ПОТОЧНІ ЗАВДАННЯ АКАДЕМІЇ

Шановні колеги!

Аналіз світових тенденцій суспільного розвитку вказує на те, що ми живемо з вами у переломні часи, коли матеріальні та політичні цінності втрачають свою вагу. На зміну їм торують шлях цінності духовні, що завжди пов’язані з відродженням віри, традицій та справжніх знань. Тому різке зростання в Україні кількості вищих навчальних закладів і, відповідно, студентів — це явище об’єктивне, і воно не може бути заборонено будь-яким адміністративним тиском.

Однак носії таких адміністративно-репресивних цінностей, безумовно, завдають шкоди. Яскравий приклад — останній освітянський міністр С.Ніколаєнко, недавній керівник комуністичного райкому та директор ПТУ, який з патологічною наполегливістю продовжує насаджувати більшовицьку шаріковщину в українську освіту. Після міністрів-академіків М.Згуровського та В.Кременя нинішні потуги комуно-петеушного функціонера Ніколаєнка справді по-пігмейськи смішні. Однак то гіркий сміх, оскільки діяльність цієї випадкової людини на міністерській посаді ознаменована кількістю не ново-створених закладів освіти чи проведених реформ, а знищених освітянських осередків та непоправних помилок, які паплюжать Україну в очах світової громадськості. Уже і Світовий банк припиняє кредитування української освіти в розмірі 87 мільйонів доларів, а Рахункова палата України звинувачує Міносвіти у нецільовому використанні бюджетних коштів у сумі 68 мільйонів гривень. Провалився і широко розрекламований Ніколаєнком експеримент із зовнішнього тестування, як і всеукраїнський рейтинг ВНЗ, який дванадцять років поспіль успішно проводила Міжнародна Кадрова Академія разом з іншими науково-освітніми громадськими організаціями. Не змінився лише жах-ливо високий рівень корупції у галузі освіти та науки, навпаки — хабарництво зростає, і Ніколаєнко як міністр нічого для подолання цього найстрашнішого  явища  не зробив. Чому? Гадаю, від-повідь на поверхні: корупція вигідна антинародній продажній владі й вона процвітатиме доти, доки міністерські посади обійматимуть вчорашні компартійні функціонери. Однак фахівці, які отримали освіту в умовах тотального хабарництва, — це втрата незалежного майбутнього нації. Тому боротьба з ним має бути нещадною, як із невігласами, що пнуться на міністерські посади. Те саме стосується і підготовки науково-педагогічних кадрів, де вже, кажуть, за отримання кандидатського чи докторського диплому встановлено хабар від 10 до 50 тисяч доларів. А Ніколаєнко зі своїми спеціально підібраними підлеглими щоразу вигадує якісь штучні «нормативи» співвідношення кандидатів та докторів, яких, за дуже простими підрахунками, не вистачає для потреб нинішньої системи освіти близько на 50%. Не вистачає, бо повністю корумпованою є система їхньої підготовки, а не тому, що в Україні замало талановитих людей.

Я приділив багато уваги невдалому ке,івнику Міносвіти не тому, що він тієї уваги вартий   а щоб наочно показати, якої шкоди може завдати одна непрофесійна особа на високій посаді. Це стосується безпосередньо й МАУП, за регіональними підрозділами якої Ніколаєнко в традиціях притаманної йому більшовицької шарі-ковщини влаштував справжнє полювання. Шквал упереджених перевірок, які організував, використовуючи своє службове ста-новище, колишній міністр, побили всі рекорди за кількістю правопорушень. Тому рішення, що ухвалюються за результатами цих ганебних адміністративних наскоків, будуть оскаржені нами в суді з обов’язковим відшкодуванням з Ніколаєнка всіх втрат, що їх зазнала МАУП. Невігласів та правопорушників треба вчити, зокрема і гривнею! Наголошую: працюйте спокійно й надалі, бо міністри приходять і йдуть, а університети і академії залишаються. Наша справа велика і свята, яка потребує від кожного з нас щонайбільшої віддачі, оскільки ми займаємося у своєму житті головним ви хованням нових поколінь українців. Така підготовка повинна спиратися на ба-гатотисячолітній національний грунт та використовувати   найсучасніші технології, тому особливу увагу приділяйте розвитку нашого Телеуніверситету, подальшій комп’ютери-зації освіти, посилюючи водночас національно-патріотичне виховання молоді. Нині, наприклад, оголошено про тотальне скорочення у ВНЗ військових кафедр, що, очевидно, призведе, разом з таким самим масовим скороченням Збройних Сил, до подальшого послаблення обороноздатності нашої Держави. На цей захід нинішніх можновладців треба відповісти масовим відкриттям у вищих навчальних закладах та їхніх філіях військово-козацьких кафедр з присвоєнням відповідних звань та кваліфікацій. Ми всі повинні усвідомлювати, що влада може помилятися, вона взагалі може бути зрадницькою, але всім нам суджено жити в Україні і берегти її для наших наступних поколінь. Тому в усьому тримаємося тільки державницького підходу, хоч ми з вами й працюємо в недержавному закладі.

Особливе питання — це питання підготовки науково-педагогічних кадрів, воно є центральним для кожного підрозділу МАУП. Ми критикуємо і критикуватимемо надалі усілякі штучні «нормативи» Міносвіти, але доки вони існують, їх необхідно виконувати. Виходячи з цих нормативів, ректорат МАУП щорічно розглядатиме відповідність своїх регіональних підрозділів тому чи іншому рівню підготов ки фахівців — першому, другому або третьому. Увесь час посилюватиметься і внутрішньоакадемічний, ректорський контроль за якістю освіти в усіх академічних підрозділах. Якість освіти — це те, за-для чого ми працюємо в одному науково-педагогічному колективі, це те, без чого все інше втрачає сенс. Тому, як і всі попередні 17 років існування МАУП, налаштовуємося на постійне вдосконалення нашої вкрай важливої для суспільства праці. Це стосується кожного співробітника Академії, але передусім керівників усіх рівнів. У підборі останніх необхідно покласти край помилковим призначенням. Для цього треба максимально використовувати думку колективів, якими вони прагнуть керувати. Взаємодопомога, взаємна вимогливість, взаємна довіра — ось що було і залишається головним у нашій кадровій політиці.

Підсумовуючи, хочу сказати: якщо ми будемо завжди гідні обраній нами справі, то нам допомагатиме і Бог, і люди. У цьому запорука нашої перемоги та успіху!