| Судовий розгляд в розумні строки: мрії чи реальність? |
| Сьогодні ні для кого вже не секрет, що останнім часом значно збільшилася кількість звернень проти України до Європейського суду з прав людини (далі – Суд). На цей час в Суді зареєстровано вже близько 15 тисяч таких заяв. Водночас, значно збільшилася й кількість рішень Суду, винесених щодо України. Звичайно, в цьому можна знайти і позитивний аспект: така активність громадян, безперечно, свідчить про підвищення рівня правової культури населення нашої держави. Проте, з іншого боку, така кількість рішень, винесених Судом, у більшості з яких констатовано порушення Україною своїх зобов’язань за Європейської конвенцією з прав людини1 (далі – Конвенція), аж ніяк не сприяє підвищенню іміджу нашої держави на міжнародній арені (незважаючи на зростання рівня правової культури населення). До того ж, виплати на виконання рішень Суду здійснюються з державного бюджету України, що призводить до його "схуднення", в той час як ці гроші могли б бути спрямовані на іншу більш суспільно-необхідну мету. Як і будь-яке явище, такий стан справ має свої причини і свої наслідки. Аналіз предмету скарг, поданих проти України, свідчить, що переважна кількість скарг стосується надмірної (нерозумної) тривалості досудового слідства, судового розгляду чи виконання рішень національних судів та відсутності правових засобів для вирішення цієї проблеми на національному рівні. У цьому зв’язку слід зазначити, що стаття 6 Конвенції гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення щодо нього право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку. Відповідно до практики Cуду у кримінальних справах "розумний строк", про який йде мова у статті 6 Конвенції, починається з того моменту, коли особі пред’явлено обвинувачення; це може статися до того, як справа попаде до суду, зокрема, з дня арешту, з дати, коли зацікавлену особу було повідомлено про те, що проти неї порушено кримінальну справу, або з дня, коли було розпочате досудове слідство (див, inter аlia, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 р.). Виконання рішення, прийнятого судом, має також розцінюватися як складова частина "судового розгляду" в сенсі положень Конвенції (див., inter аlia, рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 р.). Таким чином, досудове слідство, судовий розгляд або виконання судового рішення, здійснені з перевищенням розумних строків, розглядаються Судом як порушення статті 6 § 1 Конвенції, тобто права особи на справедливий судовий розгляд. Згідно зі статистичною інформацією, наданою Державною судовою адміністрацією та Верховним Судом України на запит Міністерства юстиції України, з порушенням процесуальних строків розгляду судами першої інстанції та в апеляційному порядку у 2002 році було розглянуто 270900 цивільних та 21500 кримінальних справ, у 2003 році – 307165 цивільних, 21088 кримінальних та 24 господарських справ, у 1 півріччі 2004 року – 168115 цивільних, 10431 кримінальних та 20 господарських справ. За інформацією, наданою Верховним Судом України, станом на жовтня минулого року на розгляді Судової палати у цивільних справах за касаційними скаргами та касаційними поданнями знаходилося 25 000 справ. Відповідно до інформації, наданої Департаментом державної виконавчої служби Мінюсту станом на 1 січня 2005 року лише у Києві з різних причин лишались невиконаними 56259 виконавчих документа. Можна лише припустити, які витрати з державного бюджету понесе Україна, якщо навіть половина з вказаних справ буде предметом розгляду в Суді, який може констатувати порушення Україною положень Конвенції. Як свідчить аналіз рішень, винесених Судом, у справах за скаргами на нерозумну тривалість судового розгляду в сенсі ст. 6 Конвенції найактуальнішим питанням є наявність ефективних засобів правового захисту. Так, наприклад, у справі "Кудла проти Польщі" (рішення від 26 жовтня 2000 року) Суд наголосив, що у таких випадках дуже важливим є переконатися, що існує ефективний засіб правового захисту, як це вимагається статтею 13 Конвенції. Стаття 13 Конвенції містить правило, згідно з яким кожен, чиї права і свободи, викладені у Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи. Тобто стаття 13 Конвенції гарантує наявність у національному праві правових засобів, які захищають переважно права і свободи, викладені у Конвенції, і які дозволяють компетентному національному органу з’ясувати зміст скарги про порушення прав, гарантованих Конвенцією, та запропонувати відповідну компенсацію. Відповідно до позиції Суду щодо питання про взаємозв’язок між гарантією, закріпленою у частині першій статті 6 Конвенції, та положенням статті 13 Конвенції, викладеної у згаданому рішенні у справі "Кудла проти Польщі", право особи на судовий розгляд протягом розумного строку буде менш ефективним, якщо відсутня можливість направити скаргу про порушення прав, передбачених Конвенцією, спочатку до національних органів. У цій справі Суд констатував порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявник не мав у своєму розпорядженні ефективного національного засобу правового захисту, за допомогою якого він зміг би реалізувати своє право на "судовий розгляд упродовж розумного строку" відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції (див. п. 160 рішення). Зокрема, Суд вказав на відсутність у національному праві будь-яких спеціальних правових засобів, за допомогою яких заявник міг би оскаржити тривалість провадження та прискорити його. Також заявник не міг отримати належну компенсацію за затримку розгляду його справи (див. п. 159 рішення). У зв’язку з цим Суд зобов’язав Польщу сплатити заявникові значну суму справедливої сатисфакції за допущені порушення. На виконання вказаного рішення Польща прийняла 17 червня 2004 року Закон "Про скарги на порушення права сторони у судовому провадженні на розгляд справи в розумний строк". Слід зауважити, що в багатьох країнах рішення Європейського суду з прав людини стали певним імпульсом в сфері забезпечення своїх громадян ефективним засобом правового захисту, який би дозволив виявити відповідне порушення і надавав би особі право на отримання компенсації у цьому зв’язку. Так з метою приведення внутрішнього законодавства у відповідність з вимогами Конвенції в Італії діє закон, ухвалений 24 березня 2001 року, який запроваджує правовий засіб вирішення спору щодо "розумної" тривалості судового розгляду на національному рівні. На виконання рішень Європейського суду з прав людини відповідні закони також прийняті в Хорватії, Словацькій Республіці тощо. Законопроекти з зазначених питань розробляються також у Португалії та Фінляндії. Відповідно, в силу статті 1 Конвенції саме Держава є відповідальною, в першу чергу, за втілення в життя прав і свобод, гарантованих Конвенцією. Саме Держава має запровадити ефективні юридичні механізми захисту прав людини, необхідні для того, щоб запобігти порушенням і, якщо це необхідно, запропонувати відповідну компенсацію. При цьому, найважливішою умовою ефективного захисту прав людини, на думку автора статті, є наявність відповідної нормативно-правової бази на національному рівні. Як зазначалося вище, багато країн вже мають відповідні засоби правового захисту щодо скарг осіб на нерозумну тривалість судового розгляду в сенсі визначення цього терміну статтею 6 Конвенції. Що ж до України, то питання захисту права особи на досудове слідство, судовий розгляд та виконання рішення суду протягом розумного строку не врегульоване чинним національним законодавством взагалі (попри те, що нове процесуальне законодавство, в принципі, містить такий термін, як "розумний строк"). Це призводить до обмеження прав осіб, щодо яких досудове слідство провадиться нерозумно довго або справи яких нерозумно довго знаходяться/знаходилися на розгляді у суді, або на користь яких були винесені судові рішення, які залишаються невиконаними або тривалість виконання цих рішень була нерозумною. Такий стан речей, в свою чергу, сприяє винесенню Європейським судом з прав людини рішень, у яких констатується порушення Україною положень Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Саме тому, з метою виконання державою своїх зобов’язань за Конвенцією та забезпечення ефективного захисту прав осіб за скаргами на тривалість відповідного провадження і, відповідно, для зменшення кількості скарг, поданих до Суду проти України, Національним бюро у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини Міністерства юстиції України із залученням провідних юристів - фахівців у галузі захисту прав людини та представників судової гілки влади було розроблено проект Закону України "Про захист права особи на досудове провадження, судовий розгляд та виконання рішення суду протягом розумного строку". Проект Закону спрямований на відновлення порушеного права особи на досудове провадження (для цілей зазначеного проекту Закону досудове провадження включає в себе дізнання, досудове слідство та протокольну форму досудової підготовки матеріалів), судовий розгляд та виконання рішення суду протягом розумного строку шляхом звернення до суду з відповідною скаргою та закріплює право особи на компенсацію за перевищення розумних строків досудового провадження, судового розгляду та виконання судового рішення, що набрало законної сили. При цьому компенсація за перевищення розумного строку не є відшкодуванням шкоди, завданої цим перевищенням, і не позбавляє особу права на звернення до суду в разі задоволення скарги про перевищення розумного строку відповідного провадження з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої невиправданою тривалістю цього провадження. В той самий час відповідно до проекту Закону констатація факту перевищення розумного строку відповідного провадження сама по собі може бути достатньою компенсацією, якщо суд дійде такої думки. Проектом Закону також передбачена можливість притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб, які своїми діями чи бездіяльністю зумовили порушення розумного строку досудового провадження, судового розгляду або виконання судового рішення. Відповідно, прийняття цього проекту Закону дозволить усунути неузгодженість чинного законодавства України з положеннями Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що не тільки буде відповідати проголошеному конституційному принципу верховенства права, але й дозволить у майбутньому, в разі визнання Судом ефективності правового засобу захисту, запровадженого цим законопроектом, уникати констатації Європейським судом з прав людини порушення Україною статей 6 та 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини. На сьогодні суспільна необхідність цього законопроекту прослідковується дуже чітко. До того ж він не має альтернативи. Автор статті щиро сподівається, що прийняття такого закону сприятиме викоріненню практики затягування досудового слідства, судового розгляду чи виконання судового рішення, яка все наполегливіше претендує на звання "сталої" в нашій державі (нехай пробачать мені судді, представники правоохоронних органів та державні виконавці), і що, відповідно, розгляд справ в розумні строки перейде з розряду "мрії" до категорії "реальність". Олеся Бартовщук 1 - Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 р. |
| На попередню сторінку |