Згідно з частиною третьою статті 117 Конституції України нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, установленому законом. Міністерство юстиції України та його територіальні управління здійснюють державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади відповідно до Указу Президента України від 03.10.92 № 493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" (із змінами), Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 № 731 (із змінами), наказу Міністерства юстиції України від 12.04.05 № 34/5 "Про вдосконалення порядку державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.05 за № 381/10661.

Слід зазначити, що державній реєстрації в Міністерстві юстиції України підлягають нормативно-правові акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю.

Державній реєстрації в Міністерстві юстиції України підлягають також нормативно-правові акти Національного банку України (стаття 56 Закону України "Про Національний банк України"); документи нормативного характеру Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, які стосуються прав і обов’язків страхувальників та застрахованих осіб (стаття 11 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття"); постанови правління та інші документи нормативного характеру Пенсійного фонду, що стосуються прав і обов’язків громадян (стаття 61 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"); положення про порядок ліцензування телерадіомовлення, яке розробляється Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення (стаття 22 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення"); нормативно-правові акти Державної комісії України по запасах корисних копалин, що регламентують застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ окремих видів або груп споріднених видів корисних копалин, інші нормативно-правові акти Державної комісії України по запасах корисних копалин, якими встановлюються зміст, оформлення та порядок подання на державну експертизу матеріалів, що містять геолого-економічну оцінку запасів родовищ корисних копалин (підпункт 16 пункту 4 Положення про Державну комісію України по запасах корисних копалин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2000 № 1689 /із змінами/).

Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Особливої важливості", "Цілком таємно", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту, якщо в них є одна або більше норм (правил поведінки), що:

зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, установлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують існуючий організаційно-правовий механізм їх реалізації;

мають міжвідомчий характер, тобто є обов’язковими для інших органів виконавчої влади, органів господарського управління і контролю, а також підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

При цьому на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, які мають як одну з указаних ознак, так і декілька.

Нормативно-правові акти набувають чинності через десять днів після їх державної реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку набрання чинності. Якщо нормативно-правові акти зачіпають права і законні інтереси громадян, вони набувають чинності в той самий строк, але не раніше дня їх доведення до відома населення.

Таким чином, державна реєстрація передбачає собою певну систему дій органів юстиції і полягає в:

а) проведенні правової експертизи нормативно-правових актів;
б) прийнятті рішення щодо їх державної реєстрації або відмові;
в) занесенні зареєстрованих нормативно-правових актів до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Оскільки правове регулювання суспільних відносин не може здійснюватися лише за допомогою Законів України, Указів Президента України та постанов Кабінету Міністрів України, суб’єкти нормотворення наділені функцією видання нормативно-правових актів, які затверджуються відповідними розпорядчими документами. Нормативно-правові акти повинні видаватися на основі законів, для виконання законів, у відповідності до законів. І саме закони визначають компетенцію державних органів, їх повноваження щодо видання нормативно-правових актів з питань, що належать до їх компетенції. Звідси випливає, що всі нормативно-правові акти, які видаються державними органами, мають відповідати Конституції і законам України. Основний Закон спеціально наголошує на тому, що перелік повноважень, які повинні бути максимально точно та повно регламентовані, необхідно закріплювати в Конституції та законах. Ступінь конкретизації цих норм має бути максимальним. Фактично йдеться про принцип "заборонено все, крім дозволеного законом". Установлення щодо державних органів і органів місцевого самоврядування саме цього спеціально–дозвільного типу правового регулювання, передбаченого частиною другою статті 19 Конституції України, є закономірне. В умовах правової держави саме цей тип правового регулювання є найбільш оптимальним способом впорядкування діяльності органів держави, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Він забезпечує введення владних функцій у закономірні рамки і тим самим істотно обмежує можливе свавілля з боку держави та її органів.

Тому видання державним органом нормативно-правового акта, який не відповідає законові, як і видання нормативно-правового акта з перевищенням компетенції даного державного органу, є порушенням законності. Оскільки ж нормативно-правовий акт видано відповідно до закону, його виконання або дотримання є обов’язковим, а його порушення є протизаконним.

Здійснення державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих суб’єктами нормотворення, означає, що органи юстиції стоять на сторожі забезпечення захисту конституційних прав і свобод громадян та юридичних осіб через проведення правової експертизи нормативно-правових актів на відповідність чинному законодавству, і передусім Конституції України.

Слід відзначити, що кількість нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, які надходять на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України, з кожним роком зростає.

Якщо за 1993 рік Міністерством юстиції України було зареєстровано 210 нормативно-правових актів, то за 2003 рік у 6 разів більше – 1278 нормативно-правових актів, а протягом 2004 року зареєстровано 1681 нормативно-правовий акт із 1786 поданих на державну реєстрацію.

Усього за період 1993 – 2004 рр. Міністерством юстиції України зареєстровано 10.280 нормативно-правових актів із 13.356 поданих на державну реєстрацію (77% від кількості поданих).

Завдяки проведеній правовій експертизі поданих на державну реєстрацію нормативно-правових актів було попереджено прийняття 3 тисяч незаконних правових норм.

Слід зазначити, що при поданні нормативно-правових актів на державну реєстрацію до органів юстиції трапляються випадки порушення вимог Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.97 № 1153 (із змінами), правил нормотворчої техніки та правопису.

Так, за перший квартал 2005 року відмовлено в державній реєстрації 19 нормативно-правових актів, протягом 2004 року Міністерством юстиції України було відмовлено в державній реєстрації 79 нормативно-правових актів (4,4 % від загальної кількості актів, поданих до Мін’юсту України на державну реєстрацію).

У порівнянні з аналогічним періодом 2003 року кількість відмов зменшилась (122 відмови з 1532 актів, поданих на державну реєстрацію, що становило майже 8 % від загальної кількості актів, поданих на державну реєстрацію).

Пунктом 13 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 № 731 (із змінами) (далі - Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади), передбачено підстави відмови в державній реєстрації поданого до Міністерства юстиції України нормативно-правового акта, якщо він:

а) не відповідає Конституції України;
б) виданий з порушенням чинного законодавства, зокрема:

• порушує чи обмежує встановлені законом права, свободи й законні інтереси громадян, підприємств, установ та організацій або покладає на них не передбачені законодавством обов’язки;
• виходить за межі компетенції органу, що його видав;
• не відповідає вимогам законодавства про мови;
• суперечить установленому порядку ведення діловодства;
• виданий за наявності будь-якої з обставин, визначених у частині першій статті 25 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (на підставі повідомлення Держпідприємництва або його територіального органу);

При цьому 11 % від загальної кількості відмов (79 нормативно-правових актів) – це відмови відповідно до підпункту "а" пункту 13 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади; 53 % - підпункту "б" пункту 13; 19 % - підпункту "в" пункту 13; 1 % - підпункту "г" пункту 13; 5 % - підпункту "д" пункту 13.

Аналіз відмов у державній реєстрації нормативно-правових актів, поданих на державну реєстрацію до Мін’юсту України, свідчить про таке.

З поданих на державну реєстрацію нормативно-правових актів найчастіше відмовлялося в державній реєстрації на підставі підпунктів "б" та "в" пункту 13 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади.

До збільшення кількості відмов у державній реєстрації нормативно-правових актів призводять, як правило, незнання чи ігнорування законодавства суб’єктами нормотворення.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 13 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади нормативно-правовий акт, у державній реєстрації якого відмовлено, підлягає скасуванню органом, що його видав, у 5 – денний термін з дня отримання рішення про відмову в державній реєстрації акта.