німецькій юридичній науці) принцип забезпеченості та захисту прав людини і громадянина розглядається (поряд з принципом верховенства права) як один з двох основоположних принципів правової держави. Зрозуміло, що реалізація кожного з перелічених принципів правової держави неможлива без судової влади. І якщо принцип верховенства права є своєрідною універсальною нормою, яка визначає діяльність всіх гілок державної влади (законодавчої, виконавчої та судової), то здійснення правосуддя та судовий захист прав і свобод громадян безпосередньо стосуються функціонування судової влади. Тут не можна не погодитися з тезою, яку висувають А. Гетьман та О. Толочко про виключну роль правосуддя у демократичній, правовій державі. Про це ж саме пише і російська дослідниця І. Конюхова, яка називає незалежне правосуддя і забезпеченість прав і свобод людини і громадянина основними критеріями ствердження конституціоналізму та правової державності [10, С. 28-29]. Як пише А. Барихін, у правовій державі необхідна наявність системи органів, які забезпечують реалізацію правосуддя, охорону прав та інтересів громадян, їх юридичну захищеність від свавілля держави або її посадових осіб. Зрозуміло, такий захист можливий виключно за тієї умови, що існує система повноважних та компетентних органів (яким властиві всі ознаки органів державної влади), які можуть виступати "арбітрами у спорах про право", що виникають як у самому суспільстві, так і в ході його взаємодії з державою. Ключовим елементом цієї системи виступають органи судової влади [10, С. 31]. У системі поділу влади якраз судам відводиться дуже важлива державна функція: вирішення юридичних конфліктів. Судові рішення, прийняті за результатами розгляду таких конфліктів, сприяють тому, щоб суспільні відносини не виходили за межі положень правових норм. Судова влада також здійснює контрольні функції щодо дій інших гілок влади. Так, Конституційний Суд України перевіряє конституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України. Закони та інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Судова влада, на перший погляд, є начебто найслабкішою порівняно з іншими. Повноваження на правосуддя вона отримує не безпосередньо – від народу як єдиного джерела влади, а опосередковано – від Президента України та Уряду. Суди нечисленні у своєму розпорядженні не мають ні міліції, ні тюрем для примусу, як виконавча влада. Сила судової влади як захисника прав і свобод людини і громадянина – у законному, справедливому вирішенні юридичних конфліктів, що в суспільній свідомості створює її високий авторитет. Оскільки, Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді загальної юрисдикції рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, то розглядаючи такі скарги, суди перевіряють (контролюють) дотримання законності органами державної влади та самоврядування. З точки зору громадян та юридичних осіб такий судовий контроль є захистом їх прав та інтересів. Важливою ознакою здійснюва¬ної судами функції за¬хисту прав людини і громадянина є те, що вони наділені всіма необхідни¬ми повноваженнями для того, щоб реалізовувати цю діяльність як у ви¬падку порушення прав особи (адже це можуть бути не тільки фізичні, а й юридичні особи) іншими особами, так і у разі коли порушником права виступає держава, конкретні органи державної влади або посадові особи. У результаті цього функція захисту прав людини, яку ми відносимо до процесу діяльності судів загальної юрисдикції, виявляється глибинно пов’язаною з функцією забезпечення верховенства права, коли право стає домінуючим фактором як у відноси¬нах окремих громадян, так і в життє¬діяльності держави [9, С. 21].

Як цілком справедливо відзначає Т. Француз, поняттям "захист" охоплюється не лише убезпечення прав людини від посягань з боку тих чи інших фізичних осіб, а й з боку державної влади. Функціонування механізму захис¬ту прав і свобод людини в Україні передбачає, що безумовному судовому оскарженню в судах загальної юрис¬дикції підлягають колегіальні та од¬ноособові дії (бездіяльність) та рі¬шення органів державної влади та місцевого самоврядування, підпри¬ємств, установ, організацій, посадових осіб, в результаті яких порушені права і свободи громадянина чи ство¬рені перешкоди для їх реалізації. При цьому, як зазначається у ст. 16 Закону України "Про звернення гро¬мадян" від 2 жовтня 1996 р., скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самовряду¬вання, підприємства, установи, орга¬нізації, об’єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості ви¬щому органу або посадовій особі, але це не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства. У разі ж від¬сутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скар¬гою рішенням, йому гарантується право безпосереднього звернення до суду [9, С. 19].

Таким чином, провідну роль у механізмі забезпечення конституційного права людини і громадянина на судовий захист, все ж таки, посідає судова система, яка забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами.

Взаємодія судової влади з іншими гілками влади в Україні в механізмі забезпечення права кожного на судовий захист здійснюється на основі "механізму стримувань і противаг", що на практиці виглядає таким чином.

Органи законодавчої влади впливають на суди, створюючи для них нормативно-правову базу. Вона охоплює організацію судової системи і визначає порядок діяльності судів. Крім того, орган законодавчої влади (Верховна Рада України) разом із Президентом України беруть участь у формуванні судової системи. Але, будучі призначені на посаду органами законодавчої влади, судді ім не підлеглі, і зазначені органи не вправі контролювати законність вироків і інших судових рішень. В особі Рахункової палати Верховна Рада України здійснює нагляд за витратою бюджетних коштів, передбачених законом на розвиток судової системи; в особі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - здійснює парламентський контроль за дотриманням конституційного права кожного на судовий захист. Виконує дослідницьку, контрольну, консультативну , інформаційну, інтеграційну та виховну функції. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини високоавторитетний, незалежний, функціонально самостійний, політично нейтральний державний орган, покликаний забезпечувати реалізацію прав і свобод особи.

У свою чергу, судді Конституційного Суду України наглядають за конституційністю законів, прийнятих Верховною Радою України, що згодом можуть застосовуватися при розгляді справи. Роль Конституційного Суду України за допомогою вирішення питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України та офіційного тлумачення Конституції України та законів України в механізмі забезпечення полягає в охороні конституційного права людини і громадянина на судовий захист.

Що стосується взаємин з органами виконавчої влади, то суд може скасовувати суперечливі Конституції і законам акти органів державного управління; незаконні рішення адміністрації підприємств, установ і організацій, розглядати скарги громадян на незаконні дії органів державного управління. Згідно Закону України "Про судоустрій", в Україні створюються адміністративні суди. Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

У той же час, виконавча гілка влади має можливість впливати на судову владу. Так, суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України відповідно до цього Закону за поданням Міністра юстиції України, погодженим з Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду (стаття 20 Закону України "Про судоустрій"). Діяльність Міністерства юстиції, що відноситься до органів виконавчої влади і підпорядковане Кабінету Міністрів України, посідає одне із провідних місць у сфері здійснення правосуддя. В Україні органи юстиції традиційно займають помітну позицію у питаннях упорядку¬вання судової влади, а у нинішніх умовах і у на¬прямі реформування системи правосуддя. Міністерство юстиції відповідно до покладених на нього завдань розробляє за дорученням Кабінету Міністрів України та з власної ініціативи проекти законів та інших нормативно-правових актів, що стосуються прав і свобод людини, відносин між громадянином і державною владою, конституційного устрою, повноважень і взаємовідносин органів державної влади, судоустрою та судочинства, цивільного і кримінального законодавства, або разом з іншими органами виконавчої влади бере участь у їх підготовці; забезпечує підготовку відповідних документів та представляє інтереси держави в Європейському Суді з прав людини під час розгляду справ про порушення прав людини в Україні, направляє спостерігачів у місії з контролю за дотриманням прав і свобод людини і громадянина [1].

Як наголошував екс-міністр юстиції С. Головатий, повага до демократичних цінностей, верховенство права та захист прав люди¬ни є необхідними елементами будь-якої ефективної демократичної системи вла¬ди. Вони визначені в основних документах, пов’язаних з інтегруванням України до Європи, таких, як Копенгагенські критерії - перепустка для вступу до Європейського Союзу, План дій «Україна-ЄС», План дій «Україна-НАТО» та ін. Сутність верховенства права втілена у принципах чесності, справедливості, прозорості та відповідальності. Ці прин¬ципи лежать в основі відносин «держа-ва-громадянин». Місія Міністерства юстиції - забезпечувати демократич¬ний розвиток суспільства з метою зміц¬нення прав і свобод людини через за¬провадження принципу верховенства права в системі юстиції відповідно до європейських стандартів. Пріоритетні цілі, зокрема, забезпечення ефективного досту¬пу громадян до правосуддя.

Основною функцією Міністерства має бути гарантування того, що система юстиції функціонуватиме для забезпечення за¬хисту прав людини через дієвий та ефективний доступ до правосуддя, зок¬рема, й шляхом якісного надання по¬слуг у системі юстиції [11, С. 6].

У Концепції судово-правової реформи (1992 р.) закріплено, що Міністерство юстиції серед інших напрямів: бере участь у розробленні законодавчих актів і координує роботу з практичної реалізації судової реформи; проводить державну реєстрацію нормативних актів міністерств і відомств України, які стосуються прав і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер...; здійснює кері¬вництво виконанням судових рішень,...видає ліцен¬зії особам на право надання юридичної допомоги громадянам, організаціям, підприємствам та устано¬вам; виконує функції замовника спеціалістів у ви¬щих юридичних навчальних закладах, організовує роботу з професійної підготовки суддів, спеціаліс¬тів органів і установ юстиції та підвищення їх ква¬ліфікації; у межах своєї компетенції укладає угоди з відповідними органами інших держав та міжна¬родними юридичними організаціями про надання юридичної допомоги; здійснює судово-експертне забезпечення.

За результатами набутого досвіду в суспільстві та серед фахівців все більше зростає розуміння того, що не від¬сторонення органів юстиції від справ правосуддя, а, навпаки, посилення їх ролі, але на нових демократич¬них засадах, відповідає сучасним підходам до справи державотворення та правотворення.

Одним із пріоритетів у діяльності Міністерства юстиції є удосконалення національного законодавства. Упродовж січня – грудня 2006 року Міністерство розробило і подало до Кабінету Міністрів 53 законопроекти, до Міністерства закордонних справ з метою подання Президенту України для внесення на розгляд Верховної Ради – 2, направило до Секретаріату Президента України - 18. Таким чином, всього у 2006 році Міністерством розроблено 73 законопроекти (з урахуванням 9 повторно внесених), з яких базових – 17 серед яких чільне місце займає проблематика розбудови правових механізмів забезпечення конституційних прав і свобод людини.

Актуальним напрямом у діяльності Міністерства юстиції є питання нормативно-правового забезпечення судово-правової реформи. Міністерство виконує План заходів на 2006 рік щодо вдосконалення судового устрою та забезпечення справедливого судочинства в Україні відповідно до європейських стандартів, затверджений Указом Президента України від 20 березня 2006 року № 242/2006. План передбачає низку заходів щодо створення умов для належного забезпечення діяльності судової влади, поліпшення якості кадрового забезпечення суддівського корпусу, вдосконалення системи судового устрою, підвищення ефективності судового захисту, вивчення громадської думки щодо ефективності діяльності судів, рівня корупції в судовій системі, якості правової допомоги та ін.

Нині органи юстиції беруть активну участь у підготовці найважливіших законопроектів судово-правової реформи, зокрема, процесуальних кодек¬сів, із забезпеченням їх публічного обговорення; реалізують Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європей¬ського Союзу, прийняту Верховною Радою у 2004 р.; беруть участь у роботі з підготовки, укладання та виконання міжнародних договорів про правову допомогу в цивільних та кримінальних справах; здійснюють представництво інтересів держави в судах України та у закордонних юрисдикційних органах; виконують значний обсяг роботи щодо належної організації експертного за¬безпечення правосуддя та вдосконалення діяльності науково-дослідних інститутів судових експертиз.

Окремий блок діяльності органів юстиції у сфері правосуддя пов’язаний з представництвом України як держави у Європейському суді з прав людини та зі здійсненням міжнародного співро¬бітництва і правової допомоги у судових справах. Цей напрям роботи органів юстиції неухильно набирає обертів, що пов’язано, з одного боку, зі зростанням в останні роки числа заяв громадян України до Європейського суду та випадків ви¬знання їх прийнятними для розгляду а, з іншо¬го — зі збільшенням числа міжнародник догово¬рів, підписаних Україною у цій сфері. Так, у 2006 році до Секретаріату Урядового уповноваженого на комунікацію з Урядом України надійшло 212 справ. До Європейського суду з прав людини направлено 404 зауваження та інших матеріалів по справах. Європейський суд з прав людини виніс 120 рішень у справах за зверненнями про порушення державними органами України прав, гарантованих Конвенцією. Переважна більшість справ стосувалася невиконання рішень національних судів. Судом затверджено умови дружнього врегулювання у 16 справах та 6 заяв визнано неприйнятними. З кожним роком кількість справ, що надходять на комунікацію до Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, та кількість рішень, винесених проти України, зростає. Аналіз звернень громадян показує, що у переважній більшості випадків порушення їх прав були спричинені недоліками законодавства, яке у деяких сферах не відповідає Конвенції та практиці Суду. Секретаріатом Урядового уповноваженого здійснено правову експертизу 175 проектів нормативно-правових актів на їх відповідність положенням Конвенції (у 2005 році – 14). Підготовлено 7 законопроектів, що стосуються змін до Кримінально-процесуального кодексу, Кримінально-виконавчого кодексу, Цивільного процесуального кодексу та інших законодавчих актів України, зокрема щодо обмеження участі прокурора у господарському процесі, листування засуджених. Налагоджена стабільна робота регіональних відділень на місцях з питань дотримання Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини. У 2006 році для підготовки зауважень Кабінету Міністрів до регіональних відділень направлено близько 200 запитів, які стосувалися заяв, поданих проти України до Європейського суду з прав людини (у 2005 році – понад 250). Усі доручення виконано вчасно.

Здійснено низку заходів, спрямова¬них на захист конституційних засад функціонування держави, а саме, зокрема, послідовно та активно відстоювала-ся позиція щодо невідкладного розблоковування діяльності єдиного органу кон¬ституційної юрисдикції - Конституційного Суду України. Функціонування останнього було паралізовано через бездіяльність Верховної Ради, яка, всупереч своєму конституційному обов’язку, не привела до присяги суддів Конституційного Суду, призначених Президентом України та Радою суддів України, а також не призначила суддів з власною квотою. Було обґрунтовано, що перешкоджання приведенню до присяги осіб, призначених на посаду судді Конституційного Суду України, слід кваліфікувати як втручання в діяльність судових органів. Наслідком цього стало те, що впродовж тривалого часу громадян України практично позбавлено можливості : користатися правом на конституційне звернення до Конституційного Суду за захистом своїх конституційних прав і свобод [11, С. 9].

Важливим і одночасно проблемним напрямом діяльності органів юстиції є підвищення ефективнос¬ті виконання судових рішень. Мін’юст тим самим, відіграє дуже важливу роль в механізмі забезпечення громадянам права на судовий захист, здійснюючи функцію охорони. Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Примусове виконання рішень в Україні відповідно до законів "Про державну виконавчу службу" та "Про виконавче провадження" покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції.

Щоб сприяти покращенню діяльності державної виконавчої служби та забезпеченню гарантій захисту прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб і держави у процесі виконавчого провадження Мін’юстом вживаються заходи щодо удосконалення роботи державної виконавчої служби. Так, у 2006 році до Департаменту державної виконавчої служби надійшло на розгляд 16 232 звернень громадян. Позитивно вирішено 359 звернень, надано роз’яснень на 12 109 звернень. Ця складова ді¬яльності Мін’юсту має важливе як юридичне, так і політико-правове значення. Без належного виконання судове рішення суттєво втрачає свій авторитет і силу виховного, превентивного впливу.

На базі Міністерства юстиції України створено Центр суддівських студій, метою якого є надання можливості суддівському корпусу вивчати позитивний досвід у правовій науці та практиці, підвищувати свою кваліфікацію. Тому-що висока кваліфікація судді та його незалежність є певною гарантією справедливого рішення у конкретній справі при зверненні громадян до суду за захистом своїх прав. У зв’язку з цим саме статус судді, місце судів у системі органів державної влади мають вагоме значення з точки зору неупередженості та об’єктивного правосуддя.

З метою забезпечення конституційних прав людини серед яких посідає і право людини і громадянина на судовий захист триває правоосвітня та правоохоронна робота Міністерства юстиції. Здійснюються заходи з виконання завдань, визначених Національною програмою правової освіти населення. У 2006 році схвалено План-стратегію розвитку правової освіти населення та План правоосвітніх заходів на 2006-2007 роки, якими передбачено заходи щодо підвищення ефективності правоосвітньої роботи серед населення України.

Здійснюється правове інформування фізичних та юридичних осіб через офіційне опублікування нормативно-правових актів у інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України", щомісячних виданнях "Систематичне зібрання чинного законодавства України" та "Кодекси України", видання журналу "Бюлетень Міністерства юстиції України", розміщення нормативно-правових актів та консультацій фахівців на веб-сайті Міністерства.

Таким чином, досліджуючи повноваження органів державної влади, які відповідно до вимог міжнародного та національного законодавства складають механізм забезпечення конституційного права людини і громадянина на судовий захист, можна стверджувати, що механізм забезпечення конституційного права людини і громадянина на судовий захист являє собою систему засобів і чинників, за допомогою яких здійснюється реалізація конституційного права на судовий захист та його охорона відповідними зобов’язаними суб’єктами державної влади, а у разі порушення – його захист та відновлення.

Отже, державно-правовий механізм забезпечення права на судовий захист – це загальний, сталий, необхідний і об’єктивний взаємозв’язок всіх заходів, що санкціонуються державою за допомогою правових норм та зобов’язальних суб’єктів державної влади.

Структурними елементами державно-правового механізму забезпечення права на судовий захист є: механізм реалізації, механізм охорони, механізм захисту та механізм відновлення конституційного права людини і громадянина на судовий захист.

Складовими структурних елементів державно-правового механізму забезпечення права на судовий захист є: механізм реалізації (юридичні факти, що є підставою виникнення права на судовий захист; суб’єкти: з однієї сторони - фізичні та юридичні особи, а з іншої - органи державної влади (Верховна Рада України); норми права, функціональним призначенням яких є регулювання суспільних відносин, порушення яких спричиняє виникнення права на судовий захист); механізм охорони (суб’єкти – органи державної влади (Мін’юст) та нормативно-правові акти); механізм захисту (органи державної влади (Президент України, Уповноважений з прав людини, суд) та нормативно-правові акти); механізм відновлення (органи державної влади (органи судової влади) та нормативно-правові акти).

Підсумовуючи вище викладене, можна зробити висновок, що тільки пройшовши всі труднощі становлення правової держави та створення вільного, незалежного громадянського суспільства в Україні буде розв’язана проблема недостатності забезпечення прав громадян, в тому числі і право людини і громадянина на судовий захист. Незважаючи на кількість компетентних, в зазначеному питанні, органів державної влади та закріплених в Конституції України та чинному законодавстві правових норм, в Україні існує проблема прогалин та колізій в законодавстві, що стосується права людини на судовий захист та громадська неосвіченість "куди звертатись?" за реалізацією свого права. Хочеться сподіватись, що завершення судової реформи в Україні поліпшить стан забезпечення судового захисту прав громадян, підвищить пошану і довіру населення до служителів правосуддя та виведе Україну на рівень, дійсно, правової і демократичної держави, де політичне, економічне і соціальне становище в державі буде на рівні Європейських країн світу.

Список використаної літератури:

1. Положення про Міністерство юстиції України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 року № 1577;
2. Кант И. К вечному миру / Трактаты о вечном мире. – М., 1963. – 306 с.
3. Алексеев С.С. Теорія госсударства и права: Учебник для юридических вузов и факультетов. М.: Юрид. лит., 1998. – С. 486;
4. Дзьобань О.П. До питання про осмислення сутності правової держави // Бюлетень Міністерства юстиції України. - № 9. – 2005. – С. 23-30;
5. Соловйов О.В. Поняття "цивільні права і обов’язки" у п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини // Бюлетень Міністерства юстиції України. - № 2. – 2005. – С.71-77;
6. Наулік Н.С. Український омбудсман – елемент конституційно-правового механізму забезпечення прав і свобод людини та громадянина // Бюлетень Міністерства юстиції України. - № 1. – 2005. – С.109-115;
7. Чуйко, З.Д. Конституційно-правовий механізм забезпечення національної безпеки України // Бюлетень Міністерства юстиції України. - № 8. – 2006. – С.81-89;
8. Савенко М. Конституційний Суд і омбудсмен у державному механізмі захисту прав та свобод людини і громадянина // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. - № 1. – С. 68-83;
9. Пушкіна О.В. Органи державної влади в Україні і захист прав людини: суди загальної юрисдикції // Бюлетень Міністерства юстиції України. - № 9. – 2005. – С.12-22;
10. Гринюк Р.Ф. Судова влада як фундаментальний чинник становлення правової держави в Україні // Бюлетень Міністерства юстиції України. - № 2. – 2005. – С.27-36;
11. Головатий С. Захист прав людини через ефективний доступ до правосуддя та системи юридичних послуг // Бюлетень Міністерства юстиції України. - № 2. – 2006. – С. 5-17.

Провідний спеціаліст
Департаменту фінансового
законодавства
Бакірова Ірина Олександрівна