| Главная |
История |
Дельтадромы |
Фотогалерея |
Посиделки |
Ссылки |
 |
декабрь ::
ноябрь ::
октябрь ::
сентябрь ::
август ::
июль ::
июнь ::
май ::
апрель ::
март ::
февраль ::
январь ::
|
| 2005 |
Back to reality
Форум
|
28.08.05
|
|
Полетов было мало. Можно сказать, совсем не было. Дохлый северо-восток никого
не прельщал. Публика, отягощенная необходимостью разбирать технику в два метра, этим
и занималась. Публика, не отягощенная ничем, наслаждалась ничегонеделаньем.
Некоторое оживление внесла Катя, попросившая проверить трубы на ее УТ-шке. Обе консоли
оказались гнутыми в районе боковых узлов. Причем - сильно. Причем - симметрично, что,
видимо, и позволяло аппарату летать без крена. Ровняли трубы всей толпой. С грехом пополпм
выровняли.
Лешка, заменив некондиционный спидбар на дюралевый нормальной длины, слетел на своем
аппарате. Если не считать леденящего душу старта (не доразогнал апппарат, предпринял две
попытки зацепить консолью склон), все отлично. Разницу с предыдущими полетами
было видно невооруженным глазом. Все бы ничего, но какой-то коварный крот
подставил ему на посадке ножку, вернее - кочку. Леха захромал и больше в этот день не
летал, даже занести аппарат под грушу попросил нас. Что мы (как ни странно) охотно
и исполнили, по пути постояв с ним каждый по чуть-чуть на ступеньке и даже пробежавшись
(по ней же). За этим занятием нас и попалил Мороз. Я как-то увернулась
от камеры, а вот Женьки - попались
Зато потом, уже вечером, меня отловил Димка Соловьёв.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Лена с Максимом принесли и собрали УТ-шку, и после обеда мы отправились на поле бегать.
Макс бегает неплохо, сделает страховку - и можно потихоньку запускать. У Лены сказывается
длительное отсутствие - совсем разучилась удерживать угол. В общем-то, оба они достаточно
быстро убегались: Макс без привычки, Лена - с отвычки.
Тем временем с Востока сгрузился Вжик. В результате полета они с Пятым явно остались
довольны друг другом, хотя за ленивый старт с просадкой аппарат мог бы и обидеться.
В остальном все было под контролем
24.08.05
В праздничном менюю Дня Независимости оказалась неплохая парящая погода, хотя и без высоких наборов.
На Лешкином аппарате слетела Юлька. Ее полет выглядел совсем иначе, чем Вовкин в прошлые выходные,
было заметно, что она чувствует себя оч-ч-ч-ень неуютно, но сама Юлька считала это не столько
«заслугой» аппарата, сколько следствием того, что она не разобралась, как им рулить.
В итоге было принято судьбоносное решение подсунуть аппарат Коле Половому. Его прогулка в сторону кладбища
выглядела совсем прилично. Правда, развернувшись там он просыпался и на обратном пути сел, даже не долетев
до ступенек, а сев сказал... что на этом аппарате ничего не стоит убиться
После этого измерили длину спидбара, оказавшегося на 4 см короче, чем нужно - как обычно и бывает,
причина «загадочного» поведения аппарата оказалась вполне тривиальной.
Отличился Санчо, ухитрившийся дважды атаковать одного и того же парапланериста, один раз едва не перерезав
ему стропы, второй - чудом не посадив того себе на мачту. В довершение к этим подвигам он долетался
до того, что на посадке не смог нормально выдать ручку, и со всей дури хряснул «четырнадцатым»
о планету. Был нещадно отчитан Юлькой, обещал исправиться.
Около часа налетал Фого. Вечером несколько раз слетела Лиля.
21.08.05
Фотографии Мороза
Лыков, уже наполовину собравший «Стажер», лучезарной улыбкой и крылатой фразой про Магомета и про
гору встречал приехавших 10-часовым автобусом. Надо сказать, он был не единственным "Магометом" в этот день.
Под грушей обнаружился Юра Соболев, а на востоке Валик Миколенко. Паша Кренц, тоже в последнее время превратившийся
в редкую птицу, сумел добраться до горы - уже второе воскресенье подряд.
20.08.05
14.08.05
Глазами Мороза
13.08.05
14.08.05
Юра Жуков:
Подивився я вчора на відео [1,3МБ],
трохи розчарувався, бо з боку воно виглядає не так фантастично, як в "кабіні", там тяжко навіть сам політ
побачити, але все ж сподіваюсь, що скоро буде більше...
ВСТУП
Перемістимось спочатку на тиждень назад і подивимось:
Як завжди в неділю я збирався на гору, але цього разу домовилися з дівчатами поїхати на першій
електричці, щоб викосити/вижати східну капусту (хоча чому капусту не розумію й досі, скоріше
то були рози, але аж ніяк не капуста. Єдині асоціації, які в мене виникли і які хоч якимось
дивним способом можна пов’язати капусту з цим всім це: як і в людей, в дельтапланеристів,
в капусті заходять нових синів і дочок?)). Так от, в результаті їду в електричці я сам
і не в першій, а переповненій бабцями і «пиріжками» електричці що о 8.30, і все це дякуючи
деяким особам прекрасної статі.
Пошуки коси дали в результаті виявлення досить непоганого (як в результаті виявилося) серпа…
почалися жнива… літати захочеш – то ще й не так будеш проводити свій «відпочинок». Жнива
закінчились (а трави поклав не мало) а вільного апарата й досі немає. (Вічно якесь гоніво
трапиться)…. Пізніше апарат таки з’явився, та пропав вітер, і я вже думав все пропало
і хотів їхати до Києва, та ось дмухнув легенький захід, чи принаймні щось схоже на нього.
І ось нарешті моє вухо потішили заповітні слова: «піднімай апарат» (ну тобто тягни його
на стежку). 3 секунди – і я вже там!!! Голову заполонили думка: «Ось-ось і я полечу»!
виникло питання: а чи потрібно перехоплюватись за speedbar, як що так, то як? На що мої
вуха (і саме тільки вуха почули ясну відповідь: НІЯКОГО СПІДБАРУ!!!).
Нарешті дана команда: «можна». Я лечу (як виявилося потім: парашутую). Все класно!
Я просто лечу і все! Навіщо взагалі думати коли ти летиш? Лети собі й насолоджуйся.
І ось посадка: м’яка, а руки чомусь на спід барі, дивно!!! (От жалко пацана!).
Ну встаю я з радісними криками, нічого не підозрюючи, ну тіпа ось воно: перший політ,
а мені: ВСЕ, ПОЛЬОТИ НА СЬОГОДНІ ЗАКІНЧЕНІ, БІГАЄШ ДО КІНЦЯ ВЕЧОРА. Ось тобі й маєш,
а в чому ж проблема, га? (а ще щось чув про якогось трупа? ). Було тисяча запитань
до самого ж себе: навіщо ж зробив то?. (Мораль: не бери дурного в голову, а
спідбар в руки*
*- тільки на самому початку).
Поїхав я додому з нетерпінням дочекатися наступного тижня.
Лиш по дорозі до дому, з туману спливали епізоди, як руки швиденько сковзнули зі стійок
на спідбар. Добре, що все закінчилось так кльово.
ОСНОВНА ЧАСТИНА
Тиждень минув. Неділя. Думав: ну тепер мені ніщо не завадить політати (ну хіба що
вітер в спину, якому я «радів» сьогодні як ніколи.), але мені пощастило, як завжди.
Апарат зібрали на диво швидко (збирали в трьох близько години). Ну а що тепер? Ну
а тепер, влаштуємо гурток любителів вишивання. Тільки заняття в гуртку закінчились
(деякі дівчата були дуже «вдячні» за то, що я прийняв їх під свої крило) приходить
не менш радий хлопчик, якому не менш раді дівчатка вчора зламали його крила
і радісно заявляє щось на зразок: «ну ти тут покусуйся, а вишиванку я твою забираю».
Е-ні, не все так просто…
Я таки його відстояв!!!
Що ще?
Побігав я нормально.
І знову заповітні слова…
Настанови перед вихі.. вильотом у світ….
Невже зараз трапиться?
Розбіг…Відрив…і буквально відразу ж приземлення…
І так тричі. В цілому прикольно, але польотом це також не назвеш!!! ?
Але хоча й маленький, але прогрес. Зупинятися не хотілося.
Та ось знову прийшов ще один не званий гість - дощ (крім нього, час від часу з’являвся
дошкульний вітер в спину). А як хотілося, щоб він швидше закінчився. Тай по закінченню
очікування чогось більшого ніж було до того було абсолютно відсутнє: апарат мокрий
і тяжкий, трава мокра, взуття мокре, бігати в таких умовах значно тяжче, як на мене.
Але, як писав вже раніше, хотілося б навіть того малого і невиразного…
А стихія була проти (ну власне майже мертві подихи, але знову в спину…).
Моє завдання тепер полягало в тому, щоб вхопити секунду штилю і «чкурнути» за ним.
Команда: «можна», розбіг, НАРЕШТІ, Я ДІЙСНО В ПОВІТРІ, НЕ ПАРАШУТУЮ, А ЛЕЧУ!!! Як це
ПРЕКРАСНО і НЕЗБАГНЕННО!!! Я минаю (ой соррі – перелітаю) те місце де «падав» мій
крилатий товариш до того і ЛЕЧУ значно далі…
А потім по посадці щодуху мчиш знову на гірку і чекаєш наступного слушного моменту…
ВИСНОВОК
Так це дійсно чудово і незабутньо, і що саме головне – це лише початок початку, там не
почуття страху межує з голосними криками душі: «Я птах, я лечу» (або щось на кшталт, у
кожного це по-своєму, а суть одна).
Ти відриваєшся з капусти і ростеш, відкриваючи нові для себе почуття і «краєвиди»…
Back to reality
|
| Главная |
История |
Дельтадромы |
Фотогалерея |
Посиделки |
Ссылки |
|
|