Охорона здоров’я, як і медична допомога та медичне страхування, віднесені Конституцією України до прав громадян України, які є невідчужуваними та непорушними.

Так, згідно з статтею 49 Конституції України охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Також держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

В основах законодавства України про охорону здоров’я, що прийняті ще в 1992 році, про зміст права на охорону здоров’я говориться, що це право, зокрема, передбачає життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, які є необхідними для підтримання здоров’я людини; безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище; санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де людина проживає; безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку; кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров’я; достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь; участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров’я; участь в управлінні охороною здоров’я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством; можливість об’єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров’я; правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних із станом здоров’я; відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди; оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я; можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров’я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина. Слід відзначити, що такими ж правами користуються іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають на території України.

В розвиток положень зазначених Основ прийнято ряд Законів України: „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", „Про захист населення від інфекційних хвороб", „Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення", „Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз", „Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині", „Про донорство крові та її компонентів", „Про лікарські засоби", "Про психіатричну допомогу", „Про імплантацію електрокардіостимуляторів", „Про курорти".

Разом з цим реалії, пов’язані з охороною здоров’я, вимагають перегляд законодавства в цій сфері з метою його удосконалення, і в зв’язку з цим Міністерством охорони здоров’я України розроблено проект нової редакції Основ законодавства України про охорону здоров’я.

У цьому проекті (далі – нова редакція Основ) пропонується чітко визначити такі поняття як: медична допомога, медичні послуги, безоплатна медична допомога, платні медичні послуги, доступність медичної допомоги, якість медичної допомоги, пацієнт, сімейний лікар та інші, нечіткість та відсутність визначень яких на цей час призводять фактично до неможливості надання безоплатної медичної допомоги.

Також проектом нової редакції Основ пропонується більш чітко розмежувати повноваження у сфері охорони здоров’я між Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Важливим аспектом проекту нової редакції Основ є те, що відведено окреме місце питанням медичного страхування . Медичне страхування, яке є формою соціального захисту інтересів населення у галузі охорони здоров’я, пропонується здійснювати у двох варіантах: загальнообов’язковому і добровільному порядку.

Загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування є складовою частиною системи загальнообов’язкового державного соціального страхування і забезпечує всім громадянам рівні можливості для отримання медичної допомоги на засадах соціальної рівності і доступності незалежно від віку, статі, стану здоров’я.

Добровільне медичне страхування – це частина особистого страхування, яке є доповненням до системи соціального забезпечення. Здійснюється на основі програм добровільного медичного страхування і забезпечує отримання додаткових послуг в охороні здоров’я понад обсягів і рівнів, визначених програмами загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування. Добровільне медичне страхування може бути колективним та індивідуальним.

Правові, організаційні та фінансові засади, принципи та механізми функціонування загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування та добровільного медичного страхування будуть визначатися відповідними законами.

Вперше згідно з цим проектом пропонується врегулювати питання лікарняних кас, як об’єднань громадян, які створюються на добровільній основі для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних та інших спільних інтересів. Основним завданням цих кас є здійснення заходів, спрямованих на покращання медичного обслуговування своїх членів, а також сприяння розвитку охорони здоров’я. Членами лікарняних кас можуть бути окремі громадяни та трудові колективи, які сплачують внески за своїх співробітників.

Одним із позитивних моментів нової редакції Основ є те, що знайшли визначення питання екстреної та швидкої медичної допомоги.

Так, екстрена медична допомога – вид медичної допомоги, що надається у випадках раптових гострих захворювань, травм і отруєнь, які загрожують здоров’ю та життю людини.

Екстрену медичну допомогу зобов’язані надавати всі медичні працівники і заклади охорони здоров’я, незалежно від відомчої підпорядкованості та форми власності.

У невідкладних випадках, коли надання медичної допомоги через відсутність медичних працівників на місці неможливе, підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані надавати транспорт для перевезення хворого до лікувально-профілактичного закладу. В цих випадках першу невідкладну допомогу також повинні надавати співробітники міліції, пожежної охорони, аварійних служб, водії транспортних засобів та представники інших професій, на яких цей обов’язок покладено законодавством і службовими інструкціями.

Обсяги та технології надання екстреної медичної допомоги визначаються і затверджуються центральним органом виконавчої влади, уповноваженим з питань охорони здоров’я, у вигляді стандартів надання екстреної медичної допомоги.

Екстрену медичну допомогу, відповідно до затверджених стандартів, на місці пригоди зобов’язані надавати всі медичні працівники і заклади охорони здоров’я, що обслуговують район пригоди, незалежно від відомчої підпорядкованості та форми власності.

Швидкою медичною допомогою є служба охорони здоров’я, яка складається в мережі спеціальних закладів (станцій і лікарень швидкої допомоги, а також відділень швидкої допомоги інших лікувально-профілактичних закладів), забезпечених необхідним транспортом і обладнанням.

Служба швидкої допомоги забезпечує надання своєчасної та кваліфікованої медичної допомоги на місці випадку і під час транспортування при станах, що загрожують здоров’ю та життю людини, - нещасних випадках (травмах, отруєннях) і раптових гострих захворюваннях, а також забезпечує госпіталізацію та перевезення потерпілих, породіль і хворих, крім інфекційних.

Швидка медична допомога в державних і комунальних закладах охорони здоров’я надається безоплатно як громадянам України, так і іноземним громадянам незалежно від місця проживання.

Проектом нової редакції Основ пропонується чітко врегулювати питання заборони клонування людини, що є позитивним моментом з огляду суспільної моралі і гідності людини.

Таким чином, з прийняттям нової редакції Основ законодавства України про охорону здоров’я належним чином мають забезпечуватися конституційні права громадян України з охорони здоров’я.

Директор Департаменту соціального,
трудового та гуманітарного законодавства
Міністерства юстиції України Н.І. Копач овець