Термін  "революція" походить з латини від слова re-volvere, що означає "рух, як повернення до початків". Саме тому  сьогоднішня політика Православ'я, по відношенню до сучасного стану речей, має бути саме революційною в його латинському розумінні.

Всі ми знаємо, що Православна Віра базується на Одкровенні, яке не має жодного відношення до форм пізнання, заснованих на взаємодії суб'єкта з об'єктом. Джерело Одкровення знаходиться поза сприймаючим суб'єктом. Це і є основною "революційною можливістю" Православ'я, яка вказує на кінцевість історії та матеріального світу та особисту смерть кожного.

Ця "революційна можливість" на нашу думку полягає в:

1. Наявності "кінця всіх речей" (реалій на яких побудована вся суспільна дисципліна);

2. Подоланні відчуженості (панування об'єкта над суб'єктом).

Оскільки для нас православних є одна релігія як істинний зв'язок Бога і людини і одна Православна Церква, яка цей зв'язок, цю Істину втілює то першочерговим завданням нашої православної політики має бути спростовано уявлення, що релігія є особистою мораллю, індивідуальним етичним кодексом, яким індивід керується в цьому простому та жорстокому світі.

Православна Церква як Боголюдський організм має не тільки таємничу сутність, яка непідвладна стихіям  «світу цього», але й історичну складову, що пролягає та взаємодіє з зовнішнім світом. "Як Ти Мене послав, так і я послав їх на світ" молив Господь наш Ісус Христос свого Отця за учнів. Тому головною основою православної політики є бачення світу та суспільства у світлі його кінцевого призначення - есхатологічному світлі Царства Божого - виконуючи таким чином місію врятування роду людського.

Віднині релігія в Україні, завдяки БРАТСТВУ, є  функцією не тільки Церкви, яка знаходиться за рамками політичної діяльності, а й суб'єктів політичної діяльності Православ'я. І проведення православної політики не означає обов'язкової присутності в ній Церкви.

Суб'єкти політичної діяльності Православ'я мають проявити волю до конфронтації з цією Системою з метою її делегітимізації в свідомості людей. Це означає, що кожній політичній дії влади ми маємо  протиставити аналогічну контрдію.

Православна політика має розумітися, в першу чергу, як боротьба між видами свідомості, які відбуватимуться в сфері духу, ставкою якої має стати перемога православного типу свідомості.

В  сьогоднішній політичній системі цінностей домінує саме лібералізм, який являє собою секуляризацію понять та запозичень у християнській метафізиці, яка була позбавлена усіх вимірів трансцендентності (Реформація) та опущена до профанного рівня (протестантство).

Лібералізм являє собою світову систему виробництва і відтворення людей та ринків, яка супроводжується гіперморалізмом прав людини. Під цими економічними, політичними, моральними, формами, лібералізм являється центральним блоком ідей, які характеризується п'ятьма принциповими співпадаючими процесами:

1. індивідуалізація (руйнування старих спільнот приналежності);
2. омасовлення (стандартизація способів життя і поведінки);
3. десакралізація (відхід від релігії на користь наукової картини світу);
4. раціоналізація (панування інструментального розуму за допомогою ринкового обміну і технічної ефективності);
5. універсалізація (планетарне поширення моделі ліберального суспільства імпліцитно виставленої як єдино раціональної і тому як найвищої).

Таким чином ці п'ять процесів є першочерговими в плані подолання їх Православ'ям.
Легітимність сьогоднішніх політичних процесів знаходиться в абстрактному (логіко-символічному) керуванні знаками і цінностями встановленої системи. Тому делегітимізація має відбуватися у радикальному поверненні до деяких досучасних цінностей в оптиці постсучасності:

- має бути подолана "нейтральність" політики, яка зводить владу до управлінських функцій де управління людьми уподібнюється як адміністрування предметами;

- мають бути відновлені свобода та рівність, які є не антропологічними, а політичними, оскільки ми всі належимо до однієї й тієї ж політеї;

- має бути відновлена демократія як співучасть народу (оскільки суб'єкт влади не може бути одночасно і об'єктом) у власній долі, де в центрі уваги є не атомарний індивід Локка, а органічно єдиний колектив - народ - суб'єкт своєї історії. Але проти демократії як засобу існування лібералів при владі;

- мають бути розділені уявлення щодо економіки, як oeconomie, що задовольняє потреби людей, і chrematistique, кінцевою метою якої є обіг та привласнення грошей. Економіка має бути вмонтована в мораль, політику, та суспільство;

- мають бути повернені сенс праці, як основного необхідного способу соціалізації та самостійності людини, у вигляді необхідності, та творчості як реалізації самого себе;

- має бути встановлений принцип відносності права щодо політичних процесів;

- має бути подолана подвійність індивідуального та економічного буття, що супроводжується дарвіністичним баченням соціального життя.

Ці та інші  позиції православної політики і мають скласти основу тотального духовного та політичного наступу Православ’я  на сучасну політичну систему.