Готуючись до вступу в семінарію, я та брати зіткнулися з однією проблемою. В списку документів, необхідних для вступу, є така собі «довідка про хрещення». Таке свідоцтво знайшлося тільки в Марка. Ми всі православні християни, пройшли таїнство хрещення, в нас є хрещені батько й мати і, в принципі, це ні в кого ніколи сумнівів не викликало. Але ні точної дати, ані імені священика, який хрестив, ані якихось документальних підтверджень не лишилося. Підозрюю, що аналогічна ситуація є в більшості християн України.

Коли я спитав у своєї прабабусі про її день народження, вона не змогла пригадати. Але дату свого хрещення вона добре пам’ятає. В давнину літочислення людського життя починалося з дня хрещення, а не від дня народження. Разом із таїнством хрещення, на людину сходила Божественна благодать, вона отримувала душу Християнина. Ставала повноцінною.

Читаючи Євангелію, можна помітити цікавий момент. Символічний. Більшість свого життя Христос прожив звичайною людиною. Звичайна сім’я, звичайнісінька професія столяра. Майже жодних Божественних ознак. Але в 30 років Іоанн хрестить Ісуса, і на нього сходить Святий Дух. З цієї миті починається життя Ісуса Христа як Господа. Він проповідує, збирає учнів, творить чудеса і відкриває людям Істину Божу. Займається тим, заради чого явився у світ. Тобто, виконувати свою місію Ісус починає з моменту хрещення.

Все символічно в нашому житті. І якщо ми не бачимо в якійсь події промислу Господнього, то це лише від душевної сліпоти.

Вчора, спілкуючись з братами, я обронив, що за останній час з нами не траплялося жодних цікавих подій. «Неправильно живемо» - відповіли мені. Мають рацію. Але навіть не в тому сенсі, який мався на увазі. Ми неправильно живемо не останні два тижні, а взагалі. І неправильно сприймаємо наше життя. Все, чим ми займались останнім часом, не вражало нас не тому, що це нецікаво. Просто все життя налагоджене до автоматизму. Чудо, якщо повторюється кілька разів, перестає вражати і стає звичайною рутиною.

Хіба та подія, що останньої суботи ми зібралися на спільний молебень, не є важливою подією в нашому житті?! Це набагато важливіше, аніж якби ми разом поїхали відпочивати на острови. Набагато приємніше, аніж виграти джек-пот у лотереї.

У більшості з нас, християн, є проблема – віросповідання поступово зводиться до автоматичного процесу. Такого самого, як приготування їжі, прибирання в кімнаті, і т. ін. Двічі вдень потрібно приготувати поїсти – двічі помолитися, раз на тиждень прибрати в кімнаті – сходити в неділю до церкви. От і все. Але прибирання в кімнаті не вражає.

Для того, щоб бути християнином, зовсім не обов’язково мати свідоцтво про хрещення. Але ми не приділяємо необхідної уваги і не надаємо значення тим подіям, які є ключовими в нашому житті. Батьки не розповіли мені, в якому храмі мене хрестили. Але чи я раніше сам цікавився в них про це? Тільки тоді, коли в цьому виникла якась потреба.

Зазвичай вражає подія, яка трапилася вперше. Найбільш цінним є те, що трапляється востаннє. Кожного разу до храму потрібно входити як вперше, і молитися там, як в останній раз перед смертю.

Амінь