В сучасному розвинутому світі наявність у людини зброї вважається невиправданою агресією, і викликає у людей відчуття небезпеки і страху. Поняття про самозахист було відкинуто цивілізованим суспільством. Цей обов’язок було перекладено на окремі державні апарати – міліцію, суди, прокуратуру. Проте зброя не перестає втрачати свою первинну цінність і значення. Присутність зброї примушує бути більш ввічливим і викликає повагу.
Вже минули ті роки, коли статус держави визначилися її військовою могутністю. Порівняти озброєння США і Афганістану, або, наприклад, Росії і Чечні. В однієї держави є все, починаючи від набоїв, і закінчуючи ядерними боєголовками, а в іншої АК-47, РПГ-7 і кілька бронетранспортерів. Але Афганістан у світі вважають більш небезпечною країною, ніж США.
Як і в суспільстві однієї держави, так і у світі, з початком нового століття відбулися зміни. Особистість відмовилася (точніше її примусили відмовитись) від самозахисту. Так само держави починають відмовлятися від власної армії, перекладаючи функції захисника на інші країни або організації. В першу чергу це стосується України. Все почалося, коли наші правителі відмовились від ядерної зброї.
Участь України в накопиченні ядерного потенціалу колишнього Радянського Союзу величезна. В цьому процесі брали участь всі галузі промисловості. На Україну покладались особливі сподівання, відповідно дуже багато вимагали. Дуже часто процес становлення військової могутності був дуже болючим для простого народу. Так само як і перед Другою світовою війною (голодомори, насилування сільського господарства), так і після – це завжди вимагало великих зусиль.
Тобто те, що нам так важко давалося, ми просто взяли і зруйнували. Замість реальної військової сили, ми отримали обіцянки і гарантії захисту від країн-гарантів. Отакі-от ми вдячні нащадки наших радянських предків.
Зараз у нас ведуться дискусії про заміну власної регулярної армії на спільні міжнародні сили. Перебудова і реформування армії під стандарти НАТО вимагає переведення військ на озброєння зарубіжних виробників. Зменшуючи витрати на утримання власної армії, за рахунок її скорочення, ми отримуємо на додачу витрати на утримання іноземних військових баз на нашій території. Це вже не кажучи про сам факт присутності іноземних військ (які кілька десятків років тому вважались ворожими) в Україні! Як правий був в цьому смислі Наполеон: «Не хочете годувати власну армію – будете годувати іноземну».
Росія зараз в світі є одним з найбільших постачальників військової зброї. Нафта, газ і зброя – це основний експорт Росії, і на цьому тримається більшість економіки держави. Разом з розвитком терористичної діяльності у світі розширюється ринок озброєння. Попит на нові технологічні зразки військової техніки постійно росте. Україна тримається на цьому ринку завдяки колишнім здобуткам Радянського ВПК та нечисленним новітнім розробкам. Українська влада постійно втрачає ринок військового озброєння, постійно підставляючись під міжнародні закони та правила.
Все, на що вистачає наших чиновників та військових – це розпродавати військове обладнання. Дослідження і виробництво військової техніки гальмується і припиняється взагалі.
Залишаться чекати, коли у власній армії не залишиться навіть набоїв. Постачання військових складів буде проводитись із-за кордону, по мірі необхідності. Скоро не залишиться Новобогданівок, які б весело зривались, шугаючи іноземних наглядачів.
|