| Цивільний та Господарський кодекси України: проблемні аспекти практичного застосування |
Цивільний та Господарський кодекси України прийняті 16 січня 2003 року і набрали чинності 1 січня 2004 року. Необхідність прийняття цих Кодексів розглядалась як нагальна потреба, оскільки створення гармонійної та ефективної системи законодавства України є одним з найважливіших напрямків розвитку української правової системи в умовах становлення демократичної, правової, соціальної держави. Цивільний та Господарський кодекси України є комплексним поєднанням нормативної бази, теоретичних здобутків вчених, узагальнення правозастосовчої практики, вітчизняного і зарубіжного досвіду до врегулювання правових відносин у сфері цивільного і господарського права. Разом з тим при підготовці проектів Кодексів найскладнішим було питання про сферу їх дії. Так, з врахуванням існування різних суспільних відносин – цивільних та господарських, а також приватно–правових та публічно–правових засад їх регулювання ці відносини мають регламентуватися відповідними законодавчими актами. Намагання регулювати господарські відносини за допомогою приватно–правових важелів лише ускладнює економічні відносини нашої держави. Реалії сьогодення свідчать, що за сучасних умов та розширення кола господарських процесів Цивільний кодекс України не зможе охопити весь спектр відносин, що виникають у сучасному суспільстві. У зв’язку з цим не можна зменшувати роль та призначення Господарського кодексу України, який повинен посісти значне місце у сфері публічно–правових відносин, на відміну від Цивільного кодексу України, який є кодексом приватного права. Але аналіз положень та практичне застосування Кодексів вказує на наявність окремих суперечливих моментів, ліквідувати які можливо лише виходячи із завдань нормативного регулювання відносин. Статтею 1 Господарського кодексу України передбачено, що він визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб"єктами господарювання, а також між цими суб"єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Статтею ж 1 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом його регулювання є особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Також ця стаття передбачає, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Два одночасно прийняті законодавчі акти мають деякі неузгодженості та суперечності, які унеможливлюють їх практичне застосування. В цілому можна виділити такі шляхи вирішення зазначених суперечностей: 1) розмежування сфер регулювання: залишити за Господарським кодексом відносини в сфері публічного права стосовно державного регулювання підприємництва, а за Цивільним кодексом – у сфері приватних відносин. Тобто відносини, які регулюються виключно на приватних засадах, позбавлених будь–якого публічного впливу, повинні повністю регулюватися Цивільним кодексом, а Господарський кодекс регулюватиме ті відносини, де немає приватної ініціативи сторін; 2) узгодження норм двох кодексів із відповідним відсиланням кожного з них до іншого стосовно тих чи інших аспектів регулювання, усунення дублювання, розбіжностей, а також узгодження термінології. Подібні пропозиції є необхідними та важливими, оскільки вони направлені на узгодження між собою норм Цивільного кодексу України і Господарського кодексу України, що є компромісом у ситуації, яка склалася. В контексті викладеного питання слід зазначити, що найбільш важливими та гострими проблемами є узгодження базових інститутів цивільного права - таких як власність, юридичні особи та зобов"язання, передбачених Цивільним та Господарським кодексами України. Зокрема у статті 63 Господарського кодексу України вводиться поняття змішаної форми власності (на базі об’єднання майна різних форм власності). Разом з тим Конституція України, Цивільний кодекс України щодо власності визначають лише приватну, державну та комунальну власність і не виділяють змішану форму власності. Крім того, зазначений термін вказує лише на участь у заснуванні підприємства засновників різних форм власності. Поряд із правом власності Господарський кодекс України закріплює інститут права господарського відання та права оперативного управління, на відміну від Цивільного кодексу України, який виділяє лише право власності та інші речові права на чужі речі. Так, відповідно до частини першої статті 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб’єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління, а також право оперативного використання майна. Разом з тим вважаємо, що на сучасному етапі розвитку України з метою ефективного і раціонального використання державного майна не слід беззастережно відмовлятися від права господарського відання та права оперативного управління, оскільки продовжують існувати державні підприємства, казенні підприємства. Відмова від цих інститутів, на нашу думку, може призвести до непередбачуваних наслідків у державному секторі економіки. Основоположним питанням двох Кодексів є питання щодо суб’єктів відповідних правовідносин. 1. Доцільно звернути увагу на недосконале поняття суб’єктів господарювання (в одній дефініції вживається чотири рази слово „господарський"). Відповідно до частини першої статті 55 Господарського кодексу України суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. 2. Існують різні підходи двох Кодексів до визначення підприємства. Підприємство є об’єктом у цивільних правовідносинах, у Господарському кодексі України – це суб’єкт господарювання. Стаття 62 Господарського кодексу України розкриває поняття підприємства як самостійного суб’єкта господарювання, створеного компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. На відміну від зазначеного, стаття 191 Цивільного кодексу України визначає, що підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. 3. Згідно із Цивільним кодексом України юридичні особи мають універсальну правоздатність, тобто юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа. Так, частиною першою статті 91 цього Кодексу встановлено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Водночас положення Господарського кодексу України передбачають спеціальну правоздатність, тобто наявність у юридичної особи таких прав і обов’язків, які відповідають меті і завданням її діяльності (статті 57, 207 цього Кодексу). 4. Відповідно до частини першої статті 81 Господарського кодексу України акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими, на відміну від Цивільного кодексу України, який не виділяє ці різновиди акціонерних товариств. Стаття 152 Цивільного кодексу України передбачає лише поняття акціонерного товариства. 5. По-різному регулюють Кодекси питання створення акціонерного товариства. Наприклад, частиною другою статті 155 Цивільного кодексу України встановлено, що при заснуванні акціонерного товариства усі його акції мають бути розподілені між засновниками. Відкрита підписка на акції акціонерного товариства не провадиться до повної сплати статутного капіталу. Порядок проведення відкритої підписки встановлюється законом. Натомість згідно із частинами четвертою та восьмою статті 81 Господарського кодексу України для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства. Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організовується засновниками. 6. Слід звернути увагу на уточнення питань, віднесених до виключної компетенції загальних зборів акціонерного товариства згідно із статтею 159 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини другої цієї статті до виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить, зокрема, обрання членів наглядової ради, а також утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства. Разом з тим поняття "утворювати" означає засновувати, організовувати що-небудь. "Відкликання" – вид дострокового припинення повноважень посадових та службових осіб. 7. Товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, акціонерне товариство згідно із частиною другою статті 114 Цивільного кодексу України можуть бути створені однією особою, яка стає єдиним учасником підприємства. Згідно із частиною першою статті 79 Господарського кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника. Тому, враховуючи зазначені положення Цивільного кодексу України і Господарського кодексу України, виникає запитання: чи існує необхідність у збереженні конструкції приватного підприємства, яким згідно із статтею 113 Господарського кодексу України визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці? Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання - юридичної особи. Тим більше, що поняття приватного підприємства, наведене у Господарському кодексі України, істотно відрізняється від поняття приватного підприємства, яке містив Закон України „Про підприємства в Україні" (який втратив чинність 1 січня 2004 р.), відповідно до якого приватне підприємство – це підприємство, засноване на власності фізичної особи (стаття 2 цього Закону). Отже, слід зауважити, що розв"язання практичних проблем застосування Цивільного та Господарського кодексів України можливе лише шляхом узгодження двох Кодексів. Автор: |
| На попередню сторінку |