Останні вихідні погода в Києві була й справді дивакувата. То дощ, то нестерпна спека. Ще й цей фосфор спокою не давав… У місті сидіти неможливо. І достовірне джерело (сайт Братство.info – прим. ред.) повідомило про фестиваль історичного фехтування під Черніговом. Подія справді зацікавила тому, не дивлячись на відстань в 140 км, ми вирушили.

Відверто кажучи, чекав на щось грандіозне і захоплююче. Щось подібне я вже бачив на відео: реконструкції лицарських битв і боїв, варязькі, слов’янські дружини. Проте, сподівання не зовсім виправдались.

Слов'янсько-варязький мотив, мабуть, найбільше був представлений у назві фестивалю. Загальний стиль костюмів скоріше нагадував маскарад із різних часів та народів. В одному персонажі могли бути представлені сорочка XII ст. і черевики XVII. Індіанці змагаються в стрільбі з луку разом із вікінгами. Один з ведучих боїв чомусь був одягнений в костюм японського самурая. Але не дивлячись на те, що духу Київської Русі на фестивалі не відчувалося, все одно було прикольно.

Приїхали на передостанній, третій день. Тусняк, безумовно, збирався для своїх. Пиво, річка (Десна), костюми, вогнища, горілка, змагання, знову пиво... Треба було приїздити з самого початку, тоді, можливо, було б цікавіше і зрозуміліше. Центрова подія фестивалю – змагання на мечах. Всього билося чоловік вісім. Напівтверезі хлопці в облаштунках досить героїчно і по-справжньому гатили один одного незагостреними мечами. Улюбленцем публіки був боєць на прізвисько Олаф Рижий. Він постійно програвав, але дуже красиво і артистично падав після бою. Після кількох серйозних ударів, у нього з голови пішла кров, що надавало йому вигляду справжнього героя-воїна.

Ми так і не зрозуміли до кінця, хто ж таки переміг, позаяк ведучі святкували разом із бійцями кожний програний та виграний бій.

На цьому святі життя та пива одразу помічалася одна особливість. В центрі наметового містечка, де мешкали учасники фестивалю, стояв ідол якогось давньоруського бога. Напевно, він символізував часи дохристиянської Русі. Хоча жодні часові рамки тут особливо не враховувались. І жодного хрестоносця серед лицарів! Непорядок. У всіх нас виникла думка, що тут не вистачало Братства, яке гармонійно влилося б у рамки фестивалю в ролі Святої інквізиції чи середньовічного ордену.

Кортіло зруйнувати-таки язичницького ідола, як антихристиянський елемент на цьому святі, але не хотілося псувати героям фестивалю їх чудовий хмільний настрій. Як би там не було, це добре, що в нас проводяться історичні фестивалі, з’їзди молоді, де можна без зайвих «понтів» відпочити на природі.

Закінчилося все найцікавішим – добрим обідом. Рицарі лишились святкувати свої перемоги і поразки, а ми поїхали до найближчого ресторану. Вітчизняні рицарі живі.