Чому ця перемога була справедливою? Та хоча б тому, що в цьому році сенсу проводити матч за Суперкубок взагалі не було - адже і Кубок країни, і чемпіонство виграла велика команда з Києва. І якщо вже цей цирк під егідою ПФЛ таки проводився, то цілком логічно, що отримати, так би мовити, об'єднаний кубок, мала команда, яка двічі тільки в останньому сезоні довела, що їй нема рівних в України. Звичайно, цей клуб - київське "Динамо".

Великої цікавості цьому матчу надавав факт, що на поле у складі киян вийде фактично другий склад, який складається з українських перспективних гравців. На відміну від деяких "розумників" а-ля Олег Саленко, які стверджували, що вихід на поле УКРАЇНЦІВ є нібито "неповагою до глядачів", ми очікували від юних динамівців, що ті дадуть справжній бій кротам. І, на щастя, не помилилися в своїх очікуваннях!

Футбол, за виразом одного з моїх друзів, вийшов справді душевним. Вчора, на відміну від багатьох останніх років, було враження СПРАВЖНЬОГО ФУТБОЛУ - з боротьбою, інтригою, голами, травмами, радістю переможців та сумом тих, хто програв. А все тому, що на полі у складі обох команд грали, в основному, українці.

Вчорашній матч в котре переконливо довів перевагу вітчизняних футболістів над легіонерами, хай навіть і гарного рівня. Адже ніякий Матузалем ніколи не буде так рубатися за честь свого клуба, як це вчора робили Михалик, Лисенко, Олійник, Морозюк, Мандзюк, Рибка та інші. Знаєте, навіть сльози навернулися на очі, коли щасливий Олександр Рибка одразу після перемоги заявив, що вони билися за честь емблеми, яка зображена у них на футболці. І в цих словах не було ані граму гри на публіку - слова йшли від щирого динамівського серця. Яке, впевнений, мають всі хлопці, які вчора вийшли на поле в біло-синіх футболках. Наскільки це не схоже на погордливо-презирливі міни, з якими виходять на поле легіонери, які приїхали сюди або за "довгим рублем", або задля "засвєтки", щоб потім, при першій же можливості втекти в Європу.

І тут постає важливе питання. З року в рік керівництво нашого клубу скиглить, що нам не вистачає захисника, нападника, півзахисника тощо. Після вчорашньої гри хочеться стати в позу оратора і риторично спитати: невже знов немає пророку в своїй вітчизні? От скажіть, якщо "Динамо" потрібен забивний форвард, то нащо за несусвітні гроші купляти чергового африканця, бразильця, марокканця, платити їм шалену зарплату, терпіти їх вибрики, щоб потім, через пару років, за півціни продати їх кудись в Європу? Або, що ще гірше, згноїти їх у дублі. Чому треба купляти якогось Бангуру, коли в дублі знаходяться такий хлопець, як Лисенко, який вчора на полі повністю переграв пару захисників Чигринський-Єзерський, які, до речі, є гравцями збірної країни. Чому не дати шанс тому ж Олійнику чи Морозюку, які своєю холоднокровністю та впевненістю в своїх силах продемонстрували, що вони вже доросли до основної команди. Питання, питання....

В черговий раз хотілося б відмітити елементарне жлобство і невихованість наших суперників - як так званих вболівальників, так і тренера кротів Мірчи Луческу а-ка Будулая. Перші, як завжди, продемонстрували, що звезене бидло та туристи, хай хоч і вдягнуті в кольори свого клубу, аж ніяк ще не є вболівальниками. Мало того, що весь матч над стадіоном стояло несамовите дудіння олігофренів в помаранчевих футболках, від якого ми в Києві вже встигли відвикнути. Був ще дуже неприємний епізод ще до матчу. Підчас виконання гімну країни ТВ дало дуже вчасну картинку з кротівських секторів, де чимала кількість уродів не те, що не співало, а просто сиділо лузало насіння! Власне, дивуватись нічому - інтелектуальний рівень істот не дозволяє сподіватися на щось краще. Закінчення ж матчу ще раз переконливо засвідчило картину повної відсутності у донецьких будь-якої культури вболівання. Адже "шахта" у своїх "кращих" традиціях повернулася спинами до своєї команди, навіть не подякувавши їй за цілком, до речі, нормальну гру, і швиденько побігла до своїх автобусів. Що тут скажеш - до подібної біомаси можна відчувати лише глибоке презирство і відразу. Пан Будулай же, також в своїх "кращих" традиціях, не прийшов на прес-конференцію після матчу, довівши цим, що він так і не навчився ні програвати, ні елементарної культури спілкування з журналістами та вболівальниками. Ще більш ганебною виглядала його "відмазка" - ніби він знаходиться з важко травмованим Дуляєм. Це вже верх цинізму - свій комплекс меншовартості прикривати чужим болем та стражданням. Ганьба, пане Луческу. Звичайно, мене, як фаната іншої команди, не цікавить стан справ у "Шахтарі", але дуже сподіваюсь, що керівництво кротів дасть належну оцінку поведінці Цигана (коники, які він постійно викидає, дають повне право його так називати).

Але завершимо на мажорній ноті. Хотілось би виказати респект всім, хто вчора підтримав нашу команду у ворожому місті. Рівень супорту, зважаючи на утричі меншу від кротів кількість людей та виїзний матч, був цілком нормальний. Особливо порадував гучний заряд: "Чемпіони, вперед!". На фоні вбогого спорадичного скандування "Шахтьор!" це виглядало як інший світ. Кияни ще раз довели, хто є лідером і в футболі, і в шизі Тож, всіх з перемогою!

До зустрічі на трибунах!

Bob (U'27)

Адреса матеріалу в інтернеті: http://white-blue.kiev.ua/articles/265.htm

Назад