За період, який пройшов з часу набрання чинності Цивільним кодексом України, в практиці його застосування виникло багато запитань, зокрема, застосування положень книги шостої „Спадкове право", в тому числі питання пов’язані з оформленням спадкових прав на грошові вклади, щодо яких вкладники зробили розпорядження банку (фінансовій установі).

Слід відмітити, що порядок оформлення спадкових прав на такі вклади встановлений статтею 1228 Цивільного кодексу України та пунктом 220 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03.03.2004 за № 283/8882.

Статтею 564 Цивільного кодексу УРСР, який на сьогодні втратив свою чинність, було встановлено, що грошовий вклад, стосовно якого вкладник зробив розпорядження банку, не входив до складу спадщини, у зв’язку з чим на нього державним нотаріусом свідоцтво про право на спадщину не видавалось.

На цей вклад не розповсюджувалися норми про обов’язкову частку у спадщині.

Вклад видавався особі, яка була вказана у заповідальному розпорядженні, незалежно від часу її звернення до банку. При цьому, для одержання вкладу спадкоємцю достатньо було надати документ, що встановлює його особу, та свідоцтво про смерть вкладника.

Стаття 1228 Цивільного кодексу України встановила зовсім інший порядок оформлення спадкових прав на такі вклади.

Відповідно до зазначеної статті вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним. Заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), повністю або частково скасовує його, якщо у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосується усього майна спадкодавця.

Отже, право на грошовий вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним (заповіт, заповідальне розпорядження), а тому, для оформлення своїх спадкових прав спадкоємцям вкладника необхідно звернутися на протязі шести місяців з дня смерті вкладника до державного нотаріуса за місцем відкриття спадщини для отримання свідоцтва про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину за заповідальним розпорядженням видаються нотаріусами лише після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини на підставі документів, які будуть свідчити про факт смерті заповідача, місце відкриття спадщини, а також документа, що підтверджує право власності спадкодавця на грошовий вклад, наприклад, ощадна книжка.

Крім того, на заповідальні розпорядження, зроблені установам банку, розповсюджуються норми Цивільного кодексу України про обов’язкову частку у спадщині.

Коло спадкоємців, які мають право на її одержання, встановлено статтею 1241 Цивільного кодексу України. Перелік цих осіб є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Зокрема, до таких спадкоємців відносяться малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки.

Зазначені особи не можуть бути позбавлені заповідачем права на обов’язкову частку у спадщині. Це право виникає у зазначених спадкоємців не залежно від згоди інших спадкоємців.

Розмір обов’язкової частки у спадщині становить половину частки, яка належала б кожному з вищезазначених осіб у разі спадкування за законом.

У практичній діяльності як нотаріусів, так і працівників банків виникла проблема стосовно застосування положень нового Цивільного кодексу України до відносин, які виникли до набрання ним чинності.

А саме, норми якого кодексу необхідно застосовувати у випадках, якщо заповідальне розпорядження банку було зроблено до 01.01.2004, тобто до набрання чинності новим Цивільним кодексом України, а вкладник помер у період його дії.

Пункт 4 Прикінцевих та Перехідних положень згаданого Кодексу, застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Крім того, правила книги шостої вищезгаданого Кодексу застосовуються також до спадщини, яка відкрилась, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом (абзац перший пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень згаданого Кодексу).

Таким чином, не залежно від дати складання заповідального розпорядження, у разі смерті після 01.01.2004 особи, що його зробила, застосовуються положення нового Цивільного кодексу України.

Позиція деяких банків зводиться до того, що у випадках смерті вкладників до 01.01.2004 вклад повинен входити до спадкової маси і на нього державні нотаріуси повинні видавати свідоцтво про право на спадщину. Погодитися з цією позицією неможливо з наступних підстав.

Згідно загальних засад законодавства, кожний новий закон не має зворотної дії у часі. Саме на цю обставину розраховували вкладники, які зробили заповідальні розпорядження і смерть яких настала до набрання чинності новим Цивільним кодексом України. І це логічно, оскільки ніякий новий закон не повинен викликати наслідків, настання яких не міг знати і навіть прогнозувати вкладник.

Начальник відділу методично-правового
забезпечення діяльності нотаріату
Департаменту нотаріату та
реєстрації адвокатських об`єднань
Міністерства юстиції України
Тетяна Василівна Базанова