| Право на безоплатну медичну допомогу: реалії сьогодення |
| Відповідно до статті 49 Конституції України у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 49 Конституції України "у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно" (справа про безоплатну медичну допомогу) від 29.05.2002р. № 10-рп/2002 встановлено, що положення частини третьої статті 49 Конституції України "у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно" треба розуміти так, що у державних та комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги. Поняття медичної допомоги, умови запровадження медичного страхування, у тому числі державного, формування і використання добровільних медичних фондів, а також порядок надання медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги, на платній основі у державних і комунальних закладах охорони здоров’я та перелік таких послуг мають бути визначені законом. Окремого Закону з порушеного питання не прийнято. На даний час на законодавчому рівні визначено питання, також, щодо оплати профілактичних медичних оглядів неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств, установ і організацій з шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих (Основи законодавства України про охорону здоров’я, Кодекс законів про працю України (стаття 169), Закони України "Про захист населення від інфекційних хвороб" (стаття 21), "Про охорону праці" (стаття 17)) які проводяться відповідно за рахунок бюджетних асигнувань на утримання закладів охорони здоров’я та власників підприємств, установ, організацій. Крім того, враховуючи рішення Конституційного Суду України за конституційним поданням 66 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти" (справа про платні медичні послуги) від 25.11.1998р. № 15-рп/98, до медичних послуг, що надаються за плату можна віднести послуги, що надаються згідно з функціональними повноваженнями вищими медичними навчальними закладами та науково-дослідними установами, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.1996р. № 1138 "Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти". З огляду на наведене, виникає питання: чи потрібна громадянам безоплатна медична допомога в тих видах та обсязі, що пропонує нам держава? Оскільки Рішенням Конституційного Суду у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 49 Конституції України "у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно" (справа про безоплатну медичну допомогу) від 29.05.2002р. № 10-рп/2002 визначено, що не забороняється положенням статті 49 Конституції України щодо безоплатності медичної допомоги можливість надання громадянам медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги (за термінологією Всесвітньої організації охорони здоров’я - "медичних послуг другорядного значення", "парамедичних послуг"), у зазначених закладах за окрему плату, то, на нашу думку, необхідно чітко визначити та затвердити перелік медичних послуг, що надаються за плату. На даний час склалася така ситуація, що заклади охорони здоров’я не мають фінансової можливості надавати весь спектр медичних послуг безоплатно, навіть їх гарантований обсяг. Потрібне додаткове джерело фінансування, і таким джерелом можуть стати кошти загальнообов’язкового держаного соціального медичного страхування. Відповідно до Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування одним із видів загальнообов’язкового державного соціального страхування визначено медичне страхування. Статтею 1 цих Основ визначено, що загальнообов’язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом Відповідно до статті 25 цих же Основ, зокрема, за медичним страхуванням надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: діагностика та амбулаторне лікування; стаціонарне лікування; надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення; профілактичні та освітні заходи; забезпечення медичної реабілітації осіб, які перенесли особливо важкі операції або мають хронічні захворювання. Обсяг послуг, що надаються за рахунок коштів обов’язкового медичного страхування, визначається базовою та територіальними програмами обов’язкового медичного страхування, які затверджуються в порядку, встановленому законодавством; На даний час у Верховній Раді України знаходиться декілька проектів Законів України про медичне страхування. Один з них, Закон України "Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування", внесений народним депутатом України І. Франчуком (реєстраційний № 6152-1), підготовлений до 3-го читання, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування визначає принципи, правові, організаційні та фінансові засади і механізми функціонування загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування громадян в Україні. Статтею 2 зазначеного проекту визначено, що загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування є окремим видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, спрямованим на забезпечення конституційних прав громадян на охорону здоров’я та реалізацію державних гарантій на одержання безоплатної медичної (лікувально-профілактичної) допомоги. Цим проектом визначено перелік осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному медичному страхуванню; поняття та види медичних послуг, що надаються за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням, права та обов’язки застрахованої особи, страховика, страхувальника та надавача медичних послуг; розмір страхових внесків та порядок їх обчислення, тощо. На даний час питання щодо обов’язкового медичного страхування визначено лише для певних верств населення, зокрема, працівники, які надають медичну допомогу хворим на туберкульоз, працюють із живими збудниками туберкульозу чи матеріалами, що їх містять, проводять діагностичні дослідження на туберкульоз і надають лікувально-діагностичну допомогу хворим (Закону України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз") та працівники, зайняті поданням медичної допомоги населенню, проведенням лабораторних і наукових досліджень з проблем ВІЛ-інфекції, виробництвом біологічних препаратів для діагностики, лікування і профілактики ВІЛ-інфекції та СНІДу (Закон України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення"). Забезпечення державних гарантій щодо надання безоплатної медичної допомоги залежить від економічної спроможності держави, від можливості держави забезпечити фінансування закладів охорони здоров’я. На даний час фінансування закладів охорони здоров’я сягає лише 40 відсотків від потреби і здійснюється за так званим "подушним" принципом. Нестача державних коштів веде до того, що безоплатна медична допомога заміщується платною. Створюються так звані Лікарняні каси, які завуальовано під добровільні внески здійснюють збір коштів громадян за надання медичної допомоги. Отже, враховуючи наведене, кардинальних змін потребує чинне законодавство в сфері охорони здоров’я, зокрема, щодо вирішення питань стосовно визначення гарантованого обсягу безоплатної медичної допомоги; видів та порядку надання платних медичних послуг у державних і комунальних закладах охорони здоров’я; умов запровадження медичного страхування. Необхідно невідкладно внести зміни до Основ законодавства України про охорону здоров’я, прийняти Закон України "Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування", розробити та прийняти Закон України "Про платні медичні послуги". Провідний спеціаліст відділу |
| На попередню сторінку |