Виконавче провадження – це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі Украї ни "Про виконавче провадження", спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів.

Державна виконавча служба, до речі, створена рівно шість років тому – у лютому 1999 року, входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, підрозділу примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби.

Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

За кожним рішенням, яке набрало законної сили або допущено судом до негайного виконання, за заявою особи, на користь якої постановлено рішення, видається один виконавчий лист. Коли на підставі певного рішення належить передати майно, що є в кількох місцях, або коли рішення постановлено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих документів, зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним листом (статті 348, 349 Цивільного процесуального кодексу України).

Виконання рішень судів здійснюється відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Зазначений Закон визначає умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню, у разі їх невиконання боржником (боржниками) у добровільному порядку.

Тобто виконавче провадження є заключною стадією не тільки цивільного процесу або господарського процесу – щодо виконання судових рішень, але і кримінального (кримінально-виправного) – в частині майнових стягнень та конфіскації майна згідно з вироком суду, адміністративного – щодо стягнення штрафів та конфіскації предметів, визначених у постанові, а також інших законів, за якими на органи державної виконавчої служби покладено виконання визначених цими законами рішень відповідних органів (посадових осіб), тощо.

Статтями 3, 18-1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі – Закон) визначено перелік рішень судів та інших органів (посадових осіб), а також виключний перелік виконавчих документів, що підлягають виконанню органами державної виконавчої служби. Крім того, статтею 19 Закону встановлено вимоги до виконавчих документів - перелік обов’язкових реквізитів, відсутність яких виключає здійснення виконавчого провадження згідно із вимогами статті 26 вказаного Закону.

Виконавче провадження відкривається державним виконавцем на підставі відповідного та належним чином оформленого виконавчого документу, за заявою стягувача або його представника, за заявою прокурора, у випадках представництва інтересів громадянина або держави, за ініціативою суду, або в інших передбачених законом випадках (ст. ст. 18, 25 Закону).

Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов’язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов’язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення. У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів або боржників. Сторони можуть реалізовувати свої права і обов’язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь громадянина у виконавчому провадженні не позбавляє його права мати представника, за винятком випадку, коли боржник зобов’язаний згідно з рішенням вчинити певні дії особисто. Права та обов’язки сторін виконавчого провадження визначені у статті 11-1 Закону.

Про відкриття виконавчого провадження державний виконавець протягом трьох днів з моменту передачі йому виконавчого документу виносить відповідну постанову, копії якої надсилаються сторонам та до органу, що видав виконавчий документ.

Необхідно зазначити, що частиною шостою статті 24 Закону передбачено спеціальний інститут – забезпечення виконання рішення, право застосування якого у виконавчому провадженні до цього часу недостатнім чином використовується стягувачами. А саме, за заявою стягувача державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.

У постанові про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем надається боржнику строк для добровільного виконання, який становить до семи днів (у разі виселення - до п’ятнадцяти днів). У разі невиконання рішення боржником у наданий для добровільного виконання строк з нього за постановами державного виконавця стягуються витрати, пов’язані з провадженням виконавчих дій, та виконавчий збір (10 відсотків від суми, належної до стягнення, або вартості майна, належного до передачі, а за рішенням немайнового характеру виконавчий збір стягується у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи).

При подальшому здійсненні виконавчого провадження державний виконавець вживає заходи примусового виконання, а саме: накладення арешту на кошти боржника; звернення стягнення на майно боржника (проведення його опису, оцінки, вилучення та передачу на реалізацію, розподіл стягнутих за результатами виконання коштів); вилучення у боржника і передачу стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію або стипендію боржника; вжиття інших заходів, передбачених рішенням тощо (статті 4, 50, 55, 60, 67-69 Закону).

Контроль за своєчасністю, правильністю, повнотою виконання рішень здійснюють начальник відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, та керівник вищестоящого органу. Згідно із положеннями статей 8, 8-1 – 8-3, 85 Закону у виконавчому провадженні на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову у здійсненні передбачених цим Законом дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, до керівника органу державної виконавчої служби вищестоящого рівня або до суду.

Директор Департаменту
державної виконавчої служби
Міністерства юстиції України В.В. Тісногуз