* Молоді та перспективніі

“Помаранч”
(дегустація “фрукту”)

Отакий собі “фрукт” підкотив до “Ляльки” шостого листопада саме з Києва, і як зала-а-а-абав! То, чесно кажучи, “млява”, осінньо-лінива “Лялька” довго сиділа і роздивлялася немісцевого “фрукта” прискіпливим поглядом, обережно смакуючи його так і сяк. Та-а-ак, три симпатичні хлопці, стильні, навіть дуже стильні, по-столичному, шкода, що вбрані не помаранчово (як би того вимагав імідж відповідно до назви), ще що, ага, соліст попивав водичку, старався, всі троє пітніли, викладалися по повній, це добре, енергетика зашкалює, та, ну, класні хлопці, дуже “чисто” грають, супер навіть, грають строго і “вишколено”, із ентузіазмом, трохи, правда, бракує їхній музиці фантазії (але ще невідомо, що краще: надмір фантазії і недосконала гра, як у наших львівських гуртів, чи навпаки), що ще...

На початку виступу (після “поодинокого” розігріву публіки молодим львівським гуртом “Яка існує”), соліст “Помаранча” Коля Тимощук (вокал, гітара) закинув “ляльківчанам” отаке: “Мені казали, що “Лялька” – саме те місце, де тусуються психи, а тут бачу самих меланхоліків!” Мд-д-д-да, зачепив за живе... Це ми то меланхоліки? Чи то психи – час від часу не легше... Але ніхто й поготів не думав на правду ображатися, радше навпаки, народ підхопився – і до сцени, мовляв, доведемо, хто ми такі і з чим (себто з якими “помаранчами”) нас хавають!

І довели. Наприкінці виступу соліст у мікрофон постійно повторював: “Львів – ви найкращі” (і, по-моєму, це було відверто, а не банальне “як годиться”, бо дивлюся, Коля говорить прямо, зовсім прямопомаранчовий...) Про “кращість” вдячної публіки повторював і зокрема коли до відправлення потягу музикантам вже залишалося менше півгодини, а їх все кликали на-біс і не хотіли нікуди відпускати. Причому “опомаранчені” свистіли, лягали на підлогу, гупали ногами і сканували не лише українською, а й англійською: “Mo-o-o-o-o-o-o-ore!!!” (Просто в “Ляльці” тоді саме відривалися ще й англійці).

Отож, “Помаранч” виявився справжнім: солодким, соковитим і поживним (стільки енергії віддати!), а ще неабияким фруктом до спалювання калорій, адже кобіти стрибали (чи не на музикантів та апаратуру) до повної знемоги більше години... А потім перед порожньою сценою ще довго дмухали одна на одну і жадібно спостерігали, як “Помаранч” змотував вудочки та гітари... Мало. Хорошого завжди мало, але й на тім – велике сенк’ю і мерсі. А перед виступом музиканти розказали про свій гурт таке:

Саша Поляков, бас: “Група створилася 25 лютого 1999 року (дійсно, це так давно було!), зібралися і вирішили заграти: може, щось вийде”.

Макс Гуменний, барабани: “Ми грали, взагалі, різні стилі, від панк-року... а зупинилися на українському році, якийсь рока-попс...”

Саша: “Тоді саме хвиля така була, що українська музика почала підніматися, ні-ні, не відроджуватися, почали підніматися “живі” команди”. До цього, звісно, були виконавці, і непогані виконавці, але гуртів у нас, в Україні, не було взагалі”(М-м-да?.. – Авт.).

Макс: “Чому “Помаранч”? Просто Сашкові ця назва сподобалася. Хоча спочатку було декілька назв, до цього три роки ми називалися по-іншому, колись постало питання змінити назву, от, ми так собі сиділи, думали, Сашко запропонував, нам сподобалося і ми так тепер називаємося”.

- Рекламувати соки не збираєтеся, - питаю.

Сашко: “Не погано було би... У тому теж є свій прикол. Про Львів? Про Львів знаємо, що це дуже класне місто, про “Ляльку” – що це дуже класний клуб, а з групами ніякими не тусуємося, тому нічого про них не знаємо...”

Макс: “Приїжджаємо на день, тому немає навіть часу погуляти містом, подивитися... Хоча ми тут вже вдруге, перший раз тут грали на фестивалі “Рокотека”. Що вже записали? Альбомів поки що не маємо, записали наразі три пісні: “Очі”, “Виноградники” і “100”. Хочемо записати альбом та зняти кліп”.

Сашко: “Чим похизуватися? Ну, наприклад, ми маємо перше місце, тобто стали лауреатами “Перлин Сезону” в рок-номінації цього року. Це для нас такою було несподіванкою...”

Макс: “Ми самі були в шоці. До речі, тоді саме так трапилося, що в Сашка був День народження і ми отримали такий-от подарунок”.

Сашко: “Того дня в нас саме був концерт, якийсь він був ніякий, ми приїхали із поганим настроєм і тут – бац!”

Ось, щось такого було того вечора в “Ляльці”: осінь, листя, дощ, мряка, настрою ніякого, ще від “Геловіну” помаранчеві кола під очима, аж раптом - БАЦ! - “Помаранч”! Отака осінньо-київська соковита екзотика...

Марія ТИТАРЕНКО

P.S. Майже рекламний ролик: гурт “Помаранч” – справжня насолода...