Закон України 10 грудня 1991 року N 1956-XII „Про товарну біржу" визначає правові умови створення та діяльності товарних бірж на території України.

Відповідно до частини першої та третьої статті 1 цього Закону товарна біржа є організацією, що об’єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов’язаних з ним торговельних операцій.

Товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку.

Згідно з статтею 15 цього Закону біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов:

а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі;

б) якщо її учасниками є члени біржі;

в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам.

Роз’яснення Закону України Про податок з доходів фізичних осіб"

З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб". Статтею 12 цього Закону встановлений порядок оподаткування операцій з продажу або обміну об’єкта рухомого майна.

Зокрема, відповідно до статті 12 Закону дохід платника податку від продажу об’єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 цього Закону.

Як виняток із пункту 12.1 цієї статті, при продажу об’єкта рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера або моторного (парусного) човна продавець звільняється від сплати цього податку, за умови сплати (перерахування) ним суми відповідного державного мита до бюджету до або під час такого продажу.

Якщо об’єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента, то така особа вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу.

Податковим агентом при нарахуванні доходів (прибутків), визначених цією статтею, є нотаріус, який:

а) посвідчує відповідний договір або дійсність підписів сторін угоди;

б) надає послуги із здійснення зазначених у цій статті розрахунків.

Сума нарахованого податку самостійно сплачується сторонами угоди перед її нотаріальним посвідченням, або утримується податковим агентом, який сплачує (перераховує) її до бюджету у строки та за процедурою, встановленими законодавством для утримання та сплати (перерахування) державного мита.

Доходи (прибутки), зазначені у цій статті, кінцево оподатковуються при їх виплаті за їх рахунок.

Окрім того, зазначаємо, що відповідно до статті 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", одним із завдань органів державної податкової служби є роз’яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків.

Питання приватизації цілісних майнових комплексів та нерухомого майна.

З приводу цього зазначаємо, що Міністерством юстиції України спільно з Фондом державного майна України і Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України розглянуто це питання та повідомляється.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону.

Згідно з частиною другою статті 345 Цивільного кодексу України та частиною другою статті 146 Господарського кодексу України приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом. Слід зазначити, що в Україні діє цілий ряд законодавчих актів, які регулюють порядок та особливості приватизації того чи іншого державного майна, зокрема, Закони України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", "Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва" тощо.

Стаття 15 Закону України "Про приватизацію державного майна" визначає способи приватизації. Із змісту вказаної статті, а також інших норм Закону випливає, що приватизація (відчуження державного майна) оформлюється шляхом укладання договорів купівлі-продажу. При приватизації майна державного підприємства як цілісного майнового комплексу шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу (частина перша статті 27 Закону).

Разом з тим, статтею 657 Цивільного кодексу України встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до статті 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

В зв’язку з цим, постало питання щодо поширення дії статті 657 Цивільного кодексу України на відносини приватизації цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна.

Позиція Фонду державного майна України полягає в тому, що вимоги стосовно необхідності державної реєстрації договорів відчуження нерухомого майна не повинні поширюватися на договори, укладені в процесі приватизації. В своєму листі Фонд державного майна зазначає, що в даному випадку необхідно керуватися спеціальними актами законодавства, які визначають відмінні від загальноприйнятних вимог щодо форми договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України відзначаючи, що норма статті 657 Цивільного кодексу України поширюється на правовідносини у процесі укладання договорів купівлі-продажу фізичними та юридичними особами і таким чином зачіпає інтереси держави у процесі приватизації, виступило з пропозицією внесення змін до Цивільного кодексу України в частині набрання чинності нормами, які встановлюють вимогу державної реєстрації правочинів щодо нерухомого майна, після прийняття відповідного, передбаченого частиною другою статті 210 Цивільного кодексу України закону.

Розглянувши питання з урахуванням позицій Фонду державного майна України і Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України зазначаємо наступне.

Цивільний кодекс України є основним актом цивільного законодавства. Стаття 657 Цивільного кодексу України є спеціальною нормою, яка встановлює вимоги до форми договорів купівлі-продажу нерухомого майна, до яких, поряд з іншими, належать і договори відчуження, укладені в процесі приватизації нерухомості. В зв’язку з чим, вважаємо, що норма статті 657 Цивільного кодексу України повинна поширюватися на всі випадки відчуження нерухомого майна, в тому числі і при приватизації.

До того ж зазначаємо, що з метою забезпечення реалізації фізичними і юридичними особами права на визнання державою правочинів, щодо яких передбачена державна реєстрація, 26 травня 2004р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову „Про затвердження Тимчасового положення про державну реєстрацію правочинів", яка діятиме до прийняття відповідного закону Верховною Радою України, передбаченого частиною другою статті 210 Цивільного кодексу України.

Питання щодо права одного акціонера видати довіреності на кількох представників на зборах акціонерів товариства.

Згідно із статтею 177 Цивільного кодексу України об’єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Частиною першою та абзацом першим частини другої статті 319 визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а також має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Довіреністю, згідно із частиною третьою статті 244, є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Тобто, особа, яку представляють (у даному разі – акціонер), самостійно визначає повноваження представника шляхом видачі довіреності.

Згідно з пунктом 23 частини другої статті 7 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до покладених на неї завдань роз’яснює порядок застосування чинного законодавства про цінні папери.

У роз’ясненні від 31 травня 2001 року N 8 "Щодо передачі акціонером повноважень, які виникають з прав власності на акції", затвердженому рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 31 травня 2001 року N 182, визначено, що передача акціонером своїх повноважень іншій особі здійснюється відповідно до цивільного законодавства.

Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах акціонерів може містити завдання на голосування, тобто перелік питань порядку денного загальних зборів акціонерів, що скликаються, з вказівками за які (проти яких) рішення потрібно проголосувати. Під час голосування на загальних зборах акціонерів представник повинен голосувати саме так, як це передбачено завданням на голосування.

Якщо довіреність не містить завдання на голосування, представник вирішує всі питання щодо голосування на загальних зборах акціонерів на свій розсуд.

Видача довіреності не виключає участь особи, що її видала, у загальних зборах акціонерів замість представника.

Акціонер має право у будь-який час відкликати чи замінити свого представника на загальних зборах акціонерів.

Довіреність може стосуватися як усіх належних акціонеру акцій, так і будь-якої їх частини.

Враховуючи наведене, вважаємо, що акціонер має право видати довіреності на кількох представників на зборах акціонерів товариства.

Департаменту цивільного законодавства та підприємництва