| Особливості судових справ за позовами колишніх посадових осіб до Президента України та Кабінету Міністрів України про поновлення на роботі |
| Островська Олена Відповідно до підпункту 42 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від 30.12.1997р. №1396/97, Міністерство юстиції України виступає як представник Президента України та Кабінету Міністрів України під час розгляду справ судами України і судами іноземних держав або міжнародними судовими органами та установами. Починаючи з моменту затвердження названого Положення, Міністерство юстиції України бере участь в усіх господарських та цивільних справах, де відповідачем виступає Президент України чи Кабінет Міністрів України. Як показує практика, кількість звернень фізичних та юридичних осіб до суду за захистом порушеного права збільшується з кожним роком. Більшість таких позовів виникає з причини правової необізнаності населення, невірного тлумачення і застосування законів та інших нормативно-правових актів. Проте є і обґрунтовані звернення. Серед позовів, які пред’являються до Президента України та Кабінету Міністрів України, трапляються і позови з питань трудового права, зокрема про поновлення на роботі. Такі позови пред’являються особами, які на займані ними посади призначались актами Президента України або Кабінету Міністрів України та звільнені з цих посад за ініціативою Президента України чи Кабінету Міністрів України. В практиці Мін’юсту здебільшого це справи за позовами колишніх голів місцевих державних адміністрацій та колишніх керівників або заступників керівників центральних органів виконавчої влади. Відповідно до пункту 10 статті 106 Конституції України Президент України призначає за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах. Статтею 118 Конституції України також передбачено, що голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Пунктом 12 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби. Щодо повноважень Кабінету Міністрів України стосовно призначення та звільнення керівників та їх заступників центральних та інших органів виконавчої влади, то слід нагадати, що відповідно до пункту 9 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади. Статтею 113 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України. Згідно зі статтею 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання. Ці повноваження Кабінету Міністрів України продубльовані в Розділі 1 "Загальні положення" Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5.06.2000р. №915. Призначення й звільнення керівників та заступників керівників центральних та інших органів виконавчої влади Кабінетом Міністрів України також передбачено спеціальним законодавством, що врегульовує діяльність того чи іншого центрального органу виконавчої влади. Постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2001р. №1658 затверджено Порядок розгляду питань, пов’язаних з призначенням на посади та звільненням з посад керівників, заступників керівників центральних органів виконавчої влади, урядових органів державного управління, державних підприємств та їх об’єднань, а також голів місцевих державних адміністрацій (надалі – Порядок). Також станом на сьогоднішній день діє Типове положення про урядовий орган державного управління, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2000р. №386. Відповідно до пункту 1 Типового положення урядовий орган державного управління діє у складі міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади і підпорядковується йому. Пунктом 5 встановлено, що урядовий орган очолює керівник, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням міністра, керівника іншого центрального органу виконавчої влади. Деякі голови місцевих державних адміністрацій, керівники та заступники керівників центральних та інших органів виконавчої влади, що не погодилися з рішеннями Глави держави або Уряду про їх звільнення, звернулись до суду з позовами про поновлення на роботі. Мотивуючи свої позовні вимоги, названі посадові особи здебільшого посилались на те, що оскільки вони на відповідні посади призначались актами Президента України або Кабінету Міністрів України, то Президент України або Прем’єр-міністр України, як власник, або уповноважений ним орган, при їх звільненні повинні були, особисто, взяти письмові пояснення, як це передбачено статтею 149 КЗпП України. Проте суди при розгляді таких справ відмовляють в задоволенні позовів на підставі пункту 10 статті 106 Конституції України, яким закріплене відповідне повноваження Президента України, пункту 12 статті 92 Конституції України, спеціального законодавства, що врегульовує діяльність того чи іншого центрального органу виконавчої влади, та Порядку розгляду питань, пов’язаних з призначенням на посади та звільненням з посад керівників, заступників керівників центральних органів виконавчої влади, урядових органів державного управління, державних підприємств та їх об’єднань, а також голів місцевих державних адміністрацій. Якщо говорити про звільнення голів місцевих державних адміністрацій, то в статті 9 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" міститься вичерпний перелік випадків, коли Президентом України їх повноваження можуть бути припинені. Серед цих випадків міститься і такий, як подання Кабінету Міністрів України про припинення повноважень голови тієї чи іншої місцевої державної адміністрації з підстав, передбачених законодавством про державну службу. Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну службу" державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави. Згідно статті 2 Закону України "Про державну службу" посада – це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Посадовими особами відповідно до цього Закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. Тобто вищезгадані позивачі, як то голови місцевих державних адміністрацій, так і керівники або їх заступники центральних та інших органів виконавчої влади, є посадовими особами. Статтею 30 Закону України "Про державну службу" передбачено, що, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі: 1) порушення умов реалізації права на державну службу; 2) недотримання пов’язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 цього Закону; 3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; 4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії; 5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; 6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону; 7) неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 цього Закону. Як зазначено в наведеній статті, підставою для припинення державної служби можуть бути і загальні підстави, передбачені КЗпП України. Правила розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в Кодексі законів про працю України встановлені статтями 40, 41. З практики Мін’юсту вбачається, що звільнення посадових осіб проводяться найчастіше за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України – скорочення чисельності або штату працівників, та за пунктом 3 частини 1 цієї ж статті – систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. Слід звернути увагу, що призначення та звільнення з посад керівників, заступників керівників центральних органів виконавчої влади, урядових органів державного управління, державних підприємств та їх об’єднань, а також голів місцевих державних адміністрацій мають деякі особливості, які встановлені вищезгаданим Порядком. Пункт 1 Порядку встановив, що цей Порядок застосовується під час розгляду питань щодо призначення на посади та звільнення з посад міністрів, їх перших заступників та заступників, керівників, заступників керівників інших центральних органів виконавчої влади, урядових органів державного управління, керівників, заступників керівників державних підприємств та їх об’єднань у разі, коли особи відповідно до законодавства призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України, а також голів місцевих держадміністрацій. Згідно з пунктом 3 Порядку документи для розгляду питань щодо призначення на посади та звільнення з посад міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, керівників підприємств готує за дорученням Прем’єр-міністра України Департамент кадрового забезпечення та персоналу разом з відповідними підрозділами Секретаріату Кабінету Міністрів України, а голів обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій – за дорученням Прем’єр–міністра України Департамент кадрового забезпечення та персоналу і Управління експертизи та аналізу розвитку територій Секретаріату Кабінету Міністрів України. Частина 4 пункту 3 Порядку зазначає, що інші пропозиції щодо призначення на посади та звільнення з посад подаються: перших заступників та заступників міністрів, керівників урядових органів державного управління – відповідними міністерствами; першого заступника та заступників керівників урядових органів державного управління – міністрами, керівниками інших центральних органів виконавчої влади за погодженням з керівником урядового органу державного управління; перших заступників та заступників керівників інших центральних органів виконавчої влади, заступників керівників підприємств – відповідно керівниками інших центральних органів виконавчої влади та керівниками підприємств; голів районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій – головами відповідних обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій; голів районних держадміністрацій в Автономній Республіці Крим – Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Пунктом 10 Порядку передбачено, що у разі внесення пропозицій про звільнення з посади у поданні на ім’я Прем’єр-міністра України обґрунтовуються причини неможливості перебування особи на займаній посаді. До подання додаються проект акта про звільнення, заява особи, яка звільняється за власним бажанням, або пояснення особи, яка звільняється за порушення трудової дисципліни, медична довідка, висновок Головдержслужби щодо звільнення з посад працівників, які відповідають за роботу кадрової служби, у разі потреби – матеріали службового розслідування, інші документи, що безпосередньо стосуються справи. Відповідно до пункту 11 Порядку на підставі рішень Президента України або Кабінету Міністрів України про призначення на посаду чи звільнення з посади за місцем роботи особи видається наказ (розпорядження), в якому фіксується дата початку роботи на відповідній посаді або дата припинення роботи. Копії наказів (розпоряджень) у триденний термін надсилаються до Адміністрації Президента України та Секретаріату Кабінету Міністрів України; для осіб, призначення на посади і звільнення з посад яких здійснюється Кабінетом Міністрів України, - лише до Секретаріату Кабінету Міністрів України. Копії наказів (розпоряджень) про призначення на посаду чи звільнення з посади працівників, які відповідають за роботу кадрової служби, надсилаються також до Головдержслужби. Відмовляючи в задоволенні позовів, суди виходили з того, що позивачі були посадовими особами, які очолювали місцеві державні адміністрації або були керівниками чи заступниками керівників відповідних центральних та інших органів виконавчої влади. Ці особи перебували в трудових відносинах саме з цими державними установами, а не з Президентом України чи Кабінетом Міністрів України. Ознаки трудових відносин, які визначені в статтях 21, 24 КЗпП України, вбачаються саме з зазначеними установами, оскільки в цих установах знаходились трудові книжки позивачів, туди ж здавались лікарняні листки в разі тимчасової непрацездатності, там же сплачувалась заробітна плата. Таким чином, суди дійшли висновку, що позивачі не перебували в трудових відносинах з Президентом України чи Кабінетом Міністрів України, тому правових підстав для звинувачення Глави держави та Уряду в порушенні вимог статей 147-1, 149 КЗпП України немає. Деякі посадові особи, що звільнені за скороченням чисельності або штату працівників, в позовних заявах посилаються також на те, що Президентом України або Кабінетом Міністрів України порушено статтю 49-2 КЗпП України, якою передбачено, що про наступне вивільнення працівники повинні бути персонально попереджені не пізніше ніж за два місяці. В ході розгляду кожної конкретної справи судами вивчались всі обставини звільнення тієї чи іншої посадової особи. Представниками Президента України та Кабінету Міністрів України до матеріалів справи додавались документи, що підтверджували звільнення цих осіб відповідно до вимог трудового законодавства, в тому числі письмові попередження центральних та інших органів виконавчої влади про наступне їх звільнення. Проте попередження, що здійснені в установленому порядку установами, де працювали посадові особи, цими особами не визнаються на тих же підставах, що зазначались вище. Тобто позивачі вважають, що оскільки на ці посади вони призначались актами Президента України чи Кабінету Міністрів України, то попереджати про таке звільнення повинен відповідно сам Президент України або Прем’єр-міністр України. В кожному судовому рішенні у подібних справах відзначено, що звільнені посадові особи пред’явили позов до неналежного відповідача. Отже, позови до Президента України та Кабінету Міністрів України про поновлення на роботі виникли в результаті неправильного розуміння і тлумачення законів та нормативно-правових актів з боку самих позивачів. Позивачами не враховані особливості звільнення з керівних посад центральних та інших органів виконавчої влади, які, до речі, стали їм відомі ще в період їх призначення на ці посади. В ході представлення інтересів Президента України та Кабінету Міністрів України під час розгляду судами трудових спорів порушень трудового законодавства з боку Глави держави та Уряду не було виявлено, про що свідчать і судові рішення, що набрали законної сили. Використана література: 1) Конституція України; 2) Положення про Міністерство юстиції України, затверджене Указом Президента України від 30.12.1997р. №1396/97; 3) Тимчасовий регламент Кабінету Міністрів України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 5.06.2000р. №915; 4) Порядок розгляду питань, пов’язаних з призначенням на посади та звільненням з посад керівників, заступників керівників центральних органів виконавчої влади, урядових органів державного управління, державних підприємств та їх об’єднань, а також голів місцевих державних адміністрацій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2001р. №1658; 5) Типове положення про урядовий орган державного управління, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2000р. №386; 6) Закон України "Про місцеві державні адміністрації"; 7) Закон України "Про державну службу"; 8) Кодекс законів про працю України; 9) Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 4.09.02р. у справі за позовом Недашківського Ю.О. до Кабінету Міністрів України, третя особа Кінах А.К., про поновлення на посаді Президента Національної атомної енергогенеруючої компанії "Енергоатом"; 10) Рішення Печерського районного суду м. Києва від 30.07.03р. у справі за позовом Масного В.Ф. до Президента України про визнання недійсним розпорядження Президента України від 30.07.03р. №213/2003-рп "Про звільнення В. Масного з посади голови Барської районної державної адміністрації Вінницької області"; 11) Рішення Печерського районного суду м. Києва від 3.11.03р. у справі за позовом Олійника І.В. до Кабінету Міністрів України про поновлення на посаді заступника начальника Державної екологічної інспекції. Автор – Начальник Директор Заступник Міністра В.Є. Мармазов |
| На попередню сторінку |