|
|
8 вересня 2005 р. Костел св. Антонія, 1533.
|
| КОрець. Не КорЕць. | |
Побувала там вперше в вересні 2006 року. Навчилася правильно вимовляти назву міста, з потрібним наголосом. Хотілося ж потрапити сюди давно. Приманка - замок Корецьких-Острозьких 1550р., костел Антонія.
З світлин вже заздалегідь знала місцеву топографію: високий пагорб, на ньому цегляний регулярний бастіонний замок, оточений глибоким ровом, через який веде розкішний віадук, як у Клевані. На жаль, після пожежі 1832р. фортеця почала невпинний процес відмирання. Хоча все ще збереглися і міст, і прямокутна в плані триярусна надбрамна башта, яка була головним в'їздом до замку, а також прилеглі до неї симетрично з обох боків руїни двоповерхових палацових корпусів.
А про жіночий, зараз діючий Троїцький монастир говорити не буду. Нема чого брати католицьку архітектуру і робити з неї православне посміховисько. Тьху.
Випустила пар? Добре. Трохи історії міста та Корецького району.
Корецький район займає пiвденно-схiдну частину областi i межує на заходi та пiвночi з Гощанським та Березнiвським районами Рiвненщини, на сходi - з Новоград-Волинським районом Житомирщини, на пiвднi - Славутським районом Хмельниччини.
Територiєю краю протiкає кiлька невеликих рiчок, якi впадають у рiчку Случ. Великi лiсовi масиви та болота вкривають пiвнiчну частину району. Центр району - Корець (лiтописний Корчеськ), перша згадка про який датується у лiтописi Руському пiд 1150р. До перiоду Київської Русi належать древнi городища та могильники поблизу сiл Сапожин, Стовпин, Устя, Корець. А "харалужнi мечi", про якi згадується у "Словi о полку Iгоревiм", були виготовленi у зброярнi с.Харалуг з металу, виплавленого в домницях сусiднiх сiл Залiзниця та Даничiв з болотних руд.
Пiд час князiвських мiжусобиць населення Корця та навколишнiх сiл допомагало волинським князям у боротьбi за великокняжий стiл у Києвi. Коли в 1151 р. Iзяслав Мстиславович повторно розпочав вiйну проти Юрiя Долгорукого i йшов на Київ, корецькi жителi "вийшовши, з радiстю поклонялися йому". Ця пiдтримка допомогла князю прогнати Юрiя i остаточно утвердитися у стольному градi.
Надавали допомогу краяни також i сину Iзяслава - Мстиславу в боротьбi за Київ. А 1157р. вокняжився у Києвi ще один волинський князь - Iзяслав Давидович (до цього титулувався князем Корчеським).
Корець 1239 року бачив славного державобудiвника Данила Галицького. Вдруге Данило, уже як король, прийшов в околицi Корчеська з вiйськом у 1258р., щоб надати допомогу своєму синовi Шварну у каральному походi проти так званих "татарських людей" (жителiв Возвягля (пiзнiше Звягеля, тепер Новоград-Волинського на Житомирщинi) та iнших мiст на схiд вiд Корчеська, якi добровiльно пiддалися татаро-монголам i пiшли в услужiння загарбникам). Пам'ятає Корець князя Федора Острозького (володаря мiста з 1386р.) - одного з героїв битви пiд Грюнвальдом (1410р.) та ватажка загону волинякiв у вiйнi чехiв з нiмцями в 1422-1430рр. (гуситськi вiйни).
Корець був родовою колискою князiв Корецьких, серед яких були першi органiзатори запорiзького козацтва, вiдомi особистостi, що прославились у боротьбi з турками й татарами. Tри сини князя Iвана - Василь, Лев i Олександр - ще молодими загинули в 1519р. у битвi з татарами пiд Сокалем. Бував у Корцi i митрополит київський Петро Могила, сестра якого Катерина була дружиною легендарного Самiйла Корецького, що прославився на всю Європу своєю самовiдданою боротьбою з турками i загинув у 1622р. у Стамбулi пiдвiшеним на гаку за ребра.
Селяни й мiщани брали участь у повстаннi Северина Наливайка. Mешканцi Межирiч жваво вiдгукнулися на заклик одного iз сподвижникiв Наливайка - Григорiя Лободи, що розсилав своїх людей "з Овруча на рiзнi мiсця" (у т.ч. й до Корця та Межирiч), i створили в 1596 р. в селi та околицях двi повстанськi сотнi пiд проводом межирiцького вiйта Охрiма Гуменицького. Северин проходив через це село, прямуючи наприкiнцi лютого 1596р. iз Степаня до Корця, який протягом мiсяця був пiд опiкою повстанцiв.
А пiд час Хмельниччини козаки Максима Кривоноса наприкiнцi липня 1648р. здобули Корець. Мiсто ввiйшло до козацької держави й було включено у Звягельський полк на чолi з полковником Iваном Донцем. Повстанськi загони поповнилися багатьма жителями Крилова, Межирiч, Щекичина та iнших сiл. А в другiй половинi 1649р. в Корцi спалахнуло народне повстання, ватажками якого були мiсцевi жителi Васько Качановський, Федько Возниця, Ясько Коритар, Тимко Рудковський. Було створено великий загiн, що пiзнiше брав участь у битвi пiд Берестечком. 1654р. у Корцi з вiйськом перебував Б.Хмельницький. На Волинi iдея козацького патронату не згасала впродовж тривалого часу i пiсля смертi Богдана. 1658р. козацькi загони стояли в Корцi, Межирiчах, Гощi та iнших волинських мiстах. На чолi новоорганiзованого волинського полку був Тарнавський, який мав резиденцiю в Межирiчах.
Пiд час Пiвнiчної вiйни мiж Росiєю та Швецiєю у Межирiчах та околицях у 1774р. побували козацькi полки гетьмана Iвана Мазепи.
У 1920-21рр. у Корцi дiяв один з 3 розвiдувальних пунктiв генерала Юрка Тютюнника, воєначальника армiї УНР. Cеред 360 повстанцiв, що потрапили в полон до бiльшовикiв i були розстрiлянi 22 листопада 1921р. в м.Базар на Житомирщинi, був житель с.Гвiздiв Бронiслав Бiлевич. Наприкiнцi вересня 1921р. з околиць Корця у рейд на схiдноукраїнськi землi вiдбув загiн у 30 шабель пiд орудою Василя Нельговського.
У 20-тi роки Корець опинився на радянсько-польському кордонi. Вогнi у вiкнах його будинкiв у темнi ночi були маяками для тих, хто втiкав з бiльшовицького "раю". B околицях Корця перейшов кордон один з органiзаторiв Вiльного Козацтва, керiвник повстанського руху в Гайсинському повiтi отаман Ананiй Волинець, якого пiзнiше совєти розстрiляють.
У роки вiйни на теренах району активно дiяли загони УПА та пiдпiльники. У лiсах поблизу сiл Даничiв i Головниця дiяла школа новобранцiв УПА. Hа плодоовочевому заводi в Корцi для повстанцiв нелегально виготовлялися консерви.
У груднi 1945 р. вiйська НКВД почали здiйснювати посилену блокаду мiсць базування повстанських вiддiлiв у трикутнику Гоща-Межирiчi-Корець. Тодi ж вкотре було використано провокацiйний метод, коли енкаведисти у формi воякiв УПА чинили розбiй i грабунки в селах та на хуторах краю. Проте боротьба продовжувалася. Про звитяги i втрати цiєї нерiвної боротьби, про її героїв i рядових учасникiв, про живих i мертвих, про тих, хто вклав у фундамент незалежностi України своє здоров'я, кров або й саме життя, ви, шановнi читачi, дiзнаєтеся з цiєї книги.
За матеріалами П.ДОМАЩУКА (Докладніше дивитись тут).
| Замок. Панорама. | |
|