| Огляд стану звернень громадян України до Європейського суду з прав людини |
| На сьогоднішній день Україна посідає VІ місце за кількістю звернень громадян до Європейського суду з прав людини (Росія – 1; Польща – 2; Румунія – 3; Франція – 4; Туреччина - 5). Конвенція про захист прав та основних свобод людини була підписана 4 листопада 1950 року в Римі десятьма європейськими державами. Відтоді вона стала фундаментом усього комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав людини, її законних інтересів та потреб, відправною точкою на шляху цивілізованих європейських держав до втілення в життя загальнолюдських цінностей. І хоча Конвенція не змогла покласти край злу, вона стала ефективною зброєю проти тиранії та геноциду. З моменту набуття Конвенцією про захист прав і основних свобод людини чинності для України (11.09.1997) близько 8 тисяч осіб звернулося до Європейського суду з прав людини зі скаргами на порушення Україною їх прав та свобод. З них зареєстровано близько 3 тисячі заяв, 6 справ розглянуто щодо суті й 1 щодо справедливої сатисфакції та за 1 справою досягнуто дружнє врегулювання. Переважна більшість справ стосується таких питань: - право на свободу та особисту недоторканність; Останнім часом значно збільшилась кількість скарг громадян України до Європейського суду на невиконання рішень національних судів щодо виплат заборгованості із заробітної плати працівникам вугільної промисловості, вчителям, працівникам інших галузей економіки. Станом на січень 2004 року шість заяв стосовно України розглянуто Європейським судом щодо суті і прийнято рішення. 29 квітня 2003 року Європейським судом були винесені рішення щодо суті у шести справах за заявами осіб, засуджених до виняткової міри покарання – смертної кари, заміненої на довічне позбавлення волі. Справи стосувались умов утримання цієї категорії засуджених. У цих справах було констатовано порушення прав, гарантованих статтею 3 (заборона катувань, нелюдського та такого, що принижує людську гідність, поводження або покарання), статтею 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя та кореспонденції), статтею 9 (право на свободу релігії) та статтею 13 (право на ефективний засіб правового захисту) Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Україну зобов’язано сплатити заявникам компенсацію за нематеріальну шкоду на загальну суму 14 000 євро: чотирьом заявникам по 1 тис. євро моральної шкоди, двом – по 2 тис. євро і всім шести по 1 тис. євро судових витрат. 25 липня 2002 року Європейським судом було винесено рішення у справі "Совтрансавто-Холдінг проти України", яким було визнано порушення Україною статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) та статті 1 Протоколу 1 Конвенції (право на вільне володіння своїм майном). Щодо справедливої сатисфакції у цій справі, то Європейським судом 02 жовтня 2003 р. винесено окреме рішення, за яким Держава-відповідач повинна сплатити заявнику в межах трьох місяців від дати, коли рішення стане остаточним відповідно до статті 44 §1 Конвенції, наступні суми: 500 000 євро (п’ятсот тисяч євро) як відшкодування за матеріальну шкоду; 75 000 євро (сімдесят п’ять тисяч євро) як відшкодування за моральну шкоду; 50 000 євро (п’ятдесят тисяч євро) як відшкодування судових витрат. Компанія-заявник у цій справі вимагала повного повернення втраченої власності, яка оцінюється нею в 19 млн. доларів США. Уряд України, базуючись на прецедентній практиці Європейського суду, наполягав на тому, що сума справедливої сатисфакції не може бути більше, ніж 50 тис. Євро. 3 травня 2001 року Європейський суд з прав людини прийняв перше рішення стосовно України у справі "Кайсин та інші проти України", яким затвердив мирову угоду між тринадцятьма шахтарями та Урядом України, що дозволило уникнути констатації порушення внаслідок невиконання рішення національного суду. Уряд України виплатив кожному заявнику суму, що відповідає сукупності його пенсії за інвалідністю та відшкодування збитків. На сьогоднішній день на комунікації з Урядом України знаходиться понад 200 справ. Більшість заяв, які надходять до Європейського суду з прав людини від наших співвітчизників, не надходять на комунікацію з Урядом України, бо визнаються неприйнятними до розгляду Судом у зв’язку з недотриманням заявниками обов’язкових вимог щодо подачі скарги. Аналіз рішень Європейського суду з прав людини показує, що порушення прав людини частіше містяться в законодавстві країни – сторони Конвенції про захист прав та основних свобод людини або в практиці його застосування, тому, на сьогоднішній день, залишається актуальною потреба в аналізі проектів законодавства України з точки зору тих гарантій, що містяться в Конвенції про захист прав та основних свобод людини та в рішеннях Європейського суду з прав людини, з метою досягнення максимальної відповідності українського законодавства європейським стандартам в галузі прав людини та попередження порушень прав людини, що призведе до зниження кількості звернень до Європейського суду з прав людини. Констатація Європейським судом порушення права особи призводить до негативного прецеденту стосовно України, а витрати у зв’язку з рішенням Європейського суду про порушення вказаних прав особи можуть бути значно більшими, ніж ті, що зазначені в рішеннях національних судів. Причинами зростання кількості звернень громадян України до Європейського суду з прав людини можна назвати поширення інформації про діяльність Європейського суду з прав людини серед громадян України; активізацію роботи Європейського суду з прав людини за заявами щодо України; непередбачення у Державному бюджеті України коштів на погашення бюджетної заборгованості перед працівниками вугільної промисловості, вчителями, суддями та іншими категоріями працівників бюджетної сфери, яка утворилась у попередні роки, що призводить до неможливості виконання судових рішень щодо стягнення такої заборгованості; невідповідність окремих положень українського законодавства праву Конвенції про захист прав і основних свобод людини; окремі проблеми правозастосовчої практики. Рум’янцева Вікторія Власівна, Тел.: 564-30-73; 243-92-18 (дом.) |
| На попередню сторінку |