02.02.2007 13:59
2 лютого – цей день в історії світового кіна
В щоденній рубриці під назвою "Цей день в історії кіна" розповідаємо про різні кінематографічні події, що сталися – відповідно – цього дня в різні роки у світовому кінематографі. Отже, 2 лютого...
2 лютого1929 року в місті Острава в Чехословаччині народилася чеська режисерка Вєра Хітілова, знаменита новаторка й експериментаторка. До вступу у чеську кіношколу FAMU 1957 року працювала художницею і фотомоделлю. Вже в студентських роботах заявила про себе як про любителя експериментів у кіні: її дипломна стрічка "Стеля" (1962), присвячена життю моделі зі світу високої моди, стала сміливою сумішшю cinema verite і формалізму. Дебютувала повнометражною картиною "Про дещо інше" (1963), що поєднувала елементи ігрового й документального кіна. Після цього були знамениті "Маргаритки" (1966), руйнівні кривляння двох дівчат-підлітків, і "Ми їмо плоди з райських дерев" (1969), алегоричний портрет стосунків між чоловіком і жінкою, – два найвинахідливіші й найпровокативніші фільми чеської "нової хвилі". Згодом Вєра Хітілова фільмує картини "Гра в яблуко" (1976), "Історія панельного дому" (1981), "Дуже пізній південь Фавна" (1983), "Блазень і королева" (1987), "Копитом сюди, копитом туди" (1988), "Вигнання з раю" (2001) тощо.
2 лютого 1934 року в Тбілісі народився грузинський кінорежисер Отар Йоселіані, один з найвидатніших і найсамобутніших майстрів сучасного кіна. Навчався на механіко-математичному факультеті Московського університету. 1965 року закінчив режисерський факультет ВДІКу (майстерня Олександра Довженка). Починав з документальних стрічок – "Акварель" (1958), "Пісня про квіти" (1959), "Квітень" (1961), "Чавун" (1964). Згодом перейшов у ігрове кіно, знявши знамениті картини "Листопад" (1966), "Жив співочий дрізд" (1970), "Пастораль" (1976), що стали знаковими для грузинського кіна 1960-х – 1970-х років. Від 1980-х працює у Франції, де поставив повнометражні ігрові картини "Фаворити Місяця" (1984), "І прийшло світло" (1989), "Полювання на метеликів" (1992), "Розбійники, глава VII" (1996), "Прощавай, рідний дім!" (1998), "У понеділок вранці" (2001), а також кілька документальних та ігрових короткометражок, зокрема "Лист кінематографіста" (1982), "Сім фраґментів для чорно-білого кіна" (1982), "Маленький монастир у Тоскані" (1988), "Тільки Грузія" (1994). В рубриці "Інтерв’ю" на нашому порталі можна прочитати розмову з Отаром Йоселіані: "...річ у тім, що робити, як усі – дуже важко. Значно легше робити, як тобі можеться і хочеться. Мабуть, у цьому весь секрет будь-якого твору мистецтва. Він полягає у щирому бажанні все, що ти до цього моменту продумав, донести до співрозмовника, котрим є глядач. І витрачати намарне час, прикриваючись тим, що ти знімаєш взагалі кіно, схоже на всіх, – це набагато важче, ніж робити те, що тобі ближче, те, що тебе хвилює, те, що тобі здається важливим як повідомлення для передачі тому глядачеві, якого ти собі уявляєш. Тому відвертість та щирість є тими якостями, що вони для мене визначають завжди серйозну роботу. Якщо я дивлюсь якийсь фільм, зроблений, виходячи з цих критеріїв, тоді я отримую насолоду, бо бачу, що людина повідомляє мені про те, що думає. А оскільки ми приблизно всі, живучи у цей час і маючи якусь спільну базу та спільну інформацію про те, як влаштований світ (адже, якщо це тільки не негідник, ми всі міркуємо однаково), і все залежить від того, хто з нас краще сформулює те, про що ми всі думаємо". Читати далі... Також читайте рецензію на стрічку Отара Йоселіані "У понеділок вранці"...