В результаті приватизації державного житлового фонду на Україні, та враховуючи те, що з 90-х років в Україні розпочалося формування ринку житла, велика кількість дітей стала співвласниками житлових приміщень. Не дивлячись на те, що законодавство України вимагає обов’язкову згоду органів опіки та піклування при вчиненні правочинів щодо майна, яке належить дітям, численні порушення прав дітей залишаються однією з головних проблем поширення дитячої безпритульності та бродяжництва.

Здається, навіщо захищати дітей від їх власних батьків!? Втім, не можна забувати про неблагополучні сім’ї, у яких люблячі тато і мама можуть залишити заради пляшки рідну дитину без даху над головою. Не дивлячись на законодавчо встановлений обов’язок дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах деякі забувають про свої батьківські обов’язки.

Значна кількість дітей, які потрапляють до притулків, залишилися без житла саме через зловживання батьківськими та опікунськими правами, неналежне виконання службових обов’язків посадовими особами органів опіки та піклування. Звісно ж, найбільш незахищені від таких порушень діти-сироти та діти, позбавлені піклування батьків.

Інститут опіки та піклування спрямований на доповнення недостатньої або відсутньої цивільної дієздатності неповнолітніх і повнолітніх фізичних осіб. Водночас, його завданням є охорона особистих немайнових і майнових прав та інтересів підопічних, турбота про створення їх належних побутових умов, здійснення догляду за ними. Таким чином, органи опіки та піклування здійснюють контрольні функції з метою запобігання порушенню прав неповнолітніх.

З набранням чинності Сімейним кодексом України виникла проблема в застосуванні окремих положень законодавства про опіку та піклування, оскільки, Сімейний та Цивільний кодекси України, на відміну від попереднього Кодексу про шлюб та сім’ю, передбачали обов’язкове отримання згоди органів опіки та піклування лише при вчиненні опікуном та наданні згоди піклувальником на вчинення правочинів щодо майна підопічних. При вчиненні ж правочинів чи наданні згоди дитині батьками дитини така згода вимагалася лише в разі виникнення спору між батьками.

При цьому, чинним є Закон України "Про охорону дитинства", статтею 17 якого передбачається, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання. Відповідно до частини третьої статті 18 вищезазначеного Закону органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

У пункті 6.1 Правил опіки та піклування, затверджених спільним наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999р. №34/166/131/88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.1999р. за №387/3680, визначено, що органи опіки та піклування вирішують питання щодо збереження за неповнолітніми житла, а також щодо забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які закінчили навчально-виховні заклади і не мають житла.

Таким чином, склалася досить проблемна ситуація застосування статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" в частині обов’язкового отримання згоди від органів опіки та піклування при вчиненні батьками правочинів щодо майна їх дітей.

У лютому 2005 року набув чинності Закон України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", який на законодавчому рівні закріпив повноваження органів опіки та піклування, віднісши до їх компетенції, зокрема питання соціального захисту і захисту особистих, майнових, житлових прав та інтересів дітей та надання письмової згоди або заперечення на відчуження нерухомого майна (у тому числі житла) та іншого майна, власником якого є дитина.

Остаточно вирішити цю проблему допоміг Закон України від 02.06.2005 р. №2620-IV "Про внесення змін до статті 177 Сімейного кодексу України і статті 32 Цивільного кодексу України (щодо відчуження майна дитини)". Прийняття зазначеного Закону узгодило між собою положення Сімейного кодексу (стаття 177), Закону України "Про охорону дитинства" (стаття 17), та Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" (стаття 11) в тій частині, яка стосується необхідності отримання батьками дозволу органів опіки і піклування на укладення щодо майна, яке належить їхній дитині, договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації або укладені відносно цінного майна тощо.

Відповідно до статті 177 Сімейного кодексу України, із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 02.06.2005 р. №2620-IV, батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов’язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.

Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси.

Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти, а батьки неповнолітньої дитини – давати згоду на вчинення таких правочинів щодо її майнових прав:

укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

• видавати письмові зобов’язання від імені дитини;
• відмовлятися від майнових прав дитини.

Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, лише з дозволу органу опіки та піклування.

При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Після припинення управління батьки зобов’язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.

Неналежне виконання батьками своїх обов’язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов’язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном.

Згідно з пунктом 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. №20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03.03.2004р. за №283/8882, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів.

Як правило, такий дозвіл надається, коли неповнолітній вже забезпечений житлом, відповідно до норм, передбачених житловим законодавством. В деяких випадках органи опіки та піклування без будь-яких переконливих підстав відмовляють батькам у дачі згоди на продаж спільного майна. При цьому, порядку оскарження батьками таких відмов законодавство не передбачає. Найчастіше ж, органи опіки та піклування дають згоду на відчуження нерухомого майна дітей під умову придбання батьками нового житла, що в свою чергу може зробити набувача житла "заручником" таких недобросовісних батьків, та навряд чи захистить права дітей.

Якщо ж продаж здійснено без дозволу органів опіки та піклування, то в інтересах дитини прокурором може бути подано позов до суду про визнання договору недійсним.

Слід також звернути увагу не те, що дозвіл органу опіки та піклування потрібен не лише в тому разі, якщо дитина є співвласником нерухомості, а й у тому випадку, якщо має місце лише реєстрація дитини в житловому приміщенні. Оскільки, одним з правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки та піклування, відповідно до статті 177 Сімейного кодексу України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься, зокрема, і право користування жилим приміщенням. Адже, відповідно до частин другої та третьої статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Крім того, майно, одержане дитиною за договором про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо), може бути відчужене до досягнення дитиною повноліття лише з дозволу органу опіки та піклування (частина п’ята статті 190 Сімейного кодексу України).

Щодо термінів отримання чи неотримання згоди від органів опіки, то відповідно до положень пунктів 6.1 та 6.5 Правил опіки та піклування органи опіки та піклування приймають рішення протягом місяця з дня, коли їм стало відомо або мало бути відомо про потребу прийняття такого рішення (надходження заяв, повідомлень тощо).

Важливо також визначити хто саме повинен давати згоду на відчуження житла, що належить неповнолітнім, оскільки, від цього може залежати дійсність договору купівлі-продажу (іншого договору про відчуження житла).

Перелік органів, які можуть встановлювати опіку та піклування, наведено у пунктах 1.3 і 1.4 Правил опіки та піклування. У тих випадках, коли опіка, піклування не встановлюється судом, згідно з пунктом 1.3 Правил опіки та піклування вона встановлюється районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, а також виконавчими комітетами міських районних у містах, сільських і селищних рад. Ведення справ, пов’язаних з опікою та піклуванням, покладається на відповідні відділи районних, районних у містах Києві та Севастополі держаних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних (міських) рад. Ведення зазначених справ у виконкомах районних (міських) рад здійснюють: щодо неповнолітніх - відділи освіти; щодо осіб, визнаних судом недієздатними або обмежених ним у дієздатності, - відділи охорони здоров’я; щодо дорослих дієздатних осіб, які потребують піклування за станом здоровся, - органи соціального захисту населення. Ці відділи виконують усю підготовчу роботу, пов’язану з призначенням опіки, піклування, деякі організаційні та контрольні функції. У сільській місцевості й у селищах справами опіки та піклування переймаються виконавчі комітети селищних і сільських рад¹.

Потрібно розмежувати поняття "органу опіки та піклування" і "опікунської ради", оскільки вони не є тотожними, а інколи трапляються ситуації, коли згода на відчуження нерухомого майна надана опікунськими радами. Пунктом 1.6 Правил опіки та піклування визначено, що опікунські ради, до складу яких входять депутати, представники місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування і громадськості, створюються при органах опіки та піклування для допомоги в їх роботі та мають дорадчі функції.

При цьому, стаття 177 Сімейного кодексу України вимагає одержання батьками згоди на вчинення правочинів щодо майна малолітньої дитини та надання дозволу на вчинення правочинів неповнолітньої дитиною саме від органів опіки та піклування.

Як вже зазначалося вище, відповідно до пункту 1.3 Правил опіки та піклування органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

З огляду вищенаведеного, опікунська рада не належить до органів, які правомочні вирішувати такі питання.

Загалом можна сказати, що порушення прав дітей, зокрема, на житло певною мірою обумовлено недосконалістю законодавства про опіку та піклування. Зокрема, на законодавчому рівні не передбачено обов’язок органів опіки та піклування контролювати виконання батьками та особами, що їх замінюють, придбання іншого житла взамін відчуженого та забезпечення в ньому права власності дитини. Вирішення зазначеного питання законодавець залишив на розгляд самих відділів освіти, що не надто сприяє ефективній роботі зазначених органів в цьому напрямку.

Головний спеціаліст
відділу з питань житлового
та сімейного законодавства
Департаменту цивільного
законодавства та підприємництва
О. В. Маломуж

¹ Пункт 1.4 Правил опіки та піклування, затверджених спільним наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999р. №34/166/131/88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.1999р. за №387/3680.