Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності – це напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб’єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Протягом 1998 - 2003 років державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності здійснювалася на підставі трьох Указів Президента України та двох постанов Кабінету Міністрів України, а саме: Указ Президента України від 3 лютого 1998 р. № 79 "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності"; Указ Президента України від 23 липня 1998 р. № 817 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності"; Указ Президента України від 22 січня 2000 р. № 89 "Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва"; постанова Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 р. № 767 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо підготовки обґрунтування проектів регуляторних актів"; постанова Кабінету Міністрів України від 31 липня 2000 р. № 1182 "Про затвердження Положення про порядок підготовки проектів регуляторних актів".

Так, статтею 1 Указу Президента України від 22 січня 2000 р. № 89 "Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва" встановлено, що проведення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва є одним із головних пріоритетів у діяльності органів виконавчої влади щодо здійснення економічних реформ.

Протягом тих років державна регуляторна політика, що здійснювалася у сфері підприємництва, пройшла перші два історичні етапи: дерегулювання - здійснення заходів щодо усунення обмежень у діючих нормативно-правових актах, які стримують розвиток підприємництва, що дозволяло мобільно реагувати на потреби ринкових вимог, та впровадження єдиного підходу до унеможливлення появи неефективних, економічно недоцільних регуляторних актів із застосуванням методів економічного аналізу для пошуку найбільш оптимального варіанту формування правової бази з використанням форм діалогу державних органів з громадськістю.

Проте доречно зазначити, що на той момент у даній сфері правового регулювання не існувало жодного закону, а Укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України не створювали законодавчого підґрунтя для здійснення єдиної державної регуляторної політики ні на рівні органів виконавчої влади, ні на рівні парламенту чи органів місцевого самоврядування.

Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності потребувала законодавчого закріплення прозорості процесу прийняття державних рішень, що, відповідно, мало активізувати діяльність громадсько-правових інститутів, спроможних впливати на зменшення адміністративного тиску при регулюванні сфери господарських відносин та збалансовувати інтереси державних органів та суб’єктів господарювання.

З метою створення законодавчого підґрунтя для здійснення єдиної державної регуляторної політики 11 вересня 2003 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (далі - Закон). Прийняття Закону стало початком ключового етапу здійснення державної регуляторної політики в Україні. На цьому етапі провадження державної регуляторної політики формується принципово нова прогресивна система державного управління, спрямована на переорієнтацію діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Метою Закону є визначення правових засад реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, яка спрямована на забезпечення ефективного впливу держави на економічні й соціальні процеси, оптимізації адміністративно-правового регулювання економічних відносин. Це забезпечується шляхом встановлення і дії таких принципів державного регулювання, за яких прийнятий регуляторний акт максимально відповідає потребам суспільства та підтримується адекватними заходами державного забезпечення.

Завданням Закону є унеможливлення появи таких регуляторних актів, які призводять до створення адміністративних, економічних та організаційних перешкод для розвитку підприємництва, є економічно недоцільними та неефективними, дискредитують діяльність з державного регулювання у сфері економіки.

Засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, визначені Законом, відповідають основним принципам єдиної державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, які закріпив Указ Президента України "Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва":

доцільність, достатність та відповідність нормативного регулювання вимогам ринкових відносин;

ефективність та забезпечення досягнення позитивних економічних і соціальних результатів впровадження регуляторних актів;

системність, послідовність та координованість дій щодо розроблення, видання та виконання регуляторних актів;

гласність у процесі підготовки проектів найважливіших регуляторних актів, які суттєво впливають на ринкове середовище, права та інтереси підприємців, та публічне обговорення цих проектів;

обов’язковість та своєчасність доведення виданих регуляторних актів до суб’єктів господарювання.

Базуючись на принципах державної регуляторної політики, закріплених Законом, дії всіх учасників регуляторного процесу, який носитиме довготривалий характер, мають бути спрямовані на забезпечення балансу інтересів суб’єктів господарювання, громадян та держави.

Для забезпечення реалізації Закону Кабінетом Міністрів України прийнято низку нормативно-правових актів:

постанову Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2004 р. № 150 "Про офіційне оприлюднення регуляторних актів, прийнятих місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади та їх посадовими особами, і внесення змін до Порядку оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади";

постанову Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 р. № 226 "Про затвердження Положення про апеляційну регуляторну комісію";

постанову Кабінету Міністрів України від 11 березня 2004 р. № 308 "Про затвердження методик проведення аналізу впливу та відстеження результативності регуляторного акта";

постанову Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 14 квітня 2004 р. № 471 "Про затвердження методик проведення аналізу впливу та відстеження результативності регуляторного акта Національного банку України";

розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 березня 2004 р. № 152-р "Про підготовку та оприлюднення щорічної інформації Кабінету Міністрів України про здійснення державної регуляторної політики органами виконавчої влади".

До регуляторної діяльності, яка спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, залучені всі ланки адміністративної системи, фізичні та юридичні особи, їх об’єднання, органи місцевого самоврядування, всі вони повинні відігравати свою власну роль у регуляторному процесі.

Так, до регуляторних органів відносяться, зокрема, центральні органи виконавчої влади, їх територіальні органи, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти.

Розглянемо деякі аспекти реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності регуляторними органами - органами виконавчої влади.

Так, центральні та місцеві органи виконавчої влади у процесі регуляторної діяльності мають, зокрема, дотримуватися єдиного підходу до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності регуляторних актів, планувати діяльність з підготовки проектів регуляторних актів; дотримуватись вимог процедури, встановленої Законом щодо розроблення проекту регуляторного акта та підготовки аналізу його регуляторного впливу.

До обов’язків регуляторних органів щодо забезпечення здійснення державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності відносяться:

1. Планування діяльності з підготовки регуляторних актів.

Плани діяльності центральних органів виконавчої влади з підготовки проектів регуляторних актів формуються на основі затвердженого Плану діяльності Кабінету Міністрів України з підготовки проектів регуляторних актів. Плани діяльності з підготовки проектів регуляторних актів на наступний календарний рік затверджуються не пізніше 15 грудня поточного року та оприлюднюються не пізніше ніж у десятиденний строк після їх затвердження.

Зміни до плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів вносяться у разі підготовки або розгляду проекту регуляторного акта, який не був внесений до плану. При цьому відповідні зміни до плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів повинні бути внесені не пізніше десяти робочих днів з дня початку підготовки цього проекту або з дня внесення проекту на розгляд до цього регуляторного органу, але не пізніше дня оприлюднення цього проекту.

2. Підготовка аналізу регуляторного впливу.

Стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником до оприлюднення проекту регуляторного акта готується аналіз регуляторного впливу з метою одержання зауважень та пропозицій.

Вимоги до підготовки аналізу регуляторного впливу встановлюють Закон та Методика проведення аналізу впливу регуляторного акта, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2004р. № 308, а також Методика проведення аналізу впливу регуляторного акта Національного банку України, затверджена постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 14 квітня 2004 р. № 471.

3. Оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій.

Оприлюдненню підлягає кожен проект регуляторного акта разом з відповідним аналізом регуляторного впливу з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об’єднань.

Спосіб повідомлення оприлюднення проекту та вимоги до змісту повідомлення про оприлюднення проекту викладені у Законі. Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється не пізніше п’яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення. При цьому розробник проекту регуляторного акта встановлює строк, протягом якого приймаються зауваження та пропозиції від фізичних та юридичних осіб, їх об’єднань, який повинен бути не менше місяця і не більше трьох місяців з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу. Зауваження і пропозиції щодо оприлюднення проекту регуляторного акта, розробленого центральним органом виконавчої влади або його територіальним органом, та відповідного аналізу регуляторного впливу надаються розробнику та спеціально уповноваженому органу або його територіальному органу.

4. Здійснення відстеження результативності регуляторного акта.

Стосовно кожного регуляторного акта послідовно здійснюються базове, повторне та періодичне відстеження його результативності, які включають виконання заходів з відстеження результативності та підготовку і оприлюднення звіту про відстеження результативності. Центральні органи виконавчої влади – головні розробники проектів регуляторних актів, прийнятих Кабінетом Міністрів України, або до компетенції яких належать питання, що регулюються цими регуляторними актами, повинні забезпечити виконання заходів з відстеження результативності регуляторних актів. Так, звіт про відстеження результат-тивності регуляторного акта, прийнятого Кабінетом Міністрів України, не пізніше наступного робочого дня з дня оприлюднення цього звіту подається до урядового комітету, який схвалив проект цього регуляторного акта. Звіт про відстеження результативності регуляторного акта, прийнятого центральним органом виконавчої влади або його територіальним органом, не пізніше наступного робочого дня з дня оприлюднення передається до спеціально уповноваженого органу або його територіального органу відповідно.

Вимоги для здійснення відстеження результативності прийнятого регуляторного акта встановлює Методика відстеження результативності регуляторного акта, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2004р. № 308. Вимоги до відстеження результативності регуляторного акта Національного банку України встановлені у відповідній Методиці, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 14 квітня 2004 р. № 471.

5. Перегляд регуляторних актів.

Перегляд регуляторного акта здійснюється:

- на підставі аналізу звіту про відстеження результативності цього регуляторного акта;

- за ініціативою регуляторного органу, який прийняв відповідний регуляторний акт;

- в інших випадках, передбачених Конституцією та іншими законодавчими актами України.

Результатом перегляду регуляторного акта може бути рішення про зупинення дії регуляторного акта, визнання його неконституційним, про скасування чи про необхідність залишення цього регуляторного акта без змін або про необхідність його перегляду. Рішення про необхідність перегляду регуляторного акта на підставі аналізу звіту про відстеження його результативності приймають: урядовий комітет, який схвалив проект регуляторного акта, або розробник проекту цього регуляторного акта; регуляторний орган, який прийняв регуляторний акт.

6. Оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності.

Регуляторні органи публікують у друкованих засобах масової інформації та/або розміщують на своїх офіційних сторінках у мережі Інтернет або оприлюднюють в інший спосіб, у тому числі через телебачення і радіо, інформацію про здійснення ними регуляторної діяльності.

У зв’язку з цим Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11 лютого 2004 р. № 150 "Про офіційне оприлюднення регуляторних актів, прийнятих місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади та їх посадовими особами, і внесення змін до Порядку оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади", якою встановлено, що регуляторні акти, прийняті Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, а також територіальними органами центральних органів виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах Києві та Севастополі та їх посадовими особами, офіційно оприлюднюються в офіційних друкованих виданнях або друкованих засобах масової інформації відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій. Також цією постановою внесено зміни до Порядку оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 січня 2002 р. № 3. Слід наголосити, що більшість центральних органів виконавчої влади основним засобом масової інформації для розміщення проектів регуляторних актів обрали комп’ютерну мережу Інтернет.

Усі проекти регуляторних актів, які розробляються центральними органами виконавчої влади, підлягають погодженню із спеціально уповноваженим органом, а всі проекти регуляторних актів, які розробляються територіальними органами центральних органів виконавчої влади, – погоджуються відповідно з територіальними органами спеціально уповноваженого органу.

Для погодження до спеціально уповноваженого органу подаються: проект регуляторного акта; аналіз регуляторного проекту; копія оприлюдненого повідомлення про оприлюднення проекту з метою одержання зауважень і пропозицій. Після розгляду проекту регуляторного акта та документів, що його супроводжують (термін розгляду не перевищує одного місяца з дня одержання проекту), спеціально уповноважений орган приймає рішення про погодження цього проекту або рішення про відмову в його погодженні. Це рішення не пізніше наступного робочого дня з дня його прийняття подається до органу, який розробив проект регуляторного акта.

У разі незгоди з рішенням про відмову в погодженні проекту регуляторного акта розробник цього проекту – центральний орган виконавчої влади може звернутися до спеціально уповноваженого органу, територіальний орган центрального органу виконавчої влади – до територіального органу спеціально уповноваженого органу з ініціативою щодо утворення погоджувальної групи для проведення консультацій з метою усунення суперечностей. До складу погоджувальної групи входять представники розробника проекту регуляторного акта та спеціально уповноваженого органу.

Причинами відмови у розгляді проекту регуляторного акта спеціально уповноваженим органом може бути: подання на погодження проекту регуляторного акта, який не оприлюднювався розробником цього проекту, відсутність аналізу регуляторного впливу. Розробник проекту регуляторного акта має право оскаржити рішення про відмову спеціально уповноваженого органу або його територіального органу в погодженні проекту регуляторного акта. При цьому центральний орган виконавчої влади оскаржує таку відмову до урядового комітету, визначеного Кабінетом Міністрів України, а територіальний орган центрального органу виконавчої влади - до апеляційної регуляторної комісії.

Організаційно-правові засади діяльності апеляційних регуляторних комісій, порядок їх створення та розгляду скарг регуляторних органів (територіальних органів центральних органів виконавчої влади) щодо відмови територіальних органів Держпіжприємництва в погодженні проектів регуляторних актів регулюються Положенням про апеляційну регуляторну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 р. № 226.

Закон визначає також обставини, за яких регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений; проект регуляторного акта не був поданий на погодження із спеціально уповноваженим органом або його відповідним територіальним органом; щодо проекту регуляторного акта спеціально уповноваженим органом або його територіальним органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні; урядовим комітетом або апеляційною регуляторною комісією не прийнято рішення стосовно поданої розробником проекту регуляторного акта скарги щодо відмови в погодженні цього проекту спеціально уповноваженим органом чи його територіальним органом; розробником проекту регуляторного акта не виконано рішення урядового комітету або апеляційної регуляторної комісії стосовно скарги щодо відмови в погодженні цього проекту спеціально уповноваженим органом чи його територіальним органом.

З метою забезпечення дотримання регуляторними органами принципів державної регуляторної політики спеціально уповноваженим органом провадиться експертиза регуляторних актів на їх відповідність вимогам Закону. Підставами проведення експертизи є:

- відповідне звернення фізичних/або юридичних осіб, їх об’єднань, а також консультативно-дорадчих органів, що створені при органах державної влади та органах місцевого самоврядування і представляють інтереси громадян та суб’єктів господарювання;

- аналіз спеціально уповноваженим органом звітів про відстеження результативності регуляторних актів.

В результаті проведеної експертизи спеціально уповноважений орган приймає рішення про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики, яке може стосуватися регуляторного акта у цілому або окремих його положень. Зазначене рішення не підлягає державній реєстрації в органах юстиції та не пізніше наступного робочого дня після його прийняття надсилається органу виконавчої влади, що прийняв регуляторний акт. Регуляторний орган повинен або виконати дане рішення у двомісячний строк з дня його прийняття, або оскаржити (відповідно до статті 29 Закону) до урядового комітету, визначеного Кабінетом Міністрів України, протягом десяти робочих днів з дня його одержання. Виконання рішення передбачає підготовку органом виконавчої влади (щодо регуляторного акта якого було прийнято це рішення) проекту акта про внесення змін до регуляторного акта або проекту акта про визнання регуляторного акта таким, що втратив чинність. При цьому проект акта про внесення змін до регуляторного акта подається на погодження до спеціально уповноваженого органу не пізніше ніж за п’ять робочих днів до закінчення строку виконання рішення. А у разі підготовки проекту акта про визнання регуляторного акта таким, що втратив чинність, до спеціально уповноваженого органу не пізніше одного робочого дня до закінчення строку виконання рішення подається копія акта про визнання регуляторного акта таким, що втратив чинність. У разі невиконання рішення спеціально уповноваженого органу про необхідність усунення порушення принципів державної регуляторної політики або неоскарження цього рішення органом виконавчої влади протягом десяти робочих днів з дня одержання органом виконавчої влади відповідного рішення дія регуляторного акта або окремих його положень, щодо яких було прийнято відповідне рішення, зупиняється наступного дня з дня закінчення строку для виконання такого рішення.

Наведений аналіз свідчить про те, що Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" суттєво змінює процеси підготовки аналізу регуляторного впливу; планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів; оприлюднення, відстеження результативності, перегляду та систематизації регуляторних актів. Впровадження норм Закону забезпечить в умовах трансформації української економіки послідовне та системне здійснення регуляторних процедур.

Виконавець:

Н.М. Лисого
Провідний спеціаліст Управління комерційного законодавства
Департаменту цивільного законодавства та підприємництва
Міністерства юстиції України