8 грудня 1991 року у Віскулях - резиденції Білоруського уряду у Біловежській пущі лідери Білорусі, Російської Федерації та України підписали Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав, преамбула якої проголошує: "Ми Республіка Білорусь, Російська Федерація (РРФСР), Україна як держави – засновниці Союзу РСР, що підписали Союзний договір 1922 року, констатуємо, що Союз як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування."

Автори документу проголосили створення Співдружності Незалежних Держав і оголосили, що з моменту підписання цієї Угоди на територіях держав, що її підписали, не допускається застосування норм третіх держав, у тому числі колишнього Союзу РСР, а діяльність органів союзних органів влади припиняється. Сторони зобов’язалися розвивати рівноправне і взаємовигідне співробітництво своїх народів і держав у галузі політики, економіки, культури, освіти, охорони здоров’я, охорони навколишнього середовища, науки, торгівлі, у гуманітарній та інших галузях, сприяти широкому інформаційному обміну.

В Угоді підкреслено недоторканність кордонів держав Співдружності, заявлені гарантії їх відкритості та свободи пересування громадян.

Угода оголошувалась відкритою для приєднання до неї всіх республік колишнього СРСР, а також інших держав, які розділяють цілі та принципи цього документу. Офіційним місцем перебування координуючих органів Співдружності в ній названо м.Мінськ. Під Угодою поставили свої підписи: за Республіку Білорусь – Голова Верховної Ради Станіслав Шушкевич і Голова Ради Міністрів В’ячеслав Кебич, за Російську Федерацію – Президент Борис Ельцин і Державний секретар Геннадій Бурбуліс, за Україну – Президент Леонід Кравчук і Прем’єр-міністр Вітольд Фокін.

Керівники країн в доповнення до основного документу зустрічі підписали заяву, в якій були названі причини, що побудили їх піти на цей неординарний шаг. Вони полягають в тому, що переговори про підготовку нового Союзного договору зашли в глухий кут, об’єктивний процес виходу республік зі складу Союзу РСР та утворення незалежних держав стали реальним фактором, що "недальновидна політика центру привела до глибокої економічної та політичної кризи, до розвалу виробництва, катастрофічного зниження життєвого рівня практично всіх прошарків суспільства ...". Глави трьох держав підкреслили, що на створення Співдружності Незалежних Держав вони зважилися, усвідомлюючи відповідальність перед своїми народами та світовим співтовариством і назрілу потребу в практичній потребі здійснення політичної та економічної реформи.

Реакція на віскулєвське рішення була швидкою та неоднозначною.

Англійське агентство Бі-Бі-Сі підкреслило, що створення Росією, Україною та Білорусією Співдружності поховало плани М.Горбачова зберегти СРСР в оновленому вигляді. Влада тепер належить керівникам трьох провідних республік, які представляють три чверті населення колишнього СРСР. Ці три лідери досягли історичної угоди.

Польське агентство ПАП, не без іронії, відмітило, що це не перша "епохальна подія", яка відбувається поруч із східними кордонами Польщі, та в своєму коментарі зазначило, що: "В той час як на Заході народи добровільно відмовляються від свого суверенітету, щоб жити у світі вільному від конфліктів та кордонів, на сході Європи люди охоплені небувалим ентузіазмом, вкопують на кордонах стовпи з відновленими гербами, піднімають із нафталіну національні прапори та виміряють свій патріотизм принесеними на цих святинях присягами. Роз’яснюючи різницю в підходах, історія показує, чому одні хочуть об’єднатися, а інші розділятися, але вона не дає відповіді на питання, якою ціною та якими жертвами буде супроводжуватися цей процес".

У випуску новин американської телекомпанії Сі-Ен-Ен прозвучав такий коментар її політичного оглядача: " Ми стали свідками заключного акту великої трагедії. Укладення прийнятих в Мінську документів уражає уяву. Одним ударом сама велика в світі держава, яка здійснювала вплив на половину земної кулі, зникла з карти планети. Президент Горбачов та інші офіційні особи представляють країну, яка більше не існує. Однак світ занадто добре знає, що може статися, коли колишня велика держава розпадається на частини. Наш песимістичний прогноз основується на тому, що ні Борис Ельцин, ні інші лідери нової Співдружності не є єдиними голосами в країні, що розвалюється. Радянські комуністи сповідають іншу точку зору. Крім того, існують інші республіки, майбутнє яких становиться проблематичними у зв’язку з дезінтеграцією СРСР..."

Про розвал Радянської імперії та створення на її теренах Співдружності Незалежних Держав сповіщали ЗМІ всього світу. При цьому одні вітали цей крок керівників трьох держав, інші ставилися до цього кроку з настороженістю та очікували на реакцію лідерів інших держав колишнього СРСР.

Однак через два тижні після історичної зустрічі в Віскулях, а саме 21 грудня в Алма-Аті до трьох слов’янських держав приєдналися більшість держав колишнього СРСР (крім прибалтійських держав та Грузії). В Алма – Аті держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав прийняли пакет документів, які, по суті, і стали фундаментом формування СНД у сучасному його вигляді. Пізніше, в грудні 1993 року, до Співдружності приєдналась Грузія.

На сьогоднішній день до Співдружності входять Азербайджанська Республіка, Республіка Білорусь, Республіка Вірменія, Грузія, Республіка Казахстан, Киргизька Республіка, Республіка Молдова, Російська Федерація, Республіка Таджикистан, Туркменистан, Республіка Узбекистан та Україна.

Після грудня 1991 року зв’язки між республіками стали здобувати характер дійсно міждержавних відносин. Вже протягом 1992-1993 років більш – менш встановився митний режим між більшістю республік колишнього Союзу. На цей період припадає введення ними національних валют чи особливих режимів, які передбачають самостійну емісію ерзац-грошей.

Поступово формувалися платіжні та торгові баланси, в основному відбувся розділ активів та пасивів СРСР по зовнішньому та внутрішньому боргу. Колишні радянські республіки перетворилися на суб’єкти міжнародних відносин.

Правове забезпечення життєдіяльності Співдружності засновано на загальноприйнятих принципах та нормах міжнародного права. За час існування СНД прийнято близько 1500 договорів та інших правових документів, направлених на розвиток та удосконалення міждержавного співробітництва.

Найбільш питому вагу в числі документів, які стосуються різних областей взаємодії, посідають правові акти про економічне співробітництво, також велику кількість актів прийнято з питань регламентації організації діяльності Співдружності та органів СНД, зовнішньополітичних зв’язків, взаємодії у сфері науки, культури, освіти, інформатизації, боротьби зі злочинністю та тероризмом.

Правову основу діяльності СНД складають Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 року, Протокол до неї та Алма-Атинська декларація від 21 грудня 1991 року, Статут Співдружності від 22 грудня 1993 року. Цими документами визначені цілі та задачі Співдружності, принципи взаємовідносин держав-учасниць. При цьому встановлено, що СНД не є державою та не володіє наднаціональними повноваженнями. Він створений для здійснення співробітництва країн в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших областях.

Одним з найважливіших основоположних правових актів, що регламентують діяльність Співдружності, є Статут (Україна Статут не підписала).

В Статуті визначені умови членства держав в СНД, сформульовані цілі та принципи колективної безпеки та військово-політичного співробітництва, попередження конфліктів та вирішення спорів, передбачена взаємодія в економічній, соціальній та правовій сферах, обумовлено міжпарламентські зв’язки, закріплено рівність всіх його членів. Підкреслено, що держави, що входять до складу СНД, є самостійними і рівноправними суб’єктами міжнародного права.

У 1993–1995 р. р. процеси реальної суверенізації продовжувалися. Єдиний політичний та державний організм СРСР поступово трансформувався в сукупність організмів, які володіють різною внутрішньою структурою та сповідують свої, власні інтереси.

З січня 1992 року почався цивілізований розподіл збройних сил, матеріальної основи армії, оборонного простору. 15 травня 1992 року в м. Ташкент було підписано Договір про колективну безпеку. На сьогодні цей Договір об’єднує 9 держав Співдружності (не беруть участі в ньому Молдова, Туркменистан та Україна).

На розвиток Договору про колективну безпеку та інших документів, що регулюють військово-технічне співробітництво, були розроблені та прийняті три концепції, що охоплюють основні галузі взаємодії у військовій сфері. Серед них – Концепція колективної безпеки держав – учасниць Договору, що включає основи військового співробітництва та забезпечення колективної безпеки; Концепція охорони повітряного простору, яка визначає основні принципи удосконалення та організації захисту повітряного простору СНД, головні напрямки підготовки військ та сил ППО; Концепція попередження та врегулювання конфліктів на території СНД, яка передбачає загальні підходи до проблем попередження та врегулювання конфліктів.

Достоїнство будь-якого міжнародного співтовариства оцінюється в першу чергу рівнем ефективності економічного співробітництва держав, які до нього входять.

В правових актах, прийнятих в рамках СНД у 1992-1993 роках, містилися конкретні зобов’язання та заходи, що були покликані забезпечити плавний перехід Співдружності від директивно-планової до ринкової економіки.

Так, 24 вересня 1993 року глави дев’яти держав Співдружності підписали договір про створення Економічного союзу. Грузія і Туркменистан стали його повноправними членами в грудні 1993 року, а Україна приєдналася до Економічного союзу в якості асоційованого члена 15 квітня 1994 року.

Цим договором проголошено в якості перспективної цілі відтворення на нових, ринкових началах спільного економічного простору, де вільно переміщаються товари, послуги, капітали та робоча сила. Договір про створення Економічного союзу став, по суті, першим широкомасштабним документом, де в розгорнутому вигляді викладена концепція нової системи економічних відносин держав Співдружності.

Після підписання Договору в рамках Співдружності було прийнято ряд документів, які регулюють питання економічного співробітництва держав – учасниць. В їх числі угоди про принципи стягнення непрямих податків при експорті та імпорті товарів (робіт, послуг), про реекспорт товарів та порядок видачі дозволів на реекспорт, про сприяння в створенні та розвитку виробничих, комерційних, кредитно-фінансових, страхових та змішаних транснаціональних об’єднань, про співробітництво в митних справах та інші.

Важливу роль в багатосторонньому економічному співробітництві держави – учасниці відводять Угоді про вільну торгівлю від 15 квітня 1994 року та Протоколу про внесення змін до цієї Угоди від 2 квітня 1999 року.

Угодою про вільну торгівлю передбачено, що формування зони вільної торгівлі дозволить забезпечити недискримінаційний доступ на національні ринки, стимулювати переорієнтацію зовнішньоекономічного співробітництва на користь внутрішніх торговельних, виробничих та коопераційних зв’язків, спростити та уніфікувати митні процедури, організувати ефективну інформаційну підтримку торговельного обміну в рамках СНД.

В названій Угоді визначено комплекс заходів, які б забезпечили:

- створення вигідної для всіх держав Співдружності інтегрованої системи, заснованої на спільності задач національних економік та об’єднанні ресурсів для їх успішного розвитку;

- подолання відмінностей в торговельно-економічних відносинах, гармонізацію зовнішньоекономічного та митного законодавства;

- введення ефективного механізму платіжно-розрахункових відносин;

- проведення узгодженої структурної політики, залучення господарських суб’єктів в інтеграційні процеси та ін.

На сьогоднішній день економічний потенціал СНД по взаємним поставкам товарів та послуг використовується менше ніж наполовину. Тому важливо в найближчий час створити не лише умови для вільного переміщення товарів, що виробляються в державах Співдружності, але й механізми, що забезпечують їх скоординоване входження у світову господарську систему.

В багатогранному партнерстві держав – учасниць Співдружності важливу роль відіграє гуманітарне співробітництво. Можна припускати, що в подальшому його роль буде збільшуватися. В рамках СНД укладено ряд договорів у сфері освіти, культури, охорони здоров’я, пенсійного забезпечення, туризму, екології, які в першу чергу направлені на задоволення потреб та покращання якості життя людей.

Для вирішення задач при здійсненні всебічного співробітництва в рамках СНД створено понад 70 галузевих органів.

Вищим органом СНД є Рада глав держав.

Рада глав урядів СНД координує співробітництво органів виконавчої влади в економічній, соціальній та інших сферах.

Економічна Рада СНД є основним виконавчим органом, який забезпечує виконання угод, прийнятих в рамках СНД, рішень ради глав держав і Ради глав урядів Співдружності про формування і функціонування зони вільної торгівлі та інші питання соціально-економічного співробітництва.

Виконавчий комітет СНД є постійно діючим виконавчим, адміністративним і координуючим органом СНД, Комітет забезпечує організацію роботи Ради глав держав, Ради глав урядів, Ради міністрів закордонних справ, Економічної ради та інших органів Співдружності.

Важливі рішення про співробітництво в окремих галузях приймаються іншими органами СНД, зокрема Радою міністрів закордонних справ, Радою міністрів оборони, Радою міністрів внутрішніх справ, Радою командувачів прикордонними військами та ін.

Співдружність Незалежних Держав існує вже понад 12 років, і можна сміливо зазначити, що її створення забезпечило появу суверенних держав, сприяло вибору кожної з них власної моделі політичного розвитку, соціально-економічних реформ та державного устрою.

Начальник Управління
правової експертизи
міжнародних договорів України
Департаменту міжнародного
співробітництва
Міністерства юстиції України Л. Сідловська