Виконання рішень Європейського суду з прав людини передбачається ст. 46 Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Це положення створює специфічні правові зобов’язання для держави-відповідача.

Контроль за виконанням рішень покладено на Комітет міністрів Ради Європи. Питання виконання рішень Європейського суду з прав людини розглядається на спеціальних засіданнях з прав людини відповідно до порядку, затвердженого Комітетом міністрів 10 січня 2001 р. на своєму 736 засіданні заступників міністрів.

Доки держава не надасть інформації про виплату суми справедливої сатисфакції, визначеної Європейським судом з прав людини, чи про вжиття заходів, спрямованих на виправлення порушеного права (так звані заходи індивідуального характеру), питання виконання рішення ставиться на порядок денний кожного засідання з питань прав людини Комітету міністрів, якщо Комітет не вирішить інакше. Якщо держава-відповідач повідомить Комітет міністрів про те, що вона не готова надати звіт про вжиття заходів загального характеру (тобто заходів, спрямованих на усунення можливості аналогічного порушення щодо інших осіб), Комітет може ставити розгляд питання на порядок денний з інтервалом не більшим за шість місяців.

У процесі контролю за виконанням рішень Європейського суду з прав людини Комітет міністрів приймає проміжні резолюції, де зазначає заходи, вжиті державою на момент прийняття резолюції, може висловити стурбованість з приводу недостатності цих заходів чи надати свої пропозиції щодо їх виконання, після встановлення факту, що держава вжила всіх заходів для виконання рішення Європейського суду з прав людини. Комітет міністрів приймає остаточну резолюцію з висновком, що він виконав свої функції контролю за виконанням рішення відповідно до частини другої ст. 46 Конвенції.

Отже, першим основним обов’язком держави є виплата сум, визначених Європейським судом як справедливе відшкодування заявникові. Відпові дно до ст. 41 Конвенції Європейський суд може зобов’язати державу відшкодувати заявнику матеріальну та моральну шкоду, а також судові витрати. Виплата цих сум є обов’язковою, чітко визначеною у рішенні Суду.

Виплата має здійснюватися у кожній справі впродовж трьох місяців із дня набуття цим рішенням статусу остаточного. При цьому рішення набуває такого статусу через три місяці з дня винесення, за умови, що сторони не звернулися з клопотанн ям про перегляд рішення Великою палатою Суду відповідно до ст. 43 Конвенції, або в день відхиленн я такого клопотання палатою з п’яти суддів, або якщо клопотання було задоволене, - у ден ь винесення рішення по суті Великою палатою (але в такому разі йдеться про набуття чинності рішенням Великої палати). Сторони також можуть повідомити Суд про відсутність наміру клопотати про перегляд рішення Великою палатою, тоді рішення набуде чинності в день надходження останнього повідомлення.

В Україні відповідно до ст. З Закону Украї ни „Про виконавче провадження" рішення Європейського суду з прав людини виконуються Державною виконавчою службою України.

Характер рішень Європейського суду з прав людини і той факт, що обов’язок держави виконати рішення Суду не ставиться в залежність від волі особи, на користь якої Європейський суд виніс рішення, обумовлюють специфіку виконання таких рішень. Європейський суд з прав людини, на відміну від національних судів, не видає виконавчих листів, і особа не зобов’язана ні самостійно пред’являти рішення до виконання, ні будь-яким чином стимулювати таке виконання. Держава зобов’язана сама виконати рішення Суду на користь особи, звільнити її від такого обов’язку може лише письмова відмова особи отримати присуджену за рішенням суму. Як правило, відмова від виконання буває частковою: у випадку невчасної виплати основної суми особа отримує право на пеню, але якщо затримка становила лише кілька днів і сума пені незначна, особа може відмовитися від нарахування пені.

Однак виплата справедливого відшкодування - не єдиний обов’язок, що випливає з рішення. На виконання рішення Європейського суду, де встановлено одне або кілька порушень Конвенції, державу-відповідача залежно від обставин справи може бути зобов’язано вжити певних заходів: по-перше, заходи індивідуального характеру на користь заявника, аби припинити незаконну ситуацію і відшкодувати її наслідки, по-друге, заходи загального характеру, щоб запобігти подальшим порушенням подібного типу.

На відміну від відшкодування матеріальної шкоди Європейський суд не вказує державі, які спеціальні заходи необхідно вжити щодо відновлення порушених прав заявника та стосовно запобігання подальшим порушенням, позаяк згідно з Конвенцією держави мають право самостійно обирати заходи індивідуального та загального характеру.

Необхідністьзастосувати заходи індивідуального характеру на національному рівні додатково до відшкодування матеріальної і моральної шкоди розглядається Комітетом Міністрів у випадку, коли визнане за державою порушення продовжує мати негативні для заявника наслідки і їх не можна відшкодувати шляхом виплати грошової компенсації.

Виконання рішень Європейського суду мають певні особливості, в яких визнається порушення ст. З Конвенції (це - заборона катувань, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання). Звичайно, немає жодної держави в Європі, де тортури чи нелюдське поводження були б дозволені законодавством, і все ж ст. З чи не найчастіше фігурує у рішеннях Європейського суду у порівнянні з іншими статтями.

Вочевидь, що проблема полягає не в законодавстві, а в рівні загальної правової культури відповідних органів. Для усунення небезпеки визнання порушень за цією статтею держави проводять комплексні навчання працівників правоохоронних органів, пенітенціарних установ, де їм роз’яснюються стандарти Конвенції у цій сфері, що до певної міри знижує рівень порушень ст. З Конвенції в державі.

Яким саме чином контролюється виконання рішення Європейського суду? Які заходи можуть застосовуватися до держави, що відмовляється виконувати покладені на неї Судом зобов’язання?

Зазвичай засоби впливу на державу є лише політичними. Проте на сьогодні за майже п’ятдесят років діяльності Європейського суду з прав людини зафіксовані лише поодинокі приклади тривалого невиконання рішень Європейського суду з прав людини. Політичні наслідки для держав, аж до виключення з членів Ради Європи, є непривабливими для європейських країн, а тому рішення, як правило, виконуються вчасно.

Таким чином, маючи в своєму розпорядженні засоби виключно політичного впливу на державу, органи Конвенції створили ефективний механізм контролю за дотриманням гарантій Конвенції про захист прав та основних свобод людини. Виконання рішень Європейського суду не обмежується виплатою лише грошових компенсацій, а часто створює необхідність вжиття більш масштабних заходів.

Відповідно до пункту 13¹ частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають рішення Європейського Суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини". Зазначені зміни до Закону України "Про виконавче провадження" внесені у зв’язку з прийняттям Закону України "Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини".

Однак Закон України "Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини", прийнятий Верховною Радою України 22.08.2002, Президентом України не підписаний і 05.02.2003 повернутий до Верховної Ради з пропозиціями Президента України.

Одним з принципових питань при відхиленні згаданого Закону Президентом України було питання визначення джерел фінансування на виконання рішень Європейського Суду з прав людини.

Таким чином, на сьогоднішній день склалась ситуація, коли Україна взяла на себе зобов’язання по виконанню рішень Європейського Суду з прав людини, а механізм їх виконання законодавчо не визначений.

Відповідно до частини 1 статті 25 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Відповідно до статті 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік", виконання рішення, яке прийнято державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування, про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету, здійснюється Державним казначейством України.

Безспірне списання коштів з рахунку державного бюджету здійснюється виключно органами Державного казначейства України за черговістю надходження рішень за рахунок і в межах відповідних бюджетних асигнувань.

Відповідно до спільного наказу, виданого Міністерством юстиції України та Державним казначейством України 21 березня 2003 № 22/5/62, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 березня 2003 року за № 231/7552 "Про забезпечення виконання статті 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" за виконавчими документами про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету, за якими виконавчі провадження не відкрито, державні виконавці виносять постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" у зв’язку з тим, що Законом їх виконання покладено на Державне казначейство.

Директор Департаменту
державної виконавчої служби
Міністерства юстиції України В.В. Тісногуз