Історія безперечно свідчить про необхідність досконалого правового регулювання суспільних відносин. Ще Аристотель дійшов до висновку: "Благополуччя держави залежить від якості законів". Скрізь, де суспільне життя було законодавчо врегульоване на високому рівні – у будь-якій країні і в будь-яку епоху – спостерігався прогрес.

Київський князь Ярослав Мудрий створив звід законів "Руська Правда" і цим надав могутнього поштовху соціально-економічному розвитку Київської Русі. Наполеон Бонапарт замінив плутані авторитарні закони ясними і чіткими кодексами – і Франція за три роки перевищила за своєю могутністю всю Європу. Росія з 1825 по 1913 роки провела п’ять правових реформ – і вона стрімливо виросла з феодально-аграрної країни у розвинуту індустріальну державу.

З самого початку своєї професійної діяльності нормопроектувальник повинен пам’ятати слова російського реформатора Петра І, який говорив (подається мовою оригіналу): "Все прожекты зело исправны должны быть, дабы казну изрядно не разорять и отечеству ущерба не чинить. Кто прожекты будет абы как ляпать, того чина лишу и кнутом драть велю – в назидание потомкам". Петром І були створені значні законодавчі акти, перш за все у військовій області – устав Військовий та устав Морський , а також в сфері управління вперше створені регламенти. В них можна побачити подальший глибинний розвиток законодавчої техніки. До поділу тексту на глави та статті, які у Військовому уставі називаються артикулами, додається ще поділ на книги в Морському уставі. Нормативність речень частіше виражена словосполученнями: "Ежели.., то…", хоча в деяких випадках прийменник "то" заміняється двокрапкою чи навіть комою.

Вперше застосовується такий прийом законодавчої техніки, як посилання. Для мови законодавчих актів петровського періоду характерне сполучення старих слів з новими іноземними, що вливаються в тексти. Деякі слова настільки влились в нашу сучасну мову, що адже не сприймаються як іноземні (наприклад "офіцер", "процес", "контора").

В правову термінологію петровські законодавчі акти внесли багато нового. Для позначення закону став використовуватись термін "регламент" чи "устав". З’явились терміни "громадянство", "громадянин". Як і тепер, одночасно стали використовуватись терміни "правосуддя" і "юстиція", остання частіше в сполученні з терміном "колегія", що означала тоді міністерство.

У середині 18 століття (14 грудня 1766 р.) Катерина ІІ видала маніфест про обрання депутатів в комісію по складанню нового уложення і наказів. Поряд з обраними депутатами свій наказ написала і Катерина ІІ. Але якщо Петро І орієнтувався на голландське, німецьке та шведське законодавство, то в основі Наказу Катерини ІІ (який не був законом) покладені ідеї Монтеск’є, Бекарія і деяких французьких енциклопедистів.

З точки зору законодавчої техніки Наказ засвідчує те, що вже з’явилось уявлення про необхідність розподілу законів по галузям. Наказ поділяється на частини, з яких перша присвячена державному праву, друга – цивільному, третя – карному, четверта – судочинству, а в п’яту увійшли питання які не потрапили до попередніх частин.

Нове уложення було необхідне для усунення безладу в правосудді, що зумовлене великою кількістю законів, які видані в різні часи, відсутністю розмежування між постійними і тимчасовими законами, втратою змісту закону через його невірне тлумачення, невідповідністю старих законів новій дійсності.

Повне зібрання законів Російської імперії 1830 року було видано ІІ відділенням канцелярії Миколи І і містило в хронологічному порядку всі закони Російської імперії починаючи з Соборного уложення 1649 року і до 25 грудня 1825 року. Воно називається першим (потім ще було друге і третє зібрання) і містить 30 920 актів. Це була велика систематизована робота, що відповідала вимогам наукових принципів законодавчої техніки і праксеології. В той час це розглядалось як підготовча робота до створення зводу законів.

Наступним етапом цієї роботи став збір чинного законодавства за галузями. В подібні історичні зводи включались всі чинні закони в даній галузі незалежно від часу їх видання.

Звід законів Російської імперії 1833 року створений на основі обробки попередніх історичних зводів і визнаний Державною радою єдиним чинним законодавством країни. Система Зводу складалася з самого першого поділу на закони державні і цивільні, що відповідало поділу права на публічне та приватне.

Але якщо у виданні 1833 року була прийнята суцільна нумерація статей в кожному томі незалежно від кількості актів, то у виданні Зводу 1842 року суцільна нумерація велась для кожного акта окремо. З’явились також алфавітні, хронологічні і порівняльні вказівки до Зводу, що було новиною в законодавчій техніці.

Уложення 1845 р. про покарання карні та виправні є найбільшим актом після Зводу, там вперше з’являється Загальна частина. Хоча такої назви ще немає, але функції Загальної частини виконує великий перший розділ закону. Це теж новий прийом законодавчої техніки - виділення загальних положень. Зазначене Уложення було включене в 16-й том Зводу.

Селянська реформа 1861 р. знайшла відтворення в Загальному положенні про селян, що вийшли з кріпацької залежності. Це положення має вступ із 20 статей, які виконують роль загальної частини. Положення поділяється на розділи, а ті в свою чергу на глави, в деяких главах є ще поділ на відділення. Всі ці елементи мають заголовки, але статті, що позначені арабськими цифрами, заголовків не мають. Нумерація статей суцільна для всього акта. До деяких статей є примітки – прийом, що рідко застосовується. В акті зустрічаються посилання як до місцевих звичаїв, так і до Зводу законів і до актів, які повинні бути ще видані. В мові Положення є старі терміни, але вона в цілому близька до сучасної. Після цієї реформи з 1863 р. в Росії почало видаватися джерело поточного законодавства – Збірник узаконень і розпоряджень уряду.

З Маніфестом прийнятим 17 жовтня 1905 року були пов’язані великі зрушення в законодавчому процесі, він вводив в країні представницький орган – Державну думу. Тут законодавча техніки досягла свого сучасного стану.

В середині 19 – початку 20 століття спостерігається підвищене зацікавлення проблемами законодавчої техніки та законодавчого процесу. В 1857 р. виходить в світ повне зібрання творів К.А. Неволіна, яке включає в себе "Енциклопедію законотворення". В 1863 р. виходить "Енциклопедія законотворення" Н. Рождественського. Хоча прямо питання законодавчої техніки в ній не обговорюються, але в розділі "Про законотворення взагалі" окрема глава присвячена деяким аспектам інкорпорації та кодифікації.

Після революції 1905 р. перекладається і видається російською мовою розділ про юридичну техніку з книги "Дух римського права" Ієрінга. Також робиться переклад із французької книги про століття французького цивільного кодексу 1804 р. статті Ф.Жені. Публікується переклад книги І. Бентама "Тактика законодавчих зібрань".

У 1913 р. М.О. Унковський видав брошуру "Про неясність законодавства як суспільного лиха і про найближчі шляхи його усунення", в якій він приходить до висновку про необхідність створення наукового закладу – Інституту законодавчої техніки.

Визначальна роль законотворчого процесу в житті суспільства зумовлює необхідність високого наукового рівня правотворчих дій і рішень на усіх стадіях формування кінцевого результату цього процесу – законопроекту. Особливо важливо забезпечити глибину і правдивість пізнання об’єктивних факторів, які визначають справжню потребу в урегулюванні тих чи інших суспільних відносин, спрямованість і тривалість цього регулювання, його завдання і цілі.

Начальник відділу
міжнародного співробітництва
Центру правової реформи
і законопроектних робіт
при Міністерстві юстиції України
Сінчук Олена Анатоліївна