This version of the page http://www.sho.kiev.ua/article/384 (0.0.0.0) stored by archive.org.ua. It represents a snapshot of the page as of 2007-08-07. The original page over time could change.
Журнал культурного сопротивления «ШО»
  • На первую
  • Карта сайта
  • Архив номеров
  • Контакты
  • О ПРОЕКТЕ
  • РЕДКОЛЛЕГИЯ
  • Подписка 2007
  • Киевские Лавры 2007
  • РЕКЛАМА
  • КОНТАКТЫ
  • ФОРУМ
АРХИВ НОМЕРОВ
#08. АВГУСТ 2007
Любко Дереш - осеменитель культуры
[...]
  • Кино
  • Афишо
  • Галерея
  • ТВ
  • ШО маемо
  • Вне Шоу-бизнеса
  • ШО пишем
  • Пятна с Анатолием Ульяновым
  • Шок номера
  • Проза
  • Поэзия
  • Книжный дозор

#08. Август 2007
«Блєск i нiщєта пiдарасiв»
Лесь Подеревянский

Дійові особи

Василь: активний підарас ­нєформал
Петро: пасівний підарас ­нєформал, полюбовник і друг Василя
Микита: людожер ­ідеаліст
Марат і Глєб: мандавошкі, які кусають Микиту за яйця. Постійно перебувають на вищезгаданому місці
Патрікєевна: дружина Микити, манірна руда блядюга з елементами декадансу
Миша, Гриша: діти Микити і Патрікєєвни, індивідуально невизначені, брудні і нахабні створіння, які хочуть колотись і нюхати клєй
Позитивна Енергія: непомітна і миршава хуна, яка іноді сидить на Василі
Заїбуня: страшна зубаста діаспорська потвора, що проповідує політкоректні цінності міддлкласу, хоча насправді хоче їбатися і гратися у паровозіка
Головні редактори конкуруючих між собою журналів «Гом» і «Бздюч»: бридкі кретини, продукти постсовкового снобізму
Телеоператори, стілісти, візажисти, іміджмейкери і проча наволоч

 
Дія перша

Ізбушка в російському стилі, розташована серед мальовничої галявини в нетрях синьо­зеленого кацапського лісу. На загал все дуже схоже на ілюстрації Білібіна до казки про Бабу­Ягу. Книга з таємничою назвою «Хайдеггер» з нетерпінням чекає свого читача, лежачи на пеньку. Біля ізбушкі Василь. Він старанно займається гімнастикою, обтиранням і прибиранням довкілля. Василь — здоровий лобуряка з накачаною тушкою, розмальованою агресивними малюнками. Проста і добра пика Василя дещо контрастує з його суто бойовим фюзєляжем. Це виглядає так, ніби до літака F16 замість його хижої мармизи приставили їбальник від АН­2. З кущів за Василем уважно стежить людожер Микита. Він озброєний армійським біноклем і мішком з мотузкою. Зовні Микита схожий на класичного урку 50‑х років, але за цим суворим камуфляжем ховається ніжна душа.

 

Василь:
Недосконалість світу заїбала
І завела в ці нетрі нас з дружком:
Ми не бажали більше брати участь
У змаганні всіх тих нєдоносків,
Що цілий день тільки і думають про те,
Яким би робом їм залізти в тєлєвізор,
В маленьку цю коробочку
Із сурлом чорнопиким,
Що продукує цінності духовні,
А сам, падлюка, зроблен із пластмаси,
Яка до світу матер’яльного належить.
З цим парадоксом заїбався я
Не хочу більше я дивитись на блядєй,
На тлі яких опецькуватий недоумок
Викручує фігури рітуальні
Своєю сракою колгоспною, в перерві
Між засіданням в парламенті.
Там про духовність трохи попиздів —
І знов біжить співати в тєлєвізор.
І шо за жизнь в людей, чому не міг
Він всидіти на місці, у колгоспі?
Він був би там завклубом, і дівчатам
Співав би він про кропиву їбучу,
Що нею був колись відпизджений в дитинстві,
І з того часу він забуть її не може,
Бо срака ще йому болить і досі…

Але хіба один він засмердів
Повітря наше чисте і прозоре?
Ось подивись на тьолку дурнувату,
Що з пацаном на шкірянім дівані
Пиздять про хуйзнашо. Вона йому:
«Ги­ги», а він їй: «Ги­и».
Так півтори години
Вони спілкуються. Я йобаний цей ящик
Затяг в мішку на гору, звідки видно
Лани широкополі, забудовані потворними
Будинками для бідних…
Там я посцяв і трохи покурив,
А потім пизданув його безжально носаком
Американського важкого черевика
(Так раньше в «Крокодилі» малювали
Жахливих упизднів, що пиздять Дядю Тома).
І ящик поскакав, як молодий гепард,
Аж раптом на шляху його з’явилась
Пружна і біла храмова стіна.
І вперше тут його зауважав я:
Він не звернув, він впертим чорним лобом
Хуйнув об ту стіну і розлетілись
Із охуєнним вибухом мозги його японські.
Я ніби чув його останній подих
І крик: «Банзай тено!», між тим біля стіни
Вже дітвора цинічно бавилась його кишками:
Що ж — він жив хуйово,
Помер — як герой.
Нам звична жизнь, як старий гєморой,
А смерть незвична нам, і це — буття закони,
Бо всяка жизнь — слабенькі виєбони,
У порівнянні з смертю кожен з нас
Всього лиш мєлкій і труслівий підарас.

Але і тут, в місцях цих пасторальних
Нам спокою нема, я чув, шо репортери
Шось про нас пронюхали, то, мабуть,
Цей нєдоносок напиздів, що хвастається
Всім, який він є успішний,
А ми його з Петром їбали вдвох —
Він тільки верещав,
І нам з Петром на пам’ять
Подарував по кєпочці.

 

Під час цього пафосного монологу красівий і дурнуватий Петро видерся на дах ізбушкі і закукурікав. Дивитись на Петра приємно, він гарний і ніжний. Одягнутий Петро в червоні калготки і червоні чоботи. На голові Петра стирчить червоний пещений «ірокєз». Всі інші неодягнені частини Петра переобтяжені різноманітним металобрухтом: каблучками, ланцюгами, сережками, мобільниками, стразами, грайливим татуюванням, пірсінгом та іншими педерастичними прибамбасами.

 

Петро:
— Кукаріку! Кукаріку!

 

Василь:
Прокинувся дружок мій інфантільний
І криками Аврору зустрічає!

 

Микита (з кущів):
Того не знає він, що замість Єос
Рожевоперстої — зустріне він мене!
Щоправда, пальчиків рожевих я не маю,
Натомість маю ніж і м’ясорубку.
Якщо сюди додати гострі зуби,
І голоду стабільне почуття,
Отримаєте ви портрет маньяка…
Но я не є статевим павіаном,
Їбаться зовсім щось не хочеться мені,
Натомість жерти хочеться. Ділємма
Ця Фрейда не стосується, скоріше
Природний це протест, шо всі худі пиздять,
Що жерти нє прєстіжно, а прєстіжно
Бути стільним, і замість «Блядь!»
Казати «Вау!» чи «О­о!»,
Це «О­о!» особєнно мене заябує.
Тупо їбатись — тоже нєпрєстіжно, а прєстіжно
Дружить з красівим парікмахєром
І разом з ним удвох ходить на «паті»
К стілістам крєатівним…
Тут не хочеш стати людожером —
Мусиш! — щоб зжерти все це падло…
 

Говорячи це все Микита дрібно, по­собачому чухає собі яйця і те місце, де у людини хуй прикріпляється к тулубу.

 

Микита:
От кляті мандавошки боляче кусають!
Колись попробував я їх порахувати:
Світив ліхтариком на хуй, дивився в лупу,
І склалося переконання в мене,
Що їх там не багато — може, двійко…
Одне маненьке, миршаве й гуняве,
А друге із такой товстою пикой.
Я їх назвав Марат і Глєб.
Спитаєте для чого?
І я вам відповім, що завжди треба
Персоніфікувати те зло, з яким
Боротися ви хочете; канкрєтно
По іменам назвати всіх пройдисвітів,
Аж потім карасіном їх труїти.
Або казали опитниє люді,
Шо сєрной маззю харашо помазать,
Бо я спочатку кулаком їх пиздив,
Та тільки синяки набив на яйцях.

 

Петро:
— Кукаріку! Кукаріку!

 

Входить Заїбуня. Вона голосно пиздить по мобілці, істерично милується природою і бавиться всім, що попадає їй під ноги. Зляканий Петро сповзає з даху і тікає.

 

Микита:
От, курва мать, злякала мені здобич!
Сьогодні день у мене дуже нещасливий,
До того ж ще Марат і Глєб кусаються…
Я думаю, що, мабуть, буде дощ…

 

Заїбуня (помічає хатинку підарасів):
Вау! Який чудовий таунхаус із бек’ярдом!
Я чула, що живуть тут геї симпатичні,
Шо протестують проти шовінізму чоловічого,
Вони прес­конференцію збирають…
Як тільки я про них дізналася, одразу
Я зустрічі свої сканселювала,
І драйвувала каром на забаву.
Я сексу захотіла по дорозі,
І в піхву файні кульчики запхала,
Але того мені було замало:
Я з’їхала з хайвею на леваду,
І там займалась сексом із стік­шифтом,
Бо всі чоловіки — то є тварюки,
Їм тільки факу хочеться від жінки,
А в мене є душа, і я люблю співати,
Ще вірші я пишу про Україну…

 

Заїбуня істерично сміється, виймає з пизди кульчики, застромлює їх собі у вуха, а потім гепається на газончик і викочується на ньому із дикими завиваннями. Людяний і дещо наївний Василь підбігає до Заїбуні, щоб допомогти.

Василь:
— Дама, якщо у вас болить живіт, то я січас зганяю в аптєку за актівірованим угльом. А так ви мені тут всіх мурав’йов подавите.

 

Микита:
Цій суці не угля треба, а хуя!
Я б задушив її із задоволенням,
Але у мене принципи гуманні:
Вбиваю тільки тих, кого я можу з’їсти.
Але якби я навіть був голодний,
Я би не став цю курву жерти нікагда,
Крім того, хуй зна як її приготувати,
Хіба шо в маринаді
Замочить на тиждень?

 

Петро (злякано позирає із­за дверей):
— Кукаріку, кукаріку!

 

Заїбуня:
— Ааа, ооо, ааа­а!

 

Василь:
— Ая­яяяй, аяя­яяяй!

 

Микита:
— Блядь!

На галявині раптово з’являються репортери, оператори телебачення тягнуть кабєлі, стілісти і візажисти набігають з усіх боків, з піжонських авт вилазять гламурно вдягнуті редактори журналів «Гом» і «Бздюч» із мікрофонами. Вся ця банда крадеться к Василю. Петро злякано зиркає на них із­за клуні.

 

Редактори (перебиваючи одне одного тикають мікрохвоном в добру пику Василя):
— Кто ви по жизні?
— Як ви вирішуєте в своєму житті гендерні проблеми?
— Який ваш любимий бренд одягу?
— Який коктейль ви пили сьогодні вранці?
— Чи вважаєте ви себе ньюсмейкером?
— Чи отділяєте ви гламур від епатажу?
— Чи любите ви екстрім?
— Чи є у вас в жизні адрєналін?
— Стіліст лі ви по жизні?

 

Василь:
— ІДІТЬ НА ХУЙ!!!

Заїбуня:
— Ааа, ооо, ааа­а!

 
Злякані редактори «Гома» і «Бздюча» відступають. Користуючись безладдям, Микита підкрадається до Петра, пхає його в мішок і тікає. Петро висовує голову з мішка і співає.

 
Петро:

Нісьот мєня ліса
В дальокіє лєса!

 
Микита пиздить Петра по голові і хижими стрибками мчить в лісові хащі…….


Продолжение новой пьесы Леся Подервянского  «Блєск i нiщєта пiдарасiв» читайте в свежем номере журнала
Средний балл: 9.36
Проголосовало: 179

Комментарии

Павлик Морозов06.11.2006
А где, бля, продолжение?
Чытатель06.11.2006
Шотанепоперло. Куда делась красота слога и креативность гипербол? Где жизненность, нешаблонность персонажей, нах? Где свежий взгляд на давно знакомые вещи? Конечно подождем продолжения, но ... неужели Афтар списался?
Знакомый Заибуни07.11.2006
Ой про Заибуню жизненно... А про не поперло... Ну конечно эффект был бы покруче если б услышать... Когда саундтрек релизнут?
П.О. Чейтатель07.11.2006
"Поперло", или там "не поперло", но огласите, пожалуйста, весь текст!
П.О. Чейтатель07.11.2006
голосую 10 поэтому повторный камент, с первого раза ниасилил
от редакции08.11.2006
Это анонс, а весь текст - в ноябрьском номере журнала "ШО", приобретайте и читайте себе на здоровье. а полностью он будет выложен здесь через несколько месяцев.
To: от редакции09.11.2006
вот такое культурное сопротивление - на искусстве делать бабки, фу, бля
от редакции09.11.2006
о да, огромные бабки! да, мы такие, бля!:)
vera_nadegda10.11.2006
не получилось у меня это прочитать... не вышло... может, конечно, что-то в этом есть, и это не для средних умов, но...фу.
Сергей Попко12.11.2006
Спасибо большое за Подервянского! Публикуйте исчо!
Король Литр16.11.2006
Рукі геть від Митця!!! Кто хочет понятного- читайте "Бульвар" :)))
того_ж_бо_й-воно16.11.2006
кх-кх...Шановний Король Літр, шо ж це: в літературі - або Подервянський, або "Бульвар"? Більш нічого не існує? :)))))
йобаний той во20.11.2006
довго чекали - дочекались.Не розчарував. Зарах. Кому не подобається цей початок, той взагалі не втикає в творчість Леся
пєвєц горя народного22.11.2006
Подя высок полюбому. И изыскан в формулировках как всегда.
Прокинувся дружок мій інфантільний
І криками Аврору зустрічає!

єто поезія, сцуко
піздєц, я так і думав11.01.2007
ТО ВСЬО було дотепно а ЦЕ ніхуя. одного разу закинувши писати нєхуй шо вертатися назад - хіба для піару галімого і грошей капосних

Оставить комментарий

Имя:E-mail:
  • На первую
  • Карта сайта
  • Контакты
© ШО, 2006. По поводу перепечатки материалов и по вопросам рекламы
обращайтесь info@sho.kiev.ua