Щоранку подорож до місця праці стає у Львові пригодою. Часом небезпечною, часом – трагікомічною. Обов’язковий компонент пригоди – інтрига: зупиниться чи ні маршрутка, яку ви зупиняєте.

І, відповідно, запізнитеся ви чи прибудете на роботу вчасно. Далі: чи вдасться вам втиснутися на останню сходинку, а якщо вдасться, то справою життя буде здатність там втриматись.

Часом водій, виконуючи недавню постанову про зупинку на фіксованих зупинках, зупиняється (даруйте за тавтологію), навіть якщо ніхто не планує виходити. При цьому він чи то намагається продемонструвати охочим їхати, що вже нема куди їх взяти, чи то сподівається відчинити двері і втрамбувати таки пасажирів, масажуючи усім руки-ноги-ребра і нищачи взуття-одяг-сумки. Все-таки кілька гривень... Коли нарешті всі переконуються, що на останній сходинці пів Львова таки не вміститься, маршрутка вирушає далі. І так до наступної зупинки. Одна розрада, що люди все-таки часом виходять, і ви, чемно їх випускаючи (спробували б не випустити!), можете ковтнути трохи свіжого повітря.

Водії львівських маршруток - то типи неординарні: декотрі під час поїздки курять, інші - розмовляють по мобільному, а одного разу я просто «прозріла», коли побачила затиснуте на панелі приладів пластикове горнятко, в якому парувала і підозріло хлюпотіла кава. Можна собі уявити, як підбадьорливий напій міг би стати витвором абстракціоніста на спідниці найближчої пасажирки, якщо водію раптом довелося б різко загальмувати. Однак це турбувало мене, але аж ніяк не водія. Він собі до голови таких дрібниць не брав.

В автобусі маршруту №38 я виявила гідне всякого схвалення схиляння перед жіночою красою одного з водіїв. Естет почепив у салоні велетенський плакат із фото в стилі ню: жінка стягувала з себе майку - єдиний елемент одягу, який на ній ще залишався. Спокусниця роздягалася на тлі гарячого піску, моря та пальм - спека, воно й зрозуміло. Трохи помізкувавши, я дійшла єдино можливого висновку: оскільки водій не може милуватися цим зображенням, розміщеним у нього за спиною, то це з його боку такий месидж пасажирам, яким надто гаряче в переповненому автобусі. А як щодо того, що це мають споглядати діти і старші люди, покоління яких було значно цнотливішим?

Іншого разу роздратований водій примудрився обізвати всіх пасажирів дебілами, оскільки через рев мотору не чув, що його просили спинитися, і дуже роззлостився, коли нарешті почув. А от сьогодні - «свіжачок»: коли пасажир подав сигнал водію, щоб відкрити задні двері, і задовго притискав кнопку, водій йому «на дорожку» порадив «причепити собі на шию дзвіночок, щоб у Львові не заблудитися». Я тільки подумала: чи це у них, водіїв маршруток, такий крилатий вислів, чи це просто той самий водій. Бо одного разу такий вислів я вже чула. Наскільки я розумію, всі ці моменти є порушенням з боку водіїв, ну а про сервіс, чи то пак культуру обслуговування, водії жодного поняття не мають. Взагалі. І совісті ніякої теж. Але що поробиш, коли нашим перевізникам закон не писаний, і, схоже, що жодних обов'язків щодо пасажирів вони не мають. Проте мають право обзивати пасажирів останніми словами, трамбувати їх як кільки в консервній банці, везти людей як дрова, брати в салон не більше чотирьох пільговиків, не зупинятися пенсіонерам і дітям, бо що з них візьмеш, та передавати через цілий салон решту копійками з рук в руки, якими часом неможливо поворушити через тісняву. А ще наші водії вважають своїм святим правом, мало не обов'язком, здійснювати посадку і висадку пасажирів просто на пішохідному переході. І я, вже як пішохід, на перехресті Любінської - Виговського стрибаю-оббігаю навколо маршрутки, аби побачити, чи не засвітилося мені зелене.

А може, нашим водіям маршруток варто повчитися у тернопільських, які з травня зобов'язані перебувати на своєму робочому місці в уніформі та при краватці. До того ж, їх зобов'язали оголошувати зупинки. А й справді, у нас в маршрутках все коїться «за замовчуванням»: пасажир сам знає, куди їде і на якій зупинці має виходити. Ну, а якщо все-таки не знає, перебуває в малознаному районі міста або взагалі приїжджий, що тоді? Тоді доводиться все випитувати у водія і цілу дорогу переживати, чи ще не проґавив потрібну зупинку, і перепитувати інших пасажирів по сто разів. Цікаво-цікаво, а як пересуватимуться Львовом туристи, спраглі Євро-2012? Я б на їхньому місці користувалася тільки ЛАЗівськими тролейбусами, подарованими Львову на 750 років: в них хоч і повільніше їдеш, але цілий будеш. Або таксі. Хоча...щодо таксі - то ще як сказати. Он у травні львівський таксист вистрелив пасажирові в око з пневматичного пістолета, чому - з'ясовують правоохоронці. Мало що кому в голову стрілить.

До слова, з початку року працівники ДАІ Львівської області зафіксували чотири випадки, коли водії маршрутних таксі у нетверезому стані перевозили пасажирів (!). Ех, були б у Львові велосипедні доріжки...

Задля справедливості треба додати, що пасажири - також не ангелята, вони теж не пропустять можливості назвати водія глухим, а то й обматюкати, якщо він вчасно не зупиниться, на знак протесту проти глухоти водія гупають дверима (а двері - не винні), іноді забувають вдома помитися або наповнюють всю маршрутку посталкогольним сопухом, та просять спинятися перед поворотом, за поворотом і біля брами.

Що не кажіть, такими темпами в Європу не заїдеш...

Наталія Зубрицька  ZAXID.NET