Новим Цивільним кодексом України, який набув чинності з 01.01.2004 року, в українському спадковому праві відновлено інститут виконавця заповіту, відомий ще законодавству Росії та інших зарубіжних держав як інститут „душеприказчика". Виконавець заповіту є обов’язковим суб’єктом спадкових правовідносин, коли йдеться про спадкування за заповітом.

В українському спадковому праві роль виконавця заповіту є складною і багатогранною. Він не лише виконує волю заповідача, а й забезпечує охорону прав та законних інтересів спадкоємців, інших зацікавлених осіб, здійснює управління спадщиною тощо. Виконавець заповіту призначається заповідачем, спадкоємцями або з їх ініціативи – судом, а в разі відсутності спадкоємців – нотаріусом. Виконання обов’язків виконавця заповіту є добровільним, оплатним та контрольованим з боку спадкоємців.

Заповідач має право призначити виконавця заповіту – особу, яка стежитиме за додержанням розпоряджень, що містяться у заповіті, і виступатиме своєрідним гарантом здійснення волі спадкодавця. Призначенням виконавця заповіту забезпечується захист інтересів спадкоємця за заповітом, який може своєчасно не дізнатися про відкриття спадщини (наприклад, перебуваючи у відрядженні, мати постійне місце проживання в іншій країні тощо). Натомість виконавець заповіту до появи спадкоємця виконує дії по охороні спадщини, управляє нею, вживає інших заходів для охорони інтересів спадкоємця.

Виконавцем заповіту може бути фізична особа з повною цивільною дієздатністю або юридична особа. В одному заповіті можливе призначення декількох виконавців.

Цивільний кодекс України передбачає два випадки призначення виконавця заповіту не самим заповідачем, а іншими особами : за ініціативою спадкоємців та за ініціативою нотаріуса.

У першому випадку виконавець заповіту призначається за взаємною згодою спадкоємців, а якщо спадкоємці не досягнуть згоди, то на вимогу одного з них виконавець заповіту призначається в судовому порядку.

У другому випадку з ініціативи нотаріуса виконавець заповіту може бути призначений, якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо виконавець відмовився від виконання заповіту чи був усунений від його виконання і якщо цього потребують інтереси спадкоємців.

Однією із умов призначення особи виконавцем заповіту є її згода, яка витребовується нотаріусом і може бути оформлена як самостійна заява, що додається до заповіту або ж зазначається в заповіті чи в окремому документі.

Згода бути виконавцем заповіту від особи, яку призначає виконавцем заповідач, може бути отримана в момент призначення, тобто за життя спадкодавця. Проте, якщо йдеться про секретний заповіт або якщо виконавець заповіту призначається після смерті заповідача-спадкодавця, то згода бути виконавцем заповіту може бути отримана після відкриття спадщини, тобто після смерті спадкодавця. У кожному разі така „наступна" згода має бути подана до нотаріуса за місцем відкриття спадщини у письмовій формі.

Повноваження виконавця заповіту як сукупність обов’язків цієї особи передбачені статтею 1290 Цивільного кодексу України. Ці повноваження є досить широкими та поділяються на дві категорії:

1. Обов’язки, спрямовані на забезпечення інтересів спадкоємців (охорона спадкового майна, повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спадщини). З цією метою виконавець заповіту розшукує спадкоємців, виявляє кредиторів та боржників спадкодавця. Якщо до складу спадщини входить майно, яке потребує управління або для якого встановлено особливий порядок його зберігання, то виконавець заповіту управляє спадщиною з метою підтримання спадкового майна в належному стані до появи всіх спадкоємців. У разі визначення у заповіті спеціальних заповідальних розпоряджень виконавець заповіту забезпечує одержання кожним спадкоємцем його частки спадщини.
2. Обов’язки, спрямовані на забезпечення інтересів інших осіб (забезпечення одержання частки в спадщині особами, які мають право на обов’язкову частку в спадщині, та забезпечення виконання спадкоємцями інших дій, до яких вони були зобов’язані заповітом, – щодо заповідального відказу, передачі сервітуту тощо).

Нотаріус за місцем відкриття спадщини видає виконавцю заповіту відповідний документ, який підтверджує його повноваження, – свідоцтво виконавця заповіту.

У тексті свідоцтва нотаріус обов’язково зазначає всі повноваження виконавця заповіту. Якщо спадкоємцями є малолітні, неповнолітні, недієздатні особи або особи, цивільна дієздатність яких обмежена, про видачу свідоцтва виконавця заповіту нотаріус повідомляє відповідні органи опіки та піклування. За видачу такого свідоцтва стягується державне мито в розмірі, передбаченому чинним законодавством.

Після виконання покладених на нього функцій виконавець заповіту повертає нотаріусу свідоцтво виконавця заповіту, що посвідчувало його повноваження. Примірники свідоцтва зберігаються в спадковій справі за місцем відкриття спадщини.

За виконання своїх повноважень виконавець заповіту має право вимагати плату, яка може бути зазначена у заповіті як певна сума або частина майна, що переходить до виконавця заповіту як плата за виконання ним своїх повноважень. Якщо розмір винагороди не був визначений заповідачем, спадкоємці та виконавець заповіту можуть домовитися щодо розміру плати за виконання останнім своїх повноважень. Якщо такої домовленості не досягнуто, винагорода визначається судом.

Право контролю за діями виконавця заповіту належить спадкоємцям. У випадку, якщо спадкоємцями є малолітні, неповнолітні, недієздатні особи або особи, цивільна дієздатність яких обмежена, з метою належної реалізації прав таких спадкоємців контроль за виконанням заповіту здійснюють їх батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники, а також органи опіки та піклування.

У разі невиконання або неналежного виконання покладених на нього обов’язків виконавець заповіту несе відповідальність перед спадкоємцями.

Для забезпечення контролю за сумлінністю виконання виконавцем заповіту своїх повноважень він зобов’язаний звітувати про дії, які були ним вчинені з метою виконання заповіту. Такий звіт подається на вимогу спадкоємців (батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, а також органів опіки та піклування) у будь-який час здійснення виконавцем його повноважень.

Незалежно від того, ким було призначено виконавця заповіту (заповідачем, нотаріусом, спадкоємцями), виконавець заповіту має право відмовитися від здійснення своїх повноважень. Про відмову виконавець зобов’язаний негайно повідомити спадкоємців, а також інших осіб, щодо яких він повинен був вчинити певні дії. Таким повідомленням виконавець заповіту забезпечує захист інтересів спадкоємців, надаючи можливість вчасного призначення іншого виконавця заповіту.

Виконавець не може відмовитися від здійснення своїх повноважень у разі необхідності вчинення невідкладних дій, зволікання з якими загрожує завданням збитків спадкоємцям.

Повноваження виконавця заповіту припиняються у разі:

• належного виконання заповіту;
• визнання заповіту недійсним в установленому законом порядку;
• смерті виконавця або спадкоємця;
• волевиявлення спадкоємців, у разі неналежного виконання заповіту;
• рішення суду, яким виконання заповіту визнається неналежним;
• волевиявлення самого виконавця заповіту.

Після припинення повноважень виконавець заповіту повинен повернути документ, який видавався нотаріусом для підтвердження його повноважень. У разі відмови виконавця повернути цей документ спадкоємці (їхні законні представники, органи опіки та піклування) мають право звернутися до суду з позовом про витребування документа, який засвідчував повноваження виконавця.