2003-03-01 - Нова «оксамитова» революція, або незалежна сцена початку 21 століття, Молода Україна #3'2003

Молода Україна, #3'2003

Олександр Євтушенко

Нова «оксамитова» революція, або незалежна сцена початку 21 століття

Що таке «нова генерація»? Чи існує воно - покоління молодих рок-музикантів-нон-конформістів початку третього тисячоліття? Якщо воно існує - чи створило воно свою культурну нішу, власну субкультуру? Чи створило героїв, без яких не існує жодна субкультура? Розумію, що це забагато запитань як для початку статті про «нову генерацію». Та сподіваюсь, уважний читач вже має власні варіанти відповідей. Хтось автоматично згадує півдесятка імен деяких «гримучих» груп, що рясно поливали потом тісні сценки «Останньої барикади», «Бабуїна», «44» чи «Барвів». Хтось подумки перебере в голові назви, які особисто йому припали до душі на останній «Рок-екзистенції». А хтось просто перегорне сторінку, не побачивши жодного сенсу думати про те, чого не існує. Але все-таки, всупереч цілковитій дезінтеграції та розпорошенності в просторі і часі, феномен «нової генерації» існує. Це просто нам з вами бракує чітких дефініцій, аби визначити, «хто є хто»...

А втім - до біса дефініції! Адже сьогодні в одній площині естетичної опозиції стосовно геть запланованих медіа, забитих скурвленою попсою, перебувають усі: і поважний метр Петриненко вкупі з Білозір, і вкрай альтернативні «Фактично самі» разом із «Димною сумішшю». Отже, справжня альтернатива, кістяк «нової генерації» - це кодло злих і впертих маньяків, адептів усього чесного і безкомпромісно-правдивого в мистецтві, яких уперто ігнорує «ящик» та «ефемки» як непотріб або неформат. Нині 90 відсотків сучасної української музики - це з точки зору «ящика» та «ефемок» - лайно і неформат. З точки зору суб'єктів модерної української сцени найбільш гидотним лайном є «ящик» вкупі з «ефемками». Думка останніх мені більше імпонує. Імпонує тому, що в «ящик» і «ефемки» вливають шалене «бабло», а в маньяків альтернативи нічого ніхто не вливає, а вони героїчно гнуть лінію, рвучи глотки і струни - з року в рік у вакуумі безвиході. Але навіщо потрібні подвиги в часи жосткого прагматизму і тотальної кон'юнктури? Чи не простіше плисти за течією, стати пташенятком і відкривати дзьобик назустріч будь-якій поживі? І от ілюзію мажорно-безхмарного життя-буття якраз і створюють різноманітні (на перший погляд), а насправді - сірі й одноманітні електронні медіа.

Ерзац-культура - це наше буденне їдло, поп-музика в пост-радянському її розумінні. Пост-совковий московський варіант «попси» - це тривіальний духовний стриптиз, демонстрація деградації емоційної і інтелектуальної. При тому «попс» є вкрай агресивний за формами подачі - «юбочки из плюша» нахабно лізуть з усіх ефірних дірок. Попсяче лайно отруює душі дітей, які навіть і не підозрюють про існування культури іншої якості. Хтось має публічно усе це вистібати, обматюкати, дати підсрачника і викинути на помийку. Хтось... Цей хтось - це нон-конформісти нових часів і нової породи, молоді люди, позбавлені міфів про «всєобщєє равєн-ство». Як не дивно, а союзником нон-конформіста зараз є уся світова культура, не «маскульт» голлівудівського формату. Йдеться про найвищі досягнення людства у сфері духу. Вектор руху нового героя - це пошук і утвердження дуже старих і добре забутих цінностей, які є надзвичайно простими, а тому - невловимими.

Нині інтернет розмив усі кордони, павутина усіх і вся наблизила впритул. Бути лицем до лиця з усім світом - величезна спокуса і не менш загрозлива небезпека. Небезпека - у втраті ідентичності, індивідуальності, ментальної прив'язки до коренів. Потрібно мати мужність і розум, аби захистити свої - ексклюзивні - цінності. І ще більшу сміливість - їх утверджувати. А це вже - культурний героїзм. Чи маємо ми приклади героїзму в нашій країні? Скільки завгодно! Музичний вибух «Червоної рути» у 89-му в Чернівцях. Сила цього вибуху дорівнювала устрем-лінням 35 груп, 78 солістів та 48 бардів вирватися з гнітючого багна сірої невідомості, другосортності, вирватися з обійми інертної совкової дійсності. Революційна «Рута»! Хоча вона і зійшла потроху нанівець, та все ж «оксамитова» рутівська революція виштовхнула на поверхню перших й справжніх нон-конформістів, які і визначили розвиток жанру на на десять років вперед. За цей час вони подолали безліч перешкод, вижили в умовах цілковитого безгрошів'я і - найголовніше - подолали комплекс неповноцінності. Зараз критична маса несмаку, сірості, фальші і масового попсового отупіння набули таких розмірів, що залишається тільки одне - нова оксамитова революція. За участю нових героїв та їхніх опонентів - жирних котів в офісах FM-радіостанцій, комерційних TV, рекламних агентств етсетера. Тільки не думайте, що нон-кон-формісти - то якісь навіжені екстремісти вкупі з анархістами і панками. Ні. Це тихі інтелігентні люди з добрими і розумними очима. Ну от як Фома з «Мандрів». Це талановиті інтелектуали, що з розумом використають зброю своїх ворогів проти них самих. Майбутня оксамитова революція не буде аж надто галасливою, то буде війна совісті проти безчестя, мистецтва проти кічу, правди проти брехні. Чи бачимо ми паростки бунту? Так. Це - естетичний спротив FM-«бєзпрєдєлу», який кристалізується у пошуках нових джерел натхнення у тих, котрі ще вчора існували в уніфікованій системі координат поміж мейтримом й альтернативою були космополітами. Зараз молоді музиканти не розглядають автентичний фольк як архаїчну етнографію, що існує десь у паралельному світі. Фольк не став просто модним, він став життєво необхідним саме тому, що інтуїтивно кожний музикант відчуває в цій музиці універсальні речі: сакральність, чистоту, досконалість форми і генетичний код. Звернення до автентики - одна з найвиразніших тенденцій сучасної сцени, звісно ж - не лише української. У світі це відбувається під знаком боротьби проти глобалізації.

Найяскравіша тенденція світової сцени останнього десятиліття - це тотальне повернення «усіх і вся» до коренів. А точніше - до кореневих етнічних культур. Невипадкова поява балканськогого феномену Горана Бреговича, який майстерно перевів сербсько-циганський мелос у поп-площину, невипадковою є цілеспрямована діяльність Пітера Гебріела, який розкопує і дістає на світ Божий найдревніші аборигенські культури Австралії, Південної Америки й Африки. Марокканські експерименти Роберта Планта надали нового дихання творчості цього рок-велетня. Світових прикладів - багато. Про що свідчить український досвід останніх років? Про те, що й ми не лишилися осторонь світових процесів. Окрім великої кількості гуртів, які збирають і виконують чисту автентику, на авансцену виходять групи, яких ми традиційно пов'язуємо з рок- або поп-сценою чи з альтернативою. Але виходять з матеріалом, базованим на українському народному мелосі. Нова для них гібридна творчість дає часом вражаючий результат. Повністю переорієнований в бік етно-року колись альтернативний «Актус» досяг успіхів вдома і за кордоном як група «Гайдамаки». Вінницький «Очеретяний кіт», що грав хитру суміш амбієнту з тріп-хопом, несподівано видав альбом коломийок - стилізованих і натуральних. І влучив у «яблучко»! Від початку сповідуючи альтернативний поп, Росава дедалі рясніше насичує музичну тканину етно-елементами. Багато в чому близькі «Гуцул Каліпсо» (Чернівці) та «Пер-калаба» (Івано-Франківськ) зробили ставку на поєднанні реггейску, рок-н-ролу з гуцульським фольком та стьобовськими текстами, чим викликали в пам'яті образ ранніх «Братів Гадюкіних». Члени гурнту «Від гвинта» (Рівне) розпочинали як неорокабіли-ортодокси, а нині це - укробіли чистої води. Виплекані «Червоною рутою» «Потужні дівчата» досягли органічного синтезу електроніки й автентики, створивши танцювальні стандарти зовсім нового типу. «Вася club» увірвався раптово, як цунамі, з дебютним альбомом «Хіпан», в якому блюз і вуличний фольк, панк і ф'южн живуть як дружна сім'я. Священна корова київського андеграунду і язичницько-магічного року група «Вій» творить так, що їхні авторські пісні легко сплутати з народними. І це - факт. «Кобzа оригінал» Валерія Вітера два роки як модернізувалася і видала матеріал екстра-класу. Катя chilly, академічна відпустка якої затягнулася, насправді не сиділа склавши руки... Тарас Чубай і «Плач Єремії» вже кілька років поспіль експериментують з піснями Лемківщини. І небезуспішно. Наш авангард електронної альтернативи «Фактично самі» дедалі частіше вплітають елементи автентики в жорстку канву космічно-психоделічних композицій. Інша «Кобза», якою керує Євген Коваленко, сміливо співпрацює з молоддю - наприклад з «Тангом на майдані Конго». І враження від того такі, ніби дистанції між різними поколіннями не існує. Дивний квазі-електронний проект Андрія Кузьменка («Скрябін») під назвою «Еутерпи» ще не вийшов за поріг студії, але час від часу звертає на себе увагу через неймовірно витончений досконалий саунд, в якому живе ДУХ - великий і сакральний. Близький до «Еутерпи» інший київський студійний проект - «Оранта», головний ідеолог, аранжувальник і генератор якого - Антон Коцар. До речі , увесь цей матеріал незабаром можна буде почути в CD-компіляції «Рок-Фольк-Феєрія» - а це лише звуковий контур цілковито нового, свіжого і безмежно радісного напрямку модерної української сцени, яка живиться єдино безсмертною субстанцією - живою водою глибинної народної музики. Цей альбом - перший крок. Але крок твердий і переконливий.

Що новенького нам може запропонувати незалежна сцена? Чимало всього. Юлія Міщенко - співачка, яка очолює групу «Таліта Кум», на початку 90-х виступала в складі капели «Очеретяний кварк», пізніше був більш професійний склад «Знову за старе», що сповідував шляхетно-приджазовий поп. Таліта - це вже нова музична формула, яка ввібрала все найкраще з попередніх втілень Юлії. Таліта КУМ - це дуже ідейний альтернативний поп, який базується на світогляді сміливої емансипованої дівчини. Скандальчики, що супроводжували появу перших пісень і відеокліпів, свідчать про вірний напрям пошуків у межах нетрадиційних ідей в нашому надто консервативному суспільстві.

Київський квазі-металевий проект «Daz-machine» полюбили столичні іноземці. На клубних концертах «Daz-machine» іноземців, особливо американців, більше, ніж наших. І це пояснюється якістю звуку, який пропонує група. Це не дивно - музичну основу тут роблять два ветерани київської металевої сцени, колишні учасники суперпопулярної формації «Едем». Іншу частину творять музиканти групи «Драгз» - колись металево-репової банди. «Daz-machine» видали дебютний альбом з кумедною назвою «Greatest Hits», а нині все більше схиляються до акустичного звучання як у концертній, так і в студійній площинах.

Одними з найперспективніших груп є квазі-хіп-хопова команда «Димна суміш», яка походить з Чернігова. Це технічно досконала рокова база з неймовірним орнаментом «модних» елементів найширшого спектру - від хіп-хопу до трешу. А найголовніше - шалений драйв і природна щира емоційність лідер-вокаліста. З них будуть люди. Точніше - вже є. «Димна суміш» свою назву пояснює так: «Дим має форму, що постійно змінюється, як і музика, яка вбирає чимало нових елементів. Група виникла близько чотирьох років назад і в 99-му стала лауреатом «Червоної Рути». Наприкінці 2000 року усі четверо музикантів переїхали до Києва, де ними займається саунд-продюсер Євген Ступка. Нині триває робота над дебютним альбомом. На початку червня 2002 року «Димна суміш» стала відкриттям фестивалю «Доски» в Москві. Самі музиканти власний стиль визначають як арт-хард-кор.

Брит-поп київського розливу роблять колишні запеклі панки - «Бєлки». Тепер це - модний проект, а від старої «Білої гарячки» не залишилося й сліду. Нині це цілком комерційний продукт, до того ж - з небанальними текстами, упакованими в «смачні» гітарні рифи.

«ДНК» та «Дорослі діти»- споріднені між собою колективи, які опікує Антон Яковина - хрещений батько конкурсної імпрези «Пульс асфальту». «ДНК» мають чудову вокалістку і вишуканий репертуар, який тяжіє в бік фолк-року та волд-мюзік. «Дорослі діти»- типовий пост-панк з гострими екстремальними текстами.

До речі, серед команд, які засвітилися на фестивалях «Рок-точка», «Пульс асфальту» і «Чайка», цілком перспективні київські «Над землею», «Станція Мир», «Квадроджессіма», «Лікарі з Алма-Ати», «Блюденс», «Кібер джаз» та «Вася club». Варто згадати про унікальне тріо «Я і друг мій грузовик», яке складається з басиста, барабанщика і вокаліста, що разом утворюють справжню турбо-машину. Традицію київського панк-року продовжує динамічна формація «Перлина степу» яка смакує, як і вино, виключно живцем. Справжній нео-панк грає група Дмитра Остроушка з чудовою назвою «Щастя». Хлопцям вдалося зафіксувати свої пісні на професійній студії «З ранку до ночі». Саунд-продюсером запису був Іван Шевчук, завдяки якому сирий і брутальний панк перетворився на майже елегантний нео-рок.

Окрім названих імпрез, появу нових імен активно генерують регіональні фестивалі «Рокотека» (Львів) та багаторічний рок-сейшен «Нівроку» (Тернопіль). Цілий ряд команд, таких як «Неймлес», «Лос динамос» або «Мотор'ролла» стали ніби «візиткою» тернопільського «Нівроку», який нерідко надає сцену групам найрадикальнішого звучання.

Група «Друга ріка» належить до кола модних електронних рок-команд, які подобаються насамперед дівчаткам, а вони, як правило, і роблять касу. Зараз у студії «Столиця» група, в поті чола закінчує новий альбом, який має робочу назву «Математика». Лідер-вокаліст «Другої ріки» Валерій Харчишин покладає великі надії на цей реліз. І вже проголошено тендер на кращий сценарій відеокліпу на одну з пісень. Хочу нагадати, що група виникла в середині 90-х в Житомирі і спочатку мала англійську назву «Second river» і співала пісні з англійськими текстами. Однак, змінивши мовний вектор на український, «Друга ріка» перемагає на найкрутіших фестивалях, таких як «Червона Рута» і «Майбутнє України». У 2000 році виходить альбом «Я є», на обкладинці якого вміщено артівське зображення їхного чарівного продюсера Юлії Колодюк, яка також виконує деякі ролі у відеокліпах «Другої ріки».

В 1997 році в місті Кривому Розі впевнено заявила про себе група «Аероплан». Вони швидко звернули увагу на себе вдома, а потім у столиці і в інших містах. Продюсер групи Влад Ляшенко доклав чимало зусиль, аби команда отримала якісні студійні записи та відеокліпи у виконанні відомого кліпмейкера Віктора Придувалова. Мелодійний гітарний рок, оздоблений джазовим філінгом та проникливо-чуттєвим голосом вокаліста Олега Степаненка, - зовсім не новина, але стосовно продукту під назвою «Неіснуюча земля» хотілося б утриматися від стан-дартної оцінки. Невже повертаються романтики, не обтяжені цинізмом і чорнухою? Усі вісім композицій альбому - це політ над грішною землею, наскрізь ліричний струмінь, народжений правдивим почуттям. Довершена цілісність задуму та її втілення - неабияка річ для молодої формації. Варто наголосити, що музична тканина «Аероплану» повністю позбавлена будь-якої «хімії». «Аероплан», на жаль, майже відсутній у широкому радіоефірі, але кожний, хто поставить цей диск на CD-плеєр, відчує потребу побачити і почути їх живцем.

Наприкінці 90-х років існувала цікава група «Вініпуз Моб», яка вирізнялася вдалим сполученням джаз-року, фанку й альтернативи. Вони видали міні-альбом на лейблі «J.R.C.» і виїхали до Москви.

Потрібно зрозуміти що групи нової генерації в сумі являють нове обличчя рок-сцени, яке, ніби щойно проявлене фото, не остаточно набуло чітких рис зображення, а тим більше - канонічнх форм. Це живий організм, який жадібно вбирає в себе питому енергію творчості з мільйона джерел, а звідси такий строкатий спектр стилів. Але головне - рух. І те, що цей рух - невпинний.

bonus:

оригінал статті