•Чого бідні? Бо...

28 червня. 4-а дня. У Львові, як завжди, дощ. У “Ляльці”, як завжди, починають купкуватись люди. Зустріч з Іваном Гаврилюком. Хтось прийшов собі “ностальгнутись і забутись”. Адже українське кіно давно уже “відлетіло” у теплі краї віртуального притулку для зниклих. Хтось – аби вже не з екранів телевізора, а з “рідної” ляльківської сцени намацати очима справжнього, сьогоднішнього Гаврилюка, як сказав ведучий, “живу легенду українського кіно... того, що було”. Хтось – аби побачити кіноактора в новій іпостасі, виміряти його політичні амбіції. Народний депутат уже як-не-як.
Натовп “Ляльці” цього дня, правда, не загрожував. А дивно. Могли б львів’яни уже звикнути до небесних поливань. Зрештою, справа не в дощі, і навіть не у львівському ліньтюхайстві. Одна старша жінка на моє припущення, може, реклами замало, заперечила: “Немає родзинки заборони. От якби написали: “Підпільно приїхав Іван Гаврилюк...”.
Таке враження, що ми тільки у підпіллі і можемо чогось хотіти.
До слова, на концерті Алєгрової в Цирку в жовтні минулого року не було жодного вільного місця. Слабо??
Тут не тільки слабо?, тут сла?бо зробиться. Але менше з тим.
28 червня. У Львові, як завжди, дощ. У “Ляльці”, як завжди, “купкуються” люди.

На цей раз – для “ласування”, як ми уже говорили, Іван Гаврилюк власною персоною. І три фільми.
Перший – фільм-інтерв’ю Леся Сердюка про Івана Гаврилюка. (“Про тих, кого люблю”). Сповідально-інтимно-відвертий. Шкода, що всю інтимність зіпсував жахливий звук. Залишалось вдовольнятись деякими фразами, уривками, жестами, реакціями на запитання і.т.д.
Другий – “Витоки”, про часи князювання семи українських князів. В головних ролях - сім Гаврилюків, себто Гаврилюк в ролях усіх семи князів (“це ж камера знімає, час іде, я ледве встигав тоді переодягатись”)
Основна ідея фільму, за словами Івана Гаврилюка - “в житті люди не міняються. Навіть через тисячу років. Змінюються тільки форми життя”.
Третій – фільм самого Гаврилюка “Коломия”.
“Я егоїстично хотів скласти уклін Коломиї... Дивна ми нація, українці, при житті самі себе не любимо. Тільки тоді, коли персона або напрямок в мистецтві зникає, робимо по нім поминки. От я і показав, як я особисто люблю Коломию.
Коли я закінчив цей фільм, - хоч ставлюсь до себе дуже жорстоко, - пережив два дні тихого особистого щастя”.

Розчулило. Розчулила корова, що підтанцьовувала під коломийку. І бабуся старенька з козою. І краєвиди розпалахані. І люди. Згадала, минулого тижня стою на зупинці, біля мене троє “пацанів” з підкрученим пальцями. Стоять собі, про українське життя-буття розмовляють: “... Україна – це собаче лайно. Тут ні хрена нема. Ніякого шоу-бізнесу”.
От тобі і любов.

Але повернемось до фільмів. Їх, правда, як влучно хтось сказав, люди нібито і не помітили. Сам Гаврилюк виявився куди цікавішим “суб’єктом”. Політик як-не-як.
Пресу, як завжди, цікавило, що він як депутат зробив для держави і для українського кіно зокрема, чи балатуватиметься він на наступних виборах. Психологів – його психологічний стан після “входження в політику” (“Я до сих пір не вийшов з нервової депресії. Вдягаю маску на обличчя і йду, де не любо”). Болючою була тема українського кіно, точніше його відсутності.
Щодо депутатської допомоги кіно, то Гаврилюк таки щось зробив: написав Закон про кіно. Правда, статус цього Закону поки що можна порівняти лише зі статусом “грошей на папері”. “В реальності їх не існує”.
А державі, тобто людям при владі, м’яко кажучи, однаково, буде це кіно українське врешті-решт чи ні.
"Українського кіно немає. Є потуги його робити... Є кому і про що знімати в Україні. Нема за що... В театральному інституті на кінофакультеті є 7-8 дуже талановитих людей, які могли б робити кіно. Томенко отримав гранд на виготовлення фільму. Ці кошти, які Німеччина передала в Міністерство культури, на руки так і не отримав. Знімає на ентузіазмі... Держава на кіно виділила 18 мільйонів, але це по суті є боргом. Тому для кіно знову залишається нуль... На щаблях сьогоднішньої влади люди мають таке відношення до культури, як я до англійського престолу... Нашій державі розумні люди не потрібні...”.
Словом, Чого бідні?
Бо влада “дурна”.
Чого влада “дурна ”?
Бо ми затюкані.
Чого затюкані?
Бо бідні.

Так що вся дискусія ( а обговорювати мали б продемонстровані фільми) тихо і непомітно сповзла на політичні манівці. Зрештою, навіть ніщо і нікуди не сповзало. Перше питання до Гаврилюка було: “Що ви як політик...”. Гаврилюка-актора відверто зігнорували.
А він хвилювався. “Відчуття щемливого хвилювання” Іван Гаврилюк, правда, пояснив тим, що “давно не був на публіці”. Вже в кінці, коли “дискусія” закінчилась, перше, що зробив, це запалив цигарку. Затягнувся.

- Як ви даєте собі раду з двома Гаврилюками – актором та політиком?
- Якось даю. Якось встигаю... Хоча фізично дуже важко. Зараз пауза в кіно, тимчасова, тому особливої напруги немає. Але якщо кінематограф підніметься, віддам перевагу кіно.
- Кинете політику?
- (Сміється) Віддам перевагу кіно.
- Ви колись говорили на чорне біле?
- Ні, в таких випадках я мовчав.
- Мовчанка – це теж відповідь.
- Часом була маленька брехня, але щоб зберегти гідність людини.
- Ви говорили, що мали “в натурі” 6 смертей. У котів в запасі 9 життів. А в вас?
- Не знаю. Про це знає тільки Господь Бог. Жити, правда, хочеться. Хоча були в житті такі глибокі моменти, що не хотілось.
- Чого б ви не повторили в своєму житті?
- Є багато речей, яких я не хотів би повторити, але це занадто інтимно. Я надто вірив людям. Зараз менше вірю.
- Хіба краще не вірити, ніж вірити?
- Ні, вірити краще.
- Вже після року в парламенті та окрузі Ви пристосовуєтесь до правил української політики чи пристосовуєте її до себе?
- На даному етапі я пристосовуюсь. Як тільки я прийшов у політику, вона для мене була як інша планета, інший світ. До того ж мені уже не 25-30. Просто важко звикати. Але треба.
- Моральний політик в Україні – це те саме, що ідеальний газ у фізиці?
- В Україні можливо бути моральним політиком. Таких людей, правда, які мають гармонію гордості, порядності, честі, катастрофічно мало. Але вони є.
Розмовляла Ольга Станчак