За ринкової трансформації економіки проблеми регулювання цін (тарифів) залежать переважно від досконалості всієї системи цін та дієвості господарського механізму. Це зумовлюється тим, що в ціні відбивається якісний зміст відносин, які виникають в процесі виробництва та реалізації товарів, робіт, послуг.

Питання цін і ціноутворення у сфері господарювання знайшли своє відображення у главі 21 Господарського кодексу України, який визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання.

Суб’єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

При здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін.

Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни.

Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України.

Відповідно до закону державні ціни встановлюються також на продукцію (послуги) суб’єктів господарювання - природних монополістів. Переліки видів продукції (послуг) зазначених суб’єктів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Державні ціни встановлюються на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом може бути передбачено встановлення комунальних цін на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами.

Державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов’язкового декларування зміни цін.

На житлово-комунальні послуги державне регулювання цін запроваджено Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року № 1548 „Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)".

Так, згідно з пунктом 16 додатку до цієї постанови Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації встановлюють, зокрема, тарифи на виробництво теплової енергії, послуги з теплопостачання, водопостачання та водовідведення, з прибирання, вивезення та знешкодження твердих побутових відходів і рідких нечистот, які надаються суб’єктами підприємницької діяльності незалежно від форми власності для всіх споживачів.

Разом з цим повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо встановлення та регулювання цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги встановлюються й іншими нормативно-правовими актами.

Зокрема, Законами України "Про місцеві державні адміністрації", "Про питну воду та питне водопостачання", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про природні монополії" та прийнятим 24 червня 2004 року Верховною Радою України Законом України "Про житлово-комунальні послуги", предметом регулювання якого є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Зазначеним Законом до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері житлово-комунальних послуг належить взаємодія з органами місцевого самоврядування з питань надання житлово-комунальних послуг та регулювання цін/тарифів у межах своїх повноважень.

Встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги належить до повноважень органів місцевого самоврядування.

Відповідно до Прикінцевих положень вказаного Закону Кабінетом Міністрів України підготовлено проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", зокрема до Законів України "Про ціни і ціноутворення", "Про місцеві державні адміністрації" та "Про місцеве самоврядування в Україні".

Проектом передбачається чіткий розподіл повноважень між сільськими, селищними і міськими радами та їх виконавчими комітетами, обласними, районними радами та місцевими державними адміністраціями щодо встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги.

Відповідно до положень цього проекту сільська, селищна та міська рада затверджують тарифи на житлово-комунальні послуги, що надаються суб’єктами господарювання незалежно від форм власності, розташованими на відповідній території.

Затвердження тарифів ради здійснюють на підставі пропозицій виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад щодо розмірів тарифів.

Формування відповідних тарифів, таким чином, дозволить об’єктивно врахувати місцеві особливості відповідного населеного пункту.

Також, з огляду на те, що співвласниками житлово-комунальних послуг можуть бути декілька територіальних громад, право затверджувати тарифи на житлово-комунальні послуги, що надаються підприємствами , які належать до спільної власності територіальних громад, надається обласним та районним радам.

На місцеві державні адміністрації покладаються підготовка пропозицій щодо розмірів відповідних тарифів та функція здійснення контролю тарифів на житлово-комунальні послуги та моніторингу стану розрахунків за них.

Слід відзначити, що чітке розмежування відповідних повноважень органів, передбачене проектом Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", сприятиме встановленню обґрунтованих тарифів на відповідні послуги, на що, в свою чергу, спрямована норма статті 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", згідно з якою порядок формування відповідних цін/тарифів на житлово-комунальні послуги визначає Кабінет Міністрів України.

Виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво житлово-комунальних послуг і подають їх на затвердження органам місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.

Органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

У разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов’язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.

Видатки на відшкодування втрат підприємств, що пов’язані із затвердженням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, нижчих від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, відповідна сільська, селищна, міська рада передбачає у відповідному місцевому бюджеті.

Затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво без відповідного відшкодування не допускається і може бути оскаржено в суді.

Центральні органи виконавчої влади несуть відповідальність за наслідки встановлення або регулювання цін/тарифів, що змінюються ними відповідно до їхніх повноважень.

У разі зміни цін/тарифів на послуги/товари центральними органами виконавчої влади, які призвели до непередбачених витрат виконавців/виробників, центральні органи виконавчої влади зобов’язані відшкодувати в повному обсязі збитки, зумовлені такими змінами, протягом поточного фінансового року та до затвердження нового бюджету.

При цьому слід зазначити, що положення цієї статті стосовно відшкодування відповідними органами втрат підприємств, що пов’язані із затвердженням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, набирають чинності з 1 січня 2005 року.

Приділення державою особливої уваги регулюванню цін (тарифів) на відповідні послуги свідчить про важливість об’єктивного формування рівня цін, які є основним засобом регулювання економічної діяльності, матеріального забезпечення економіки.

Цінова політика держави спрямована на створення необхідних економічних гарантій для виробників та забезпечення соціальних гарантій населення.

Заступник начальника
управління бюджетного законодавства
та фінансових послуг
Департаменту фінансового
законодавства
Міністерства юстиції України Л.А. Терещенко