Прибережна смуга Азовського і Чорного морів у межах України займає 2870 км, має виняткову рекреаційну цінність, відрізняється підвищеною щільністю населення і динамічним економічним розвитком.

У загальному масиві норм законодавства значне місце належить законодавчим актам, в яких закріплено юридичні або нормативно-правові вимоги до охорони і раціонального використання природних ресурсів для потреб територіального розселення, проектування будівництва підприємств, будівель і споруд, ліній зв`язку, об`єктів цивільної оборони, транспортних систем, енергетики. Особлива роль відводиться державним стандартам, технічним нормам і правилам у сфері природокористування. До них відносяться Земельний та Водний кодекси України, закони України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про генеральну схему планування територій України", "Про планування і забудову територій", "Про основи містобудування", "Про виключну (морську) економічну зону України", Постанова Верховної Ради України від 24 грудня 1999 року №1359 "Про концепцію сталого розвитку населених пунктів" та інші.

Правовий режим земель водного фонду слід розглядати в комплексі з правовим режимом водних відносин, які разом можна назвати водно-земельними відносинами, що виступають єдиним комплексним об’єктом правового регулювання. Виходячи з цих позицій, ці відносини регулюються Земельним кодексом України (далі – Кодекс), Водним кодексом України, переважна більшість норм якого стосується водних відносин, а також Законом України "Про охорону навколишнього середовища", оскільки земля і води одночасно є об’єктами природокористування і виступають предметом екологічних відносин.

Особливості правового режиму земель водного фонду полягають в тому, що за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування землі водного фонду, що належать до державної чи комунальної власності, надаються у постійне користування державним водогосподарським організаціям для цілей, передбачених пунктом третім статті 59 Кодексу.

Так, у статті 59 Кодексу не передбачено право органів місцевого самоврядування надавати земельні ділянки водного фонду у постійне користування водогосподарським організаціям, заснованим на комунальній власності. Не визначено також компетенцію органів місцевого самоврядування щодо надання комунальним водогосподарським організаціям у постійне користування земельних ділянок водного фонду.

Громадяни і юридичні особи можуть одержувати із земель водного фонду державної і комунальної власності на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг відведення і берегових смуг водних шляхів лише для цілей, передбачених пунктом четвертим статті 59 Кодексу.

Створення прибережних захисних смуг уздовж морів з метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності здійснюються в межах природоохоронних зон, встановлення яких передбачається пунктом другим статті 58 Кодексу.

Прибережні захисні смуги мають природоохоронне значення, їх встановлення передбачає обмеження певних видів господарської діяльності. Відповідно до частини другої статті 62 Кодексу режим господарської діяльності у прибережних смугах уздовж морів має встановлюватись спеціальним Законом, яким законодавчо врегулюється зазначене питання.

Разом з тим на сьогодні відповідно до статей 87-90 Водного Кодексу України діють обмеження щодо використання земельних ділянок у прибережних захисних смугах.

Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. І саме виконавчі комітети місцевих Рад мають доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

Питання щодо визначення територій, вибору, вилучення (викупу) і надання земель для містобудівних потреб, у тому числі для житлової і громадської забудови, будівництва виробничих та інших об’єктів формування містобудівних ансамблів і ландшафтних комплексів, зон відпочинку та оздоровлення населення, вирішується відповідно до Закону України "Про основи містобудування". Ці вимоги стосуються і використання для містобудівних потреб земельних ділянок прибережних захисних смуг.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи України, а також юридичні та фізичні особи іноземних держав, які є суб’єктами містобудування, при розгляді питань, що стосуються обмежень використання земельних ділянок прибережних захисних смуг, повинні керуватися земельним законодавством. Це обумовлено статтею 20 Закону "Про основи містобудування", у якій передбачено, що регулювання земельних відносин у містобудуванні здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Види діяльності, які можуть здійснюватися на земельних ділянках морських прибережних захисних смуг, визначені Водним кодексом України, зокрема у статті 90 зазначено, що прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів належить до зони санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально–оздоровчих закладів, з обов’язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Деякі особливості господарської діяльності на землях, що належать до морських прибережних смуг, передбачені в спеціальних законах України.

Так, особливості і режим господарської діяльності на цих землях визначені Кодексом торговельного мореплавства України. Вони обумовлені специфікою використання водного простору для торговельного мореплавства. Обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг обумовлені тим, що відведені порту землі є територією морського порту.

Важливим інструментом реалізації державної політики щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів є також Концепція сталого розвитку населених пунктів, яка схвалена Постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1999 року №1359-ХІУ.

Відповідно до пункту 3 зазначеної Постанови Верховної Ради України рекомендується Кабінету Міністрів України, центральним і місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування керуватися Концепцією сталого розвитку населених пунктів при здійсненні практичної діяльності щодо планування та забудови територій, вирішенні інших питань розвитку населених пунктів України.

Начальник управління
законодавства з питань земельних
відносин, агропромислового
комплексу та охорони довкілля
Міністерства юстиції України М. Коваленко