Цивільний кодекс України (далі – ЦК), який набрав чинності 1 січня 2004 року, передбачив, що господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником. Це новела для українського законодавства, оскільки вперше визнано право за фізичною чи юридичною особою створювати господарське товариство (фактично у якості єдиного засновника господарського товариства до цього часу виступала лише держава). Запровадження господарського товариства з одним учасником зумовлює виникнення ряду запитань, адже на сьогодні правове положення такого товариства визначається загальними нормами, що регулюють діяльність господарських товариств і не містять регламентації особливостей, зумовлених існуванням одного учасника.

Проблемам господарського товариства з одним учасником присвячувалися дослідження за радянських часів таких відомих вчених, як О. Флейшиць, В. Мозолін, В. Мусін. Вони досліджували правове положення господарського товариства з одним учасником у зарубіжному законодавстві. Ними піддавалося критиці існування таких юридичних осіб, зокрема, зазначалося, що виникнення подібних компаній суперечить самій природі юридичної особи, оскільки остання розглядалася як колективний суб’єкт права. Вказувалося також на те, що регулювання діяльності таких компаній загальними для всіх господарських товариств нормами вступає у протиріччя із сутністю господарського товариства з одним учасником. М. Кулагін дослідив сутність господарського товариства з одним учасником з точки зору економічних потреб суспільства. Вченими приділяється увага господарським товариствам з одним учасником і на сучасному етапі. Серед них слід назвати таких вчених, як О. Вінник, В. Борисова, І. Красько, якими вивчалися проблеми доцільності запровадження господарських товариств з одним учасником, різні аспекти взаємовідносин засновника і товариства, зокрема, з точки зору їх самостійності, відповідальності засновника за боргами створеної ним юридичної особи тощо. Враховуючи, що поряд з класичними господарськими товариствами українське законодавство вперше дозволило заснування фізичними і юридичними особами господарського товариства з одним учасником, основним завданням цієї статті є аналіз норм ЦК, присвячених господарським товариствам з одним учасником; зокрема пропонується дослідити питання, чи є таке господарське товариство "повноцінною" юридичною особою з усіма притаманними останній ознаками; способи утворення таких товариств; переваги зазначеного різновиду юридичної особи над іншими.

Юридична наука початку ХХ століття не визнавала можливості існування господарського товариства з одним учасником. Г. Шершеневич з цього приводу писав: " Как соединение, акционерное товарищество не может быть менее чем из двух лиц …Сосредоточение акций или паев в руках одного лица означало бы прекращение товарищества. В своем соединении участники образуют юридическое лицо " [1]. На відміну від класичних торгових товариств господарські товариства з одним учасником з’явились лише у другій половині ХХ століття: в німецькому праві такі товариства називаються "Einmanngesellschaft", у Франції – "la sosiete unipersonalle", у праві Англії – "one man company". Такі вчені радянського періоду, як О. Флейшиць, В. Мозолін, В. Мусін, зазначали, що конструкція господарського товариства з одним учасником вступає в протиріччя з самим поняттям юридичної особи. Виникнення таких товариств призводить до "расшатывания" самого поняття юридичної особи (О. Флейшиць), усунення з нього того, заради чого воно було створене, – елементу колективності (В. Мозолін), "безцеремонного перекручення і прямого відходу від основних принципів буржуазного цивільного права" (В. Мусін) [2].

Розділилися точки зору щодо можливості існування таких юридичних осіб і серед сучасників. Так, виходячи з того, що акціонерне товариство ґрунтується на колективних засадах (спільне формування статутного капіталу, спільне управління і розподіл прибутку і т.п.), Д. Нефедов вважає господарське товариство з одним засновником " неоправданным исключением» [3]. Тому він пропонує дозволити створення господарського товариства одним засновником, але що стосується учасників такого товариства, то їх обов’язково має бути декілька. Причому законодавчо - встановити обов’язковий строк, протягом якого господарське товариство може діяти з одним учасником-засновником. Такі погляди ґрунтуються на теорії юридичної особи як колективного утворення, прибічниками якої були, зокрема, А.Венедиктов, С.Братусь, О. Іоффе. Можливість існування господарського товариства з одним учасником базується на теорії фікції, або її різновиді – теорії персоніфікованої цілі (Бринца та Беккера), яка, заперечуючи існування реального суб’єкта – юридичної особи, визначає, що остання має за мету управління майном, тобто сама юридична особа виступає як персоніфікована ціль.

Дійсно, господарське товариство з одним учасником заперечує існування юридичної особи як колективного утворення, тоді як, зазначав М. Кулагін, розуміння юридичної особи як колективного утворення пояснюється історією становлення і розвитку цього інституту, який виник як юридичний механізм централізації капіталу. За допомогою юридичної особи здійснювалися процес зрощування банківського і промислового капіталу, утворення крупних компаній. Проте все більшого значення набували інші функції юридичної особи. Однією із найважливіших функцій є функція обмеження підприємницького ризику розмірами майна, вкладеного у юридичну особу [4]. Вдало характеризує господарське товариство з одним учасником В. Мусін. Він називає його такою правовою формою, яка дозволяє "одному предпринимателю выступать под видом нескольких лиц …, когда имущество, фактически принадлежащее одному предпринимателю, распределяется на несколько имущественных комплексов, каждый из которых считается обособленным и организуется как юридическое лицо со всеми принадлежащими последнему атрибутами, включая прежде всего самостоятельную ответственность по обязательствам" [5]. Тобто господарські товариства з одним учасником вже не забезпечують інтереси концентрації капіталу, а, навпаки, вони використовуються для виділення власником тієї частини особистого капіталу, яка буде використовуватися у підприємницькій діяльності. Така форма організації підприємницької діяльності ідеально підходить для випадку, коли одна особа володіє достатнім капіталом для того, щоб не об’єднуватися з іншими особами, бажає обмежити свій ризик лише майном, вкладеним у юридичну особу. Причому функція обмеження підприємницького ризику розмірами майна, вкладеного у юридичну особу, дістає найбільше вираження саме у господарському товаристві з одним учасником. І, звичайно, є абсурдним, маючи намір сконцентрувати всі акції товариства у своїх руках, створювати спочатку акціонерне товариство з декількома учасниками, щоб потім залишити всі акції у однієї особи. Саме таким цілям має "слугувати" конструкція господарського товариства з одним учасником. Таким чином, виникнення господарських товариств з одним учасником, як і будь-якого явища в суспільстві, зумовлено в першу чергу потребами економічного розвитку суспільства.

Розглядаючи поняття "господарське товариство з одним учасником", слід відповісти на запитання, чи є таке товариство "повноцінною" юридичною особою? Чи є воно самостійним по відношенню до засновника? Вважаю, що на ці запитання слід відповісти позитивно, оскільки в іншому разі відпадає взагалі сенс у створенні таких юридичних осіб.Більшість правознавців також поділяють точку зору, що господарське товариство з одним учасником є самостійним відносно засновників з власною волею, власними інтересами. Одним із аргументів на користь зазначеного твердження, який наводить В. Борисова, є те, що, хоча засновник фактично одноособово формує органи управління такого товариства, воля товариства реалізується не засновником, а через ці органи. А це значить, що воля юридичної особи не буде в усьому співпадати з волею засновника, тобто вона буде самостійною [6]. "Воля юридического лица – это именно его воля, хотя психологически она вырабатывается и изъявляется его органами, т.е. живыми людьми", – писав С. Братусь [7].

Однак є й інший підхід до поставлених вище питань. Так, І. Красько доводить, що принцип, згідно з яким компанію не можна ототожнювати з її засновником, оскільки вона є автономним суб’єктом права, у випадку з господарським товариством з одним учасником не застосовується. Основним аргументом є фактична залежність майна такого товариства від його засновника.

Аналізуючи наведені погляди, я притримуюся тієї точки зору, що господарське товариство з одним учасником і засновника слід розглядати як самостійних суб’єктів правовідносин. Оскільки, на мою думку, відносини економічної залежності існують не лише між одним засновником і створюваним ним товариством, вони існують і між декількома засновниками і створюваним останніми господарським товариством. Інша справа, що вони існують в більшій чи в меншій мірі. Звичайно, в більшій мірі така залежність проявляється у відносинах засновник – господарське товариство з одним учасником, оскільки фактично один засновник обирає органи управління товариства, самостійно затверджує статут тощо. Проте, я вважаю, що не слід ототожнювати, іншими словами, ставити у залежність від відносин економічних відносини правові, які складаються між засновником і таким товариством. Оскільки у випадку надання пріоритету відносинам економічної залежності можна піддати сумніву автономність будь-якої юридичної особи, адже в кінцевому рахунку юридична особа створюється людьми з метою досягнення певної мети. Тому якщо юридична особа виникла, то вона має розглядатися як незалежна від особи учасника (учасників). Тут доцільно навести вислів М. Кулагіна, який підкреслював, що "юридическое лицо выступает только как инструмент, при помощи которого реализуется … собственность. Следует иметь в виду тот факт, что юридическое лицо – самостоятельный субъект права – больше не является в огромном числе случаев экономически самостоятельным субъектом" [8]. Крім того, я вважаю, слід розглядати господарське товариство з одним учасником як юридичну особу з усіма притаманними їй ознаками, оскільки, по-перше, така організаційна форма підприємницької діяльності вже визнана законодавством багатьох зарубіжних країн, тобто довела своє право на існування, а по-друге, якщо розглядати поняття товариства з одним учасником через призму буквального тлумачення термінології нового ЦК, то можна зробити неоднозначний висновок щодо легітимності існування таких товариств.

Так, юридичною особою відповідно до статті 80 ЦК є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. І хоча Кодекс не дає визначення поняттю "організація", якщо брати до уваги буквальне трактування цього терміну, то, очевидно, під ним слід розуміти саме колективне утворення. Так, С. Братусь зазначав, що " обособление определенной группы людей в целях обеспечения и осуществления тех или иных … интересов должно вылиться в надлежащую организационную форму. Эта организационная форма создает необходимые для данного общественного образования единство и порядок в его деятельности, делает его организацией" [9]. Перераховуючи ознаки юридичної особи, М. І. Кулагін дійшов висновку про те, що " понимать юридическое лицо можно прежде всего как коллективное образование – организацию» [10]. Подібне визначення організації містить і сучасна юридична література: юридична особа – це не окремий громадянин (фізична особа), а колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація) [11]. "Організація" згідно з визначенням, наведеним у юридичній енциклопедії, – це вид соціального утворення, сукупність людей, їх груп, формально чи неформально об’єднаних для сумісної діяльності, реалізації у межах певної структури відповідної програми або цілей, розв’язання певних завдань на основі спільності інтересів та законодавчо або іншим чином встановлених правил і процедур [12]. Якщо трактувати термін "товариство", то воно також передбачає наявність декількох осіб. Відповідно до статті 83 Цивільного кодексу товариством є організація, створена шляхом об’єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Водночас в інших статтях ЦК говориться про існування господарського товариства з одним учасником, тоді як господарське товариство є юридичною особою (стаття 113 ЦК). Тобто не викликає сумніву той факт, що юридична термінологія не позбавлена умовності. Крім того, новий ЦК не містить жодних винятків стосовно правового положення господарського товариства з одним учасником як юридичної особи порівняно з іншими організаційно-правовими формами. Таким чином, проведений аналіз дає підстави зробити висновок, що господарське товариство з одним учасником є "повноцінною" юридичною особою, самостійним суб’єктом права і саме таку концепцію сприйняв новий ЦК України.

Традиційно виділяють два способи утворення господарського товариства з одним учасником: прямий, непрямий (побічний). У першому випадку законодавець прямо дозволяє одній особі засновувати господарське товариство. Так, створення одним засновником товариства дозволяється за законодавством Росії, Німеччини, Франції. Але слід зазначити, що у законах деяких країн встановлена можливість бути, наприклад, єдиним акціонером лише певним юридичним особам і забороняється виступати одним засновником фізичній особі. Наприклад, Торговим кодексом Чехословакії 1991 року передбачено, що товариство може створюватися одним засновником, якщо він – юридична особа [13]. Непряме (побічне) визнання господарського товариства з одним учасником полягає в тому, що існує заборона утворення компанії одним засновником, але допускається його існування, якщо з тих чи інших причин залишився один учасник (іноді при цьому має бути дотримано ряд умов). Так, зазначене стосується таких країн, як Норвегія, Швеція, Швейцарія, Данія, Великобританія. Наприклад, у Франції, згідно із Законом про торгові товариства 1966р., поєднання в одних руках всіх акцій не тягне за собою автоматичного припинення діяльності товариства. Хоча будь-яка заінтересована особа вправі вимагати припинення такого товариства, якщо більше року число акціонерів буде менше семи. Одні автори виділяють, інші – ні такий спосіб утворення як фактичний. Вказаний спосіб означає, що фактично капітал належить одній особі, а невелика його частина розподіляється з єдиною метою: виконати вимоги закону про мінімальну кількість учасників. Деякими правознавцями заперечується такий спосіб визнання товариств з одним учасником як фактичний. Аргументом є те, що не можна говорити про товариство з одним учасником, якщо реально воно створювалося декількома учасниками. В. Борисова зазначає, що в такому випадку можна ставити питання про визнання недійсним установчого договору, якщо буде доведено, що це угода з такими її вадами, як суб’єктний склад, воля або зміст [14].

На мою думку, доцільно все ж таки виокремлювати фактичний спосіб утворення, оскільки назва цього способу має назву саме "фактичний", тобто він не зачіпає того, як це мало бути відповідно до закону. Крім того, не можна обмежуватися лише етапом утворення господарського товариства, оскільки, наприклад, з плином часу кількість акцій, які належали засновникам, може змінитися і більшість їх зосередиться в руках одного учасника. І в даному випадку мова має йти вже про фактичне існування господарського товариства з одним учасником, тоді як на момент створення воля засновників відповідала укладеному між ними засновницькому договору.

Підводячи підсумки, слід зазначити, що у законодавстві зарубіжних країн по-різному вирішуються питання можливості заснування господарських товариств однією особою та їх діяльності. Проте можна говорити про тенденцію схвалення господарського товариства з одним учасником і надання пріоритету прямому способу їх утворення. Про це свідчить прийняття 21 грудня 1989 року Дванадцятої Директиви Ради Європейського Союзу № 89/667. Ця Директива визнає право створення одним засновником лише товариства з обмеженою відповідальністю (ст. 1). Факт зосередження в одного учасника всіх часток було визнано ще у Другій Директиві 1976 року, однак тоді мова йшла лише про можливість набуття всіх часток у процесі діяльності товариства, тобто після його реєстрації. Дванадцята Директива передбачає наявність одного учасника з моменту реєстрації товариства і, відповідно, зосередження в його руках усіх часток. Тобто визнається прямий порядок створення господарського товариства з одним учасником. Крім того, стаття 6 Дванадцятої Директиви надає право у національному законодавстві передбачити створення акціонерних товариств з одним учасником [15]. Україна як держава, що прагне стати членом Європейського Союзу, передбачила у новому Цивільному кодексі прямий порядок виникнення товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю і акціонерного товариства.

Так, відповідно до статті 114 ЦК господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником. Тобто, по-перше, таке товариство може створюватися як фізичною, так і юридичною особою, оскільки стаття вживає поняття "особа". По-друге, одного учасника можуть мати лише товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю і акціонерне товариство. Чому виключення становлять повне товариство і командитне, є очевидним. Насамперед зазначені види товариств створюються і діють на підставі засновницького договору (статті 120, 134 ЦК), що автоматично виключає участь однієї особи. Крім того, створення зазначених товариств однією особою суперечитиме самій суті цих товариств. Так, однією з основних ознак повного товариства є солідарна відповідальність учасників за зобов’язаннями створеного ними товариства, яка також передбачає множинність суб’єктів. У командитному товаристві обов’язковою є наявність повного учасника та учасника, який несе ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, у межах зробленого ним вкладу. І лише такі господарські товариства, як товариство з додатковою відповідальністю, товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство, передбачають обмеженість відповідальності майном, вкладеним у юридичну особу.

Поряд з можливістю створювати господарське товариство з одним учасником ЦК встановив обмеження для всіх видів господарських товариств, які можуть мати одного засновника: товариство не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа (статті 141, 151, 153 ЦК). Напевне, таке обмеження встановлено з метою запобігти повному звільненню від відповідальності реальних засновників. Крім того, для товариства з обмеженою відповідальністю (відповідно і для товариства з додатковою відповідальністю, оскільки до нього застосовуються норми про товариство з обмеженою відповідальністю) встановлено ще одне обмеження. А саме: згідно із статтею 141 ЦК особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника. Не зрозуміло, чому таке обмеження встановлюється для товариства з обмеженою відповідальністю, для товариства з додатковою відповідальністю і не встановлюється для акціонерного товариства? Адже зазначені види господарських товариств схожі, зокрема, за принципами майнової відповідальності. Якщо таке обмеження встановлено з метою запобігти, скажімо, укладенню договорів між товариствами, які мають одного засновника, то чому таке обмеження стосується лише товариств з обмеженою відповідальністю? Хоча, я вважаю, якщо такі договори не шкодять іншим учасникам цивільного обігу, то вони можуть бути укладені. На мій погляд, принципи правового регулювання, у тому числі обсяг обмежень, встановлених законом, мають бути однаковими для всіх господарських товариств з одним учасником, не можна, скажімо, встановити різні принципи підприємницької діяльності для товариства з обмеженою відповідальністю і для акціонерного товариства.

Слід зазначити, що саме господарське товариство з одним учасником покликане замінити існуючі на сьогодні державні, казенні та комунальні підприємства, які породжені за радянських часів. Адже ЦК допускає існування підприємницьких товариств у вигляді господарських товариств (які можуть створюватися однією особою) і виробничих кооперативів, які є власниками свого майна, і не згадується про існування в якості самостійних суб’єктів цивільних відносини державних, казенних, комунальних підприємств з правовим режимом майна – господарське відання та оперативне управління. Висновок підтверджується, зокрема, прийнятими останнім часом нормативно-правовими актами, які передбачають перетворення державних підприємств у державні акціонерні товариства. Так, на сьогодні розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2001 року № 401 затверджена Комплексна програма реструктуризації державних підприємств, у якій визначено, що в умовах ринкових відносин державні підприємства поступаються в економічній ефективності іншим, більш сучасним формам господарювання. Альтернативою їм повинні стати державні акціонерні товариства, в які мають бути перетворені всі державні підприємства, включаючи ті, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані. Такий підхід сприйнятий і "Концепцією політики Кабінету Міністрів України щодо управління об’єктами державної власності", яка схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 2001 року № 467. Така конструкція покликана замінити і приватні підприємства, правовий статус яких законодавчо не врегульований і на практиці викликає багато спірних ситуацій. Більшої плутанини у статус приватних підприємств вніс Господарський кодекс (стаття 63), згідно з яким приватним підприємством є підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи). Тоді як традиційно приватним визнавалося лише підприємство, що діє на основі приватної власності однієї фізичної особи, а не декількох. Крім того, підприємство, що діє на основі власності юридичної особи і є ні чим іншим як господарським товариством з одним учасником. В цілому господарське товариство з одним учасником має значні переваги над унітарним підприємством, що було предметом дослідження і в науковій літературі. Зокрема, слід зазначити, що господарське товариство, на відміну від унітарного підприємства, у більшій мірі гарантує інтереси кредиторів завдяки праву власності на передане йому майно, наявності в обов’язковому порядку статутного і резервного фондів; фактично єдиний учасник (акціонер) здійснює контроль за товариством, не будучи власником його майна, шляхом затвердження статуту, формування органів товариства, вирішуючи питання розподілу прибутку тощо; існує можливість поповнення учасників товариства (і відповідно – майнової бази товариства за рахунок їхніх вкладів) без проведення необхідної в такому разі для унітарного підприємства реорганізації [16]. Таким чином, система запропонованих ЦК юридичних осіб, зокрема господарських товариств з одним учасником, яка виключає існування підприємницьких структур з невизначеним правовим статусом, відповідає тим основним принципам підприємницької діяльності, а саме, з власної ініціативи, самостійно, на власний ризик, що може забезпечити лише право власності суб’єкта, який діє у цивільному обігу. Тільки право власності юридичної особи може гарантувати інтереси інших учасників цивільного обігу та забезпечити основоположний принцип цивільного права – юридичну рівність суб’єктів цивільно-правових відносин.

Розглядаючи правове положення господарських товариств, створених однією особою, не можна обійти увагою і той факт, що надання можливості створення господарського товариства з одним учасником породжує і запитання, які неминуче виникнуть на практиці. Звичайно, що на відносини в такому товаристві мають поширюватися норми ЦК. Проте особливості господарського товариства з одним учасником на сьогодні не мають належного регулювання. Так, очевидно, що функції загальних зборів має виконувати сам учасник (хоча такої норми ЦК не містить). У зв’язку з цим виникають запитання: якщо, наприклад, єдиним акціонером є юридична особа, то який орган управління цієї юридичної особи має приймати таке рішення? Як оформлювати рішення вищого органу господарського товариства з одним учасником, як протокол загальних зборів чи іншим чином? Це далеко не вичерпний перелік запитань, які можна поставити і які є предметом окремого дослідження.

Та попри можливі недоліки господарського товариства з одним учасником є і багато позитивних моментів, на що звертається увага і українськими вченими. Серед них слід зазначити: незалежність існування господарського товариства з одним учасником від зміни учасників, тобто смерть чи припинення діяльності учасника не тягне за собою припинення діяльності самого товариства; вільне розпорядження учасником своїми корпоративними правами (наприклад, акціонер може безперешкодно продати свої акції); розмежування відповідальності учасника і господарського товариства; можливість передачі управління товариством найманим працівникам (необов’язкова особиста участь в діяльності такого товариства) [17]. Слід відмітити також універсальність конструкції господарського товариства з одним учасником, оскільки вона може використовуватися у будь-якому секторі економіки – державному, комунальному, приватному [18]. Крім того, враховуючи те, що в Україні проводиться адаптація законодавства до законодавства Європейського Союзу, господарське товариство з одним учасником порівняно з організаційно-правовою формою унітарного підприємства у більшій мірі відповідає вимогам останнього.

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

- господарські товариства з одним учасником – некласичні господарські товариства, виникнення яких обумовлено розвитком сучасної економіки ХХ століття;

- на відміну від юридичної особи, яка діяла у цивільному обігу як засіб концентрації капіталу, господарське товариство з одним учасником має за мету виокремлення частини майна особи для участі у підприємницькій діяльності і є прикладом найбільшого уособлення обмеженої майнової відповідальності засновника;

- господарське товариство з одним учасником є самостійним суб’єктом права, юридичною особою з усіма притаманними їй ознаками, основна відмінність якої – це один засновник;

- існує три способи утворення господарських товариств з одним учасником: прямий, непрямий (побічний) та фактичний. Цивільний кодекс України закріпив прямий спосіб їх виникнення;

- принципи правового регулювання господарських товариств з одним учасником мають бути однаковими для всіх видів господарських товариств, які можуть утворюватися однією особою. З огляду на що пропонується встановити рівний обсяг обмежень для товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю і для акціонерного товариства (тоді як на сьогодні для товариства з обмеженою відповідальністю, і, відповідно, для товариства з додатковою відповідальністю, існує заборона бути засновником більш ніж одного товариства);

- господарське товариство з одним учасником має усі переваги над організаційно-правовою формою унітарного підприємства і покликане замінити існуючі на сьогодні підприємницькі юридичні особи з невизначеним статусом (державні унітарні підприємства, приватні підприємства).

Виконавець: заступник начальника управління – начальник відділу Департаменту цивільного законодавства та підприємництва Міністерства юстиції України

Н. М. Гончарова

Використана література:

[1] Шершеневич Г. Ф. Учебник торгового права (по изданию 1914г.). - М.: Фирма «СПАРК», 1994, с.139

[2] Флейшиц Е. Буржуазное гражданское право на службе монополистического капитала. – М.: Юрид. Изд-во Министерства юстиции СССР, 1948, с.29; Мозолин В. Корпорации, монополии и право в США. – М.: Изд-во Московского университета, 1966, с.61; Мусин В. Одночленные корпорации в буржуазном праве//Известия высших учебных заведений. Правоведение. – 1981. - № 4. – С. 49.

[3] Д. Нефедов. Субъекты коммерческого права. Отдельные виды. // Коммерческое право. Учебник. Под ред. В.Ф. Попондопуло и В.Ф. Яковлевой. – СПб.: Изд-во С. – Петербургского университета, 1998, с.118-119.

[4] Кулагин М.И. Избранные труды по акционерному и торговому праву. 2-е изд., испр. – М.: «Статут», 2004. - С. 244.

[5] Мусин В. Одночленные корпорации в буржуазном праве//Известия высших учебных заведений. Правоведение. – 1981. - № 4, с. 43.

[6] В. Борисова. До проблем товариства однієї особи. // Вісник академії правових наук України, Х. – 2001. - № 2 (29), с. 79.

[7] Братусь С. Юридические лица в советском гражданском праве (Понятие, виды, государственные юридические лица).- М.: Юрид. Изд-во Министерства юстиции СССР, 1947, с. 67.

[8] Кулагин М.И. Избранные труды по акционерному и торговому праву. 2-е изд., испр. – М.: «Статут», 2004. - С. 30.

[9] Братусь С. Юридические лица в советском гражданском праве (Понятие, виды, государственные юридические лица).- М.: Юрид. Изд-во Министерства юстиции СССР, 1947, с. 45.

[10] Кулагин М.И. Избранные труды по акционерному и торговому праву. 2-е изд., испр. – М.: «Статут», 2004. - С. 243

[11] Цивільне право України. Академічний курс: Підруч. За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т.1. – К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003, с. 167.

[12] Юридична енциклопедія. 4 том. – К.: Вид-во "Українська енциклопедія" імені М.П. Бажана, 2002, с.294.

[13] Акционерное общество и товарищество с ограниченной ответственностью. Сборник зарубежного законодательства. Составитель, ответственный редактор и автор вступительной статьи профессор В.А. Туманов. – М.: Издательство БЕК, 1995, с. 250.

[14] В. Борисова. До проблем товариства однієї особи.//Вісник академії правових наук України, Х.– 2001.- № 2 (29), с 74

[15] Шашихина Т.Корпоративное право Европейского Союза. Учебное пособие. – М., 2003, с. 17.

[16] О. Вінник. Проблеми уніфікації вимог до суб’єктів господарювання та їх організаційно-правових форм. // Пред принимательство, хозяйство и право. – 2000. - № 8, с.7

[17] Кибенко Е.Р. Корпоративное право. Учебное пособие. – Х., ЭСПАДА, 1999. – с.270.

[18] Вінник О. Господарське товариство однієї особи (про доцільність його запровадження в Україні). // Вісник господарського судочинства. – 2001. - № 2, с. 157.