Конституція України гарантує кожному право знати свої права і обов’язки, яке є однією з необхідних передумов здійснення прав і свобод та виконання обов’язків.

Суб’єктом, на якому лежить обов’язок належного забезпечення цього права, безсумнівно, є держава.

Конституційними гарантіями права знати свої права і обов’язки є положення статті 57 Конституції України, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, і у разі недотримання цієї вимоги є нечинними.

На цей час питання оприлюднення нормативно-правових актів регулюються Указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 року № 503/97, хоча частиною другою згаданої статті Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

При цьому питання полягає не лише у тому, яким актом регулюватиметься питання офіційного оприлюднення, а й у недосконалості самого Указу Президента, яким не врегульований ряд важливих питань.

Отже, на цей час ще не прийнято спеціального закону, яким би був урегульований порядок доведення до відома населення законів та інших нормативно-правових актів, що визначають права і обов’язки громадян і порядок набрання такими нормативно-правовими актами чинності, що за відсутності в Україні закону про нормативно-правові акти є цілком логічним, хоча це не виправдовує його відсутності.

Необхідність розробки та прийняття такого проекту Закону пов’язана також з тим, що його відсутність може призвести до порушення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та протоколів до неї. Конвенція була ратифікована Верховною Радою України та є, відповідно до статті 9 Конституції України, частиною національного законодавства України.

Відповідно до підпункту «b» пункту 3 статті 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 1969 року, при тлумаченні міжнародного договору, поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

Відповідно до статті 32 Конвенції питання тлумачення та застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду з прав людини, який діє відповідно до Конвенції. Таким чином, рішення Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

У зв’язку з цим, необхідно зазначити, що певними статтями Конвенції, зокрема, статтею 8, 9, 10 та іншими встановлюються обмеження на здійснення прав і свобод.

Таке втручання може бути виправданим лише у випадку, якщо воно здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд у справі «Полторацький проти України», розглядаючи питання того, чи було втручання здійснене “відповідно до закону” зазначив: «Цей вираз, по-перше, вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна бути здатна передбачити його наслідки для себе, а також, це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див. рішення у справах “Круслін проти Франції” та “Ювіг проти Франції” від 24 квітня 1990 р., серія А №176-А, с.20, § 27, і серія А №176-В, с.52, § 26, відповідно).

У справі «Волосюк проти України» Європейський суд зазначив, що «вимога «доступності закону» була дотримана, оскільки всі вказані нормативні акти були опубліковані».

З цього слідує, що однією з вимог Європейського суду до закону, що визначає права і обов’язки громадян, є доведення їх до відома громадян, тобто офіційне оприлюднення. Іншими словами, не забезпечивши належного оприлюднення нормативно-правових актів держава порушуватиме права і свободи громадян.

Начальник відділу представництва
держави у цивільних справах
Секретаріату Урядового
уповноваженого у справах
Європейського суду з прав людини
Давидчук Ольга Василівна