Чортова скеля близ Дори над Черемошем (1402 м.). А про цю Михайлівську церкву в Дорі ви знали? Бо про цю мали б знати точно:).

Карта. На архівному її шматку Дору розгледіти легше - зараз це всього лише присілок Яремчего. Хоча саме з Дори Яремче й починалося - ті п'ять родин, які згадані в Йозефінській метриці під 1787 роком і від яких Яремче веде своє літочислення, були саме тут, в Дорі. А сама Дора вперше згадується ще начебто під 1618 р.

А назву, кажуть, село взяло від хазяйки місцевої корчми Дори Хайкині. Є ще версії, що "дора" - це освячений хліб на кшталт паски або місця, розчищені від ліса під ріллю.

	Дора століття тому

А й правда, цікаво, якою була Дора колись. В кінці XVIII століття прикарпатські курорти ще не були аж так популярні, а от через сто з лишнім років ситуація змінилася: Дора перетворилася на курортний центр. Краще зацитую статтю про поселення з польського путівника "Przewodnik po zdrojowiskah i mejscowosciach klimatycznych Galicii" (Львів, 1912 рік):

"Село в Наддвірнянському повіті, населення близько 2 500 чоловік. Колись утворювала політичну (! - так в книжці) єдність з Яремчем, котре в 1911 р. було від неї відділене. Великий двір (?) становить власність держави. Суд, податкова та нотаріус - в Делятині. Парафія римсько-католицька - в Делятині. Найближчий костел - в Яремчому (3 км). Є греко-католицька церква, однокласна школа, пошта. Телеграф - в Яремчому. Залізнична станція "Дора".

Розташування: на висоті 503 м над р.м., в прегарній місцевості серед лісів і гір над Прутом. Дуже гарне повітря, підгірський клімат. Місцевість підходить для влаштування кліматичного курорту.

Житло: курорт має 18 досить великих віл і 35 будинків, зведених спеціально для відпочиваючих.

Походи: можна піднятися на Чорногорець (1402 м.). 4 години шляху".

	Церква Архистратига Михаїла

В старому путівнику увагу цьому храму майже не приділили: так, є якась церквиця - й усе. А дарма. Адже цей храм є найстарішою святинею всієї околиці. Добре хоч не мовчить про нього академічний до судом в щелепах чотиритомник "Памятники градостроительства и архитектуры УССР".

По-перше, до храму не так і просто потрапити, але ви вже постарайтеся. Це вам не студитська церква-красуня при трасі, Михайлівську святиню з дороги майже не видно. Проте від неї видно і дорогу, і Дору, і гори навколо. Казковий краєвид! Єдиний мінус - memento more. Храм стоїть на діючому цвинтарі.

Датують цю хрестову одноглаву церкву XVII ст. Коли саме і хто звів святиню, невідомо, проте відомо, що в 1844 р. її розширив майстер В.Гнишик.

До бабинця примикає тамбур. Весь периметр першого ярусу храму має опасання - на випадок дощу чи спеки. Шкода, що не збереглася первинна гонтова покрівля церкви. Зараз її верх прибраний в бляху, розцяцьковану чимось на кшталт чеканки. Мертвому припарки, ага.

Орнаментальні розписи на стінах, зроблені на початку ХХ ст., я не бачила - зачинено. Дивна табличка поряд з храмом (чому дивна - атм церкву спочатку датують ХІХ, а потім XVII ст.) повідомляє також про різьблений іконостас та кілька ікон, які мають художню цінність. На жаль.

Про дзвіницю не вдалося знайти даних, думаю, це ХІХ ст.

В 1968 р. храм переробили на музей атеїзма - так і використовували аж до кінця радянської епохи. Зараз маємо наївне, але вперте до незламності християнство. Чого вартий притулений до дзвіниці великий хрест з написами на раменах "Смерть Небо Пекло Суд". Бр-р-р, середньовіччя.

	Ще ілюстрації:

Біля церкви нещодавно поставили чималий монумент отцю Михайлу Косилу. Вид від Михайлівської церкви на Дору. Дзвіниця храму.

	Студитська церква св. Іллі.

Тут завжди повно туристів. Клацають фотиками, просять їх сфотографувати, ходять церковним подвір'ям, ахають і охають. Ну бо гарна. Дуже.

Студити - це ордин, який було засновано ще в V ст. людиною на ймення Студій. Саме він збудував у Константинополі церкву Івана Хрестителя. На Русь студити прийшли після хрещення в 988 р. Та невдовзі орден занепав - і відродив його з небуття митрополит Андрей Шептицький, заснувавши в 1901 р. чин св. Теодора (Федора) Студита. Лавра в Уневі - це якраз студитська столиця. Манявський скит теж був студитським центром - єдиним на все Прикарпаття. В Дору троє ченців-студитів прийшли в 1935 р. - з наміром заснувати ту монастир.

Земельну ділянку під нього надала родина відомого просвітителя Іллі Кукурудза (1857-1933). В 1936 р. при монастирі вже діяла реміснича школа, де сільські хлопці могли безкоштовно опанувати ази шевської, кравецької та столярної справи. Влітку сюди приїжджали не лише прочани, а й відпочиваючі.

Церкви в монахів не було - користувалися з Михайлівського храму. Прийшов час задуматися про власну святиню. Тут в реалії реальності вплітається легенда про те, як ченці Михайло, Патрикій і Діонісій побачили сяючу скатертину, що спускалася з неба. Потім НЛО знову набрало висоту - і зникло. Монахи вирішили, що саме на місці приземлення килима-літака і варто звести церкву. А що, і справді непогане місце.

Навесні 1937 р. талановитий майстер Іван Яворський з сусіднього села Заріччя взявся за будівництво нової церкви. За два роки храм був готовий, та закінчував його вже не Яворський, а Петро Григорчук (був він чи то з Річки, чи то з Жаб'єго, сучасної Верховини). Храм освятили під титулом св. Іллі - може, на честь Кукурудза, який пожертвував ченцям земельну ділянку?

В цікавого храму й іконостас цікавий. Виготовлено його методом випалювання та різьби за проектом тодішнього директора школи Івана Свищука. Його син, отець Ярослав, повернувся в Україну на початку 1990-х років. В урочищі Товстий Дід він збудував місійно-катехістичний центр та монастир Згромадження св. Андрія з маленькою Петропавлівською церквою. Помер Ярослав Свищук в 2005 р.

	Ще картинки?

Гора Яворник над Дорою. 1930 р. Панорама старої Дори. Залізничний міст. Вокзал і зараз так само виглядає - тільки його прикрасили новорічною гірляндою. Бо в ньому ще й магазин.

Загальний вигляд Дори. Фото великого майстра фотографії 1930-х років Я. Булгака. Лісництво. Зараз його прикрашає мармурова пам'ятна дошка на честь оперного співака початку ХХ ст. Голинського.