Відомо, що вільне та ефективне здійснення прав людини - одна з головних ознак демократичного суспільства і правової держави.

Відтак, саме права людини мають стати найголовнішою метою перетворень, які покликані принципово змінити стосунки між державою і людиною. Змінити їх таким чином, щоб місце домінуючої в минулому ідеології "панування" держави над людиною посіла протилежна - ідеологія "служіння" держави інтересам людини.

Ось чому одним з пріоритетних завдань суспільного розвитку України є послідовна демократизація багатоманітних взаємовідносин громадян з органами державної влади та їх посадовими особами.

При цьому основні акценти характеристики адміністративного права зміщуються від суто управлінських до правозабезпечувальних і правозахисних. Набуває важливого значення такий напрям забезпечення реалізації прав особи та громадянина, як дієва їх охорона та захист у разі порушення, а отже, чіткої регламентації потребує правовий порядок, умови та процедури здійснення захисту прав і свобод.

Правотворча практика в цій галузі відзначається високим рівнем та різноманітністю рішень у різних галузях їх застосування.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об\’єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів на даний час регулюються Законом України "Про звернення громадян", Указом Президента України від 19 березня 1997 року № 241 "Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення", постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 348 "Про затвердження Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об\’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації", а також великою кількістю так званих "відомчих" нормативно-правових актів.

Більшість зазначених актів було прийнято на виконання Закону України "Про звернення громадян". Разом з тим вони відрізняються між собою як строками розгляду справи, так і порядком її розгляду. Навіть не всі вони передбачають можливість звернення юридичних осіб.

Розгляд звернень громадян членами Кабінету Міністрів України та у Секретаріаті Кабінету Міністрів України регулюється також розділом ХІІ Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 р. № 915.

Як бачимо, відомча нормотворчість в галузі адміністративних процедур є надто об\’ємною і розгалуженою. Це створює проблеми в процесі оскарження рішень громадянами.

Крім цього, при здійсненні адміністративних процедур в межах чинного в Україні правового поля у взаємовідносинах між громадянами та іншими суб\’єктами і органами виконавчої влади виникають значні бюрократичні перепони.

Тому серед завдань реформування виконавчої влади як найбільш наближеної до людини гілки влади, з якою кожна особа має постійні контакти, надзвичайно вагомим постає завдання запровадження у сферу державного управління більш раціональних і демократичних адміністративних процедур.

Це вимагає підготовки єдиного кодифікованого акту адміністративних процедур, який повинен забезпечити органічні демократичні умови участі фізичних і юридичних осіб у процесі прийняття адміністративних рішень і чітко врегулювати повноваження органів влади та інших учасників процедур підготовки, прийняття та виконання цих рішень. Таким актом має стати Адміністративно-процедурний кодекс.

У зв\’язку з цим та на реалізацію положень Концепції адміністративної реформи в Україні робочою групою при Міністерстві юстиції України та за участю співробітників Інституту держави і права ім.Корецького НАН України підготовлено проект Адміністративно-процедурного кодексу.

Згаданий проект Кодексу у відповідності з Концепцією адміністративної реформи в Україні закріплює найважливіші принципи здійснення адміністративних процедур і є "реформуючим" документом, що запроваджує якісно новий рівень законодавчої регламентації процедур управлінської діяльності.

Саме тому прийняття цього Кодексу є нагальним питанням державотворення нашої держави на сучасному етапі.

Слід зазначити, що вказаний нормативний акт є новелою в адміністративному законодавстві.

При розробці проекту Адміністративно-процедурного кодексу України його автори використали кращі здобутки сучасної адміністративної науки, врахували міжнародний досвід, норми та стандарти Ради Європи, а також запропонували новий погляд на суспільне призначення основних інститутів адміністративного права в Україні.

Так, принципово новим є встановлення принципу презумпції правомірності дій і вимог суб`єкта звернення. Вона полягає в тому, що ці дії і вимоги вважаються правомірними, поки інше не буде встановлено внаслідок розгляду та вирішення індивідуальної адміністративної справи уповноваженим суб\’єктом. Водночас обов`язок встановлення і з\’ясування фактів і обставин справи за заявою, що розглядається за власною ініціативою уповноваженого суб\’єкта, а також справи за скаргою покладається на уповноважений суб\’єкт і не може перекладатися на суб`єкта звернення.

Крім цього, регламентується порядок обчислення строків, вирішуються питання організації контролю щодо адміністративних процедур з боку органів, посадових осіб, до повноважень яких віднесено здійснення такого контролю, регламентується порядок відшкодування витрат, пов\`язаних з адміністративними процедурами.

До складу учасників адміністративних процедур віднесені: а) суб`єкт звернення; б) уповноважений суб\’єкт; в) треті особи; г) інші учасники адміністративних процедур.

Передбачається складання протоколу слухання справи за заявою по суті, зазначаються обов`язкові його реквізити, що дає можливість суб\’єкту звернення звертатись до записів в протоколі і використовувати їх при оскарженні адміністративного акту. Це служить гарантією забезпечення прав і свобод громадян в управлінській сфері.

Разом з тим детально регламентуються вимоги і порядок прийняття адміністративного акта, його реєстрації, набрання ним чинності, вручення, оголошення або направлення адміністративного акта суб`єкту звернення та іншим особам, а також його виконання.

В згаданому проекті закріплена модель вільного паралельного оскарження: або в адміністративному порядку, або в суді.

Передбачається, що дія Кодексу має поширюватися на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб (надалі - уповноважені суб\’єкти), які мають право вирішувати справи по заявах та скаргах фізичних та юридичних осіб на акти, процедурні рішення, дії, бездіяльність уповноваженого суб\’єкту.

Необхідно зазначити, що проектом Кодексу регламентується порядок відшкодування витрат, пов\`язаних з адміністративними процедурами. Принциповим правилом є покладення витрат, крім тих, які пов\`язані з додатковими вимогами суб`єктів звернення або їх відмовою від подальшого розгляду справи, на уповноважених суб\’єктів. До того ж передбачено випадки повного або часткового звільнення суб`єктів звернення від відшкодування обов\`язкових для них витрат.

Розробка Кодексу має фундаментальне значення у реформуванні українського адміністративного права.

Відгуки більшості центральних органів виконавчої влади свідчать про те, що проект Кодексу є грунтовним, розробленим на високому теоретичному рівні і може стати правовою основою для запровадження ефективного механізму позасудового захисту прав і свобод громадян в Україні.

Результатом розгляду проекту експертами Ради Європи був висновок про те, що положення проекту Кодексу в основному відповідають нормам і стандартам Ради Європи.

Разом з тим слід наголосити, що проект не лише відповідає європейському рівню, а й враховує національний правовий досвід.

Серед країн СНД Україна є першою, в якій розроблено проект такого нормативно-правового акту.

Підсумовуючи, слід зазначити, що прийняття Адміністративно - процедурного кодексу України сприятиме покращенню взаємовідносин посадових осіб органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з фізичними та юридичними особами, обмеженню проявів бюрократизму і свавілля з боку державних службовців, його прийняття дозволить вперше на законодавчому рівні врегулювати багатоманітні процесуальні відносини в управлінській діяльності держави, яка має бути спрямована на утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Звісно, прийняття зазначеного Кодексу не вирішить всіх проблем, з якими стикаються громадяни нашої держави, намагаючись реалізувати свої права та свободи. На даний час все адміністративне законодавство України потребує радикального оновлення. Це є одним з найголовніших напрямів Концепції адміністративної реформи в Україні, основні положення якої відповідно до Указу Президента України від 22 липня 1998 року № 810 покладені в основу здійснення реформування системи державного управління в Україні.

Директор Департаменту
конституційного та
адміністративного законодавства О.М. Семьоркіна