| Актуальні проблеми державної реєстрації нормативно-правових актів |
| Одними з основних завдань, які відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від 30 грудня 1997 року № 1396, виконуються Міністерством юстиції та його органами на місцях, є державна реєстрація нормативно-правових актів нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, координація нормотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади та контроль за здійсненням такої діяльності. Нагадаємо, що державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні юридичної експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Експертиза нормативно-правового акта провадиться з метою встановлення повноважень суб’єкта нормотворення на прийняття цього акта, забезпечення його якості й обґрунтованості, своєчасності прийняття, виявлення можливих позитивних і негативних наслідків його дії, завданням якої є об’єктивний всебічний розгляд нормативно-правового акта, перевірка відповідності нормативно-правового акта вимогам і нормам чинного законодавства, правилам нормопроектування, прогнозування правових наслідків реалізації нормативно-правового акта, підготовка обґрунтованих експертних висновків. Разом з цим варто зупинитись на деяких проблемах, які виникають при здійсненні органами юстиції державної реєстрації. Це, перш за все, низький рівень якості підготовки актів, які подаються на державну реєстрацію, а саме: наявність суперечностей у тексті проекту акта, неузгодженості його положень з іншими актами законодавства, нечіткість норм акта, наявність кількох актів або окремих їх положень з одного питання. Крім того, при перевірці відповідності нормативно-правового акта вимогам і нормам чинного законодавства зустрічаються випадки неузгодженості між актами законодавства вищого рівня, що ускладнює завдання з проведення юридичної експертизи. Так, наприклад, при розгляді запиту ТОВ "Українські новітні технології" щодо надання роз’яснень з питань необхідності державної реєстрації в Мін’юсті Положення про державну інспекцію зв’язку, затвердженого рішенням Національної комісії з питань регулювання зв’язку України (далі – НКРЗ) від 26.01.2006 № 180, установлено, що постанова Кабінету Міністрів України від 31.08.2005 № 844 "Про утворення Державної інспекції зв’язку" у складі НКРЗ не узгоджується із Законами України „Про радіочастотний ресурс України" та „Про телекомунікації". У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.2005 № 844 "Про утворення Державної інспекції зв’язку" у складі НКРЗ утворено Державну інспекцію зв’язку як урядовий орган державного управління. Статтею 15 Закону України "Про радіочастотний ресурс України" встановлено, що Державна інспекція зв’язку утворюється відповідно до Закону України "Про телекомунікації" та цього Закону. Державна інспекція зв’язку діє на підставі положення, що затверджує НКРЗ. Відповідно до статті 19 Закону України "Про телекомунікації" для здійснення нагляду за ринком телекомунікацій у складі НКРЗ створюється Державна інспекція зв’язку. Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України не узгоджується із статтею 15 Закону України "Про радіочастотний ресурс України", оскільки відповідно до статті 6 Указу Президента України від 15 грудня 1999 року № 1572 "Про систему центральних органів виконавчої влади" положення про урядовий орган державного управління затверджується Кабінетом Міністрів України. Наведемо ще один приклад. При здійсненні державної реєстрації наказу Міністерства промислової політики була виявлена неузгодженість із Законом України "Про інноваційну діяльність" деяких Указів Президента України. Відповідно до статті 19 вищезазначеного Закону для здійснення фінансової підтримки інноваційної діяльності суб’єктів господарювання різних форм власності Кабінет Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності створює спеціалізовані державні небанківські інноваційні фінансово-кредитні установи. Державна інноваційна фінансово-кредитна установа організовує на конкурсних засадах у порядку, що визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності, відбір інноваційних проектів для їх фінансової підтримки. Однак усупереч зазначеного Закону на сьогодні створено не один, а три спеціально уповноважених центральних органи виконавчої влади у сфері інновацій. Це Державне агентство України з інвестицій та інновацій, створене Указом Президента України від 30 грудня 2005 року № 1873, Мінпромполітики (у сфері промисловості) відповідно до Положення про нього, затвердженого Указом Президента України від 21 вересня 2001 року № 849, та МОН відповідно до Положення про нього, затвердженого Указом Президента України від 7 червня 2000 року № 773. Таких випадків можна було б якщо не уникнути, то принаймні зменшити їх кількість шляхом видання та закріплення на законодавчому рівні єдиних уніфікованих правил нормопроектування. Адже на сьогодні такі правила застосовуються лише при підготовці проектів актів Кабінету Міністрів України відповідно до затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 6 вересня 2005 року № 870, Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України. У зазначених Правилах дано визначення поняття: „Нормопроектувальна техніка - система правил і прийомів підготовки проектів актів, що забезпечує максимально повну і точну відповідність форми нормативних положень їх змісту, простоту викладу та доступність для розуміння, вичерпне охоплення питань, що належать до предмета правового регулювання актів", а також установлено вимоги, яким проект акта повинен відповідати. Це, зокрема, і логічна послідовність викладу, і взаємозв’язок нормативних положень, і відсутність суперечностей у тексті проекту акта, і узгодженість його положень з актами законодавства, точність та уніфікованість термінології, дотримання мовних норм, а також зменшення до мінімуму кількості актів з одного питання. Установлення таких вимог до всіх без винятку нормативно-правових актів ще на стадії їх розробки сприяло б підвищенню рівня якості їх підготовки та дозволило б уникати виникненню суперечностей між положеннями актів законодавства як вищого, так і нижчого рівнів. Ще однією проблемою при здійсненні Мін’юстом покладених на нього завдань щодо державної реєстрації нормативно-правових актів є спрямування до виконання Міністерствами та іншими органами виконавчої влади тих нормативно-правових актів, що не пройшли державної реєстрації та не опубліковані в установленому законодавством порядку. Такі акти виявляються Мін’юстом під час надходження звернень підприємств, установ, організацій та громадян, а також при здійсненні Мін’юстом наданого йому пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.92 № 731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" права перевіряти в міністерствах, інших органах виконавчої влади додержання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів. У разі виявлення актів, які підлягають державній реєстрації, Мін’юст також має право вимагати подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію, вносити пропозиції про усунення виявлених порушень і недоліків та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях. Проте, як свідчить практика, суб’єкти нормотворення в деяких випадках не виконують вищезазначеної вимоги. Оскільки на сьогодні відповідальності за недодержання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів та невиконання вимог Мін’юсту не встановлено, дана проблема може бути вирішена шляхом широкого інформування громадськості про рішення Мін’юсту з цього питання. Це унеможливить застосування нормативно-правових актів, які не пройшли державної реєстрації. Адже відповідно до статті 3 Указу Президента України від 03.10.92 № 493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності. А враховуючи те, що відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.92 № 731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" Мін’юсту надано право давати роз’яснення щодо застосування цього Положення, вимога Мін’юсту щодо необхідності державної реєстрації акта того чи іншого органу виконавчої влади фактично встановлює, що такий акт є нечинним. Провідний спеціаліст відділу |
| На попередню сторінку |