Податок на додану вартість (ПДВ) є загальнодержавним (ч. 1 статті 14 Закону України "Про систему оподаткування "), непрямим податком на споживну вартість, що справляється з юридичних та фізичних осіб. ПДВ є відносно молодим податком. Він був розроблений і запроваджений вперше у Франції у 1954 році і сьогодні використовується більш ніж у 50 країнах світу.

За економічним змістом ПДВ є частиною новоствореної вартості, яка з’являється на кожній стадії виробництва та обігу. Його базою є не прибуток як результат господарської діяльності, а оподатковується різниця між грошовою виручкою певного підприємства від реалізації виробленої ним продукції і сумою його витрат на матеріали і послуги, що придбані у продавця. По суті цей податок акумулюється в ціні упродовж усього процесу руху продукції (робіт, послуг) і стягується в міру їх реалізації. Формально його платниками є всі суб’єкти, які займаються господарською діяльністю. Проте фактично ПДВ сплачує покупець у момент оплати товарів (робіт, послуг), які споживаються на території країни, незалежно від їх походження.

В Україні податок на додану вартість почав справлятися з 1992 року і зараз стягується на основі Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97 "Про податок на додану вартість" (далі - Закон). ПДВ сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг.

Сплата податку на додану вартість у більшості країн визначається характером угоди, при цьому, фінансовий стан платника не береться до уваги. Поширене застосування диференційованих ставок. Ставки податку на додану вартість у розвинутих країнах Заходу становлять від 8 до 20 %. За українським законодавством, оподаткування податком на додану вартість здійснюється за ставкою 20 відсотків, за винятком операцій, звільнених від оподаткування та операцій, до яких застосовується нульова ставка.

Обчислення і стягнення податку на додану вартість потребує чіткого визначення об’єкта оподаткування - доданої вартості.

Отже, як відбувається обкладання ПДВ операцій, які здійснюють порти України з навантаження, розвантаження, перевантаження, зберігання тощо?

У зв’язку з прийняттям Закону України від 25 березня 2005 року № 2505-IV "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" внесено зміни до Закону, які значною мірою вплинули на визначення об’єкта оподаткування та на застосування розміру податку. Зокрема, ці зміни стосуються оподаткування зовнішньоекономічної діяльності.

У новій редакції статті 3 Закону виключено такі поняття, як отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України. Натомість по операціях у зовнішньоекономічній діяльності об’єктом оподаткування ПДВ є операції із ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту (реімпорту) та вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту (реекспорту).

Законом, зокрема, установлено, що при експорті товарів і супутніх послуг ставка податку становить 0% до бази оподаткування (нова редакція пункту 6.2 статті 6 Закону).

Пунктом 1.14 статті 1 Закону запроваджено термін "супутні послуги", під якими розуміють послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються або імпортуються. Порядок та методи визначення митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються) за межі митної території України, наведено в главі 48 Митного кодексу.

У свою чергу, стаття 247 Митного кодексу України передбачає, що до митної вартості товарів, які вивозяться (експортуються), включаються фактичні витрати, зокрема, на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України.

Проте, слід зазначити, що згідно з пунктом 3.1 статті 3 Закону під об’єкт оподаткування також підпадають операції, місце надання яких знаходиться на митній території України.

Крім цього, пунктами 6.4 та 6.5 ст. 6 Закону визначено поняття місця поставки товарів та місця поставки послуг відповідно, які є критерієм для визначення об’єкта оподаткування та застосування до такого об’єкта відповідної ставки податку.

Згідно зі статтею 74 Кодексу торговельного мореплавства України територія й акваторія морського порту є державною власністю i надаються порту в користування.

Таким чином, порт за надання ним відповідних послуг на території України зобов’язаний включати у вартість своїх послуг 20 % ставку ПДВ.

Така трансформація законодавства викликала багато питань у підприємств - експортерів, що стало причиною їх неодноразових звернень до Міністерства юстиції України за відповідними роз’ясненнями.

Отже, при застосуванні даного законодавства склалася ситуація, при якій експортери вважають, що вони не повинні сплачувати 20 % ПДВ, який порти України включають в рахунки за свої послуги, аргументуючи це тим, що ці послуги є супутніми і мають оподатковуватись за нульовою ставкою.

Враховуючи вищенаведені норми законодавства такі послуги дійсно відносяться до супутніх, але ж пунктом 1.3 статті 1 Закону визначено, що платником ПДВ є особа, яка згідно з цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Тобто, платником ПДВ в даному випадку є порт, а покупцем (отримувачем) послуг є експортер.

Отримавши ці послуги та оплативши рахунок виставлений портом до сплати разом з ПДВ, експортер включає, згідно з митним законодавством вказані затрати до митної вартості експортованого товару, який при вивезенні його за митну територію України оподатковуватиметься в кінцевому результаті за нульовою ставкою.

Провідний спеціаліст відділу
зовнішньоекономічного законодавства
Департаменту фінансового законодавства
Міністерства юстиції України

Мандра Г.А.