«Уряд Януковича подав у Верховну Раду нормальні закони про боротьбу із корупцією у новій редакції ще у червні минулого року. На третій день свого прем’єрства Тимошенко відкликала документи, які уже були на розгляді ВРУ. Це була цілеспрямована акція. Замість вирішення господарських проблем дається команда негайно відізвати закон про боротьбу із корупцією. Цього закону боялися», - зазначив на початку розмови член Політради Партії регіонів Іван Вернидубов.

- Іване Васильовичу, як Ви оцінюєте рік діяльності помаранчевої влади і саму подію, що сталася торік?
- Минув рік і настав час оцінок. А оцінювати можна тільки через результати. Серед позитивів можна назвати свободу слова. Хоча у деяких випадках можна говорити і про розгнузданість слова. Ця оцінка ще попереду. Інша річ, наскільки заангажованими залишилися ті чи інші ЗМІ або окремі журналісти.

Проте суспільство, напевне, найменше цікавив стан справ зі свободою слова. Не це цікавило робітників, селян, медичних працівників. Усі очікували насамперед кращого життя. Чи стали люди жити краще? Ні. Я не кажу, що при усіх попередніх урядах був рай. Ні. Раю не було. Але за останні роки, після того як ми стали на дно приблизно 2003 року, ми почали вперше за ці 14 років відчувати позитивні зрушення. Уряд Януковича був сформований не просто з професіоналів, а з державників, які змогли віднайти ті позитивні моменти, від яких відштовхнулися. Суспільство побачило, що у держави є можливості, необхідні ресурси і мізки, які здатні діяти і здійснювати поступальні кроки вгору. Українці побачили не лише шанс, але й реальні зрушення і результати. Найприкріше, що у цьому плані останній рік втрачений для України та для її громадяни. Не для олігархів, які самодостатні і завжди знайдуть собі місце. Це торкнулося передусім тих людей, які живуть за рахунок бюджету. Ці очікування пройшли марними, і я не знаю, які слова підберуть вожді у річницю помаранчевої революції і скільки людей прийде на її відзначення. Я абсолютно впевнений, що частина людей прийде на Майдан з інерції, але вже з іншими плакатами, щоб подивитися в очі владі, поставити запитання: для чого все це було?

Відомо багато випадків, особливо в регіонах, коли з’являються гасла „Ти правий Янукович” та подібні, які свідчать, що очікування громадян щодо нової влади не збулися.

Нам певний час закидали нерішучість, невизначеність, конструктивну опозицію і так далі. Але у нашій фракції люди, що пройшли чималий життєвий шлях, керівники великих підприємств і інших організацій, і вони знають, що таке ціна людських сподівань. Звичайно, ми шкодували про втрачені можливості й здобутки. Певний час мовчали, бо вважали, що, можливо, команда, яка отримала перемогу, зробить краще. Наші амбіції це одне, але хотілося б, щоб народу стало краще. Ми готові були допомагати у цьому. Напевно, через це і була певна заминка у наших діях. Уже у травні стало зрозуміло, що нічого цього не буде, що усередині влади не все гаразд, що вона не відбулася як влада, що у команді кожен зайнявся виключно телевізійним піаром. Діло ж так не робиться. Справи – це кропітка й тяжка робота, і вони робляться не лише для телевізійної картинки. Влада ж усе робила лише для телевізора.
Погляньмо, наприклад, на Романа Безсмертного і його результати роботи - проголосив віртуальну адмінреформу. Всім від початку було зрозуміло її нереальність. Ми вже тоді назвали Безсмертного віце-прем’єром з адмінресурсу. Адже чим ще він займається для держави, окрім власної партії і виборів? У нього ж державний, а не партійний пост. Проаналізувавши таким чином кожного, окрім гасел і красування на телебаченні, нічого не побачимо. Так команди ніколи не побудуєш.

Є надія, що щось змінить прагматик Єхануров, який очолив Уряд. Ми бажаємо йому лише успіхів без огляду на те, що знаходимося в опозиції. Адже у серці кожного «регіонала», кожної людини, яка має здоровий глузд, немає бажання, щоб ця команда все завалила, бо ми таким чином прийдемо до влади. Поточний і наступний роки пройдуть марно, якщо ми не змінимо горе-професіоналів. Суспільство страждатиме й надалі.

Всім відомо, який приріст ВВП був за Януковича, який зараз, і чим це обертається. Ми бачимо реальні ціни і реальну інфляцію. Тимошенко здійснила безсистемний, відірваний від реальної економіки крок щодо збільшення пенсій. Вслід за цим зросли ціни на все. Іншою рукою вона відкрила всі митні бар’єри. Вітчизняні товаровиробники криком кричать. Дожитися, щоб нам цукор завозили з Польщі! Більшу нісенітницю придумати важко! Вітчизняне виробництво знищується.

Події, пов’язані з приходом нової влади, я оцінюю вкрай негативно. А головне - результати цього приходу до влади. Ми б усе простили цій владі, якби люди почали краще жити. Якби влада паралельно із деяким збільшенням зарплат і пенсій дбала про економічну стратегію держави і розвиток підприємств. Проте цього не сталося. І ми маємо путь в нікуди.

- Яким був для Вас рік перебування в опозиції?
- Можливо, видних опозиціонерів із партії ще не сталося. До цього ми або допомагали владі, або були у ній, а щоб стати справжніми опозиціонерами потрібен, окрім усього іншого, час. Потрібно призвичаїтися до нових умов співіснування, функцій, які притаманні опозиції. Було б певне визначення ситуації, якби функціонував Закон „Про опозицію”. Дається взнаки неприховане ігнорування опозиції. Не скажу, що воно виникло при Ющенкові. Опозицію зроду ніхто не любив. Колись її взагалі не було. Було інакомислення. Ми пам’ятаємо, як воно каралося і що було з тими, хто був проти влади.
Ми свого часу, напевно, були не праві, що не домоглися прийняття закону „Про опозицію”. Хоча я не розумію, чому цього не зробив Ющенко та його оточення. Я був переконаний, що принаймні це вони зроблять. Адже, перебуваючи в опозиції, хто як не вони мали розуміти необхідність існування опозиції?

Теперішня влада нібито й говорить про важливість опозиції, але я повірю у це тоді, коли, приміром, Президент опозиціонерам присвоїть почесні нагороди за внесення ефективних законів, за коректну поведінку. Навіть самим цим фактом, за умов наявності певних економічних негараздів, Президент увійшов би в історію як новатор, людина, що рахується з опозицією, як піонер коректних відносин влади з опозицією.

- Нинішня влада йшла під гаслом боротьби з корупцією і сама опинилася у центрі корупційних скандалів. Чому так сталося?
- Для виконання цих гасел не було зроблено жодного кроку. Чому не хочуть здійснювати навіть найпростіших кроків, хоча б із популістських мотивів, я ніяк не второпаю. Бо ж на Майдані доведеться щось говорити, а питання про корупцію буде у числі перших. Які кроки було зроблено? Доводжу до вашого відома - жодних.

Уряд Януковича подав у Верховну Раду нормальні закони про боротьбу із корупцією у новій редакції ще у червні минулого року. На третій день свого прем’єрства Тимошенко відкликала документи, які уже були на розгляді ВРУ. Це була цілеспрямована акція. Замість вирішення господарських проблем дається команда негайно відізвати закон про боротьбу із корупцією. Цього закону боялися.

Можливо, у влади був свій більш досконалий закон, внесений до розгляду у ВРУ? Нічого подібного не було. Ні Уряд, ні Президент не запропонували цілісної концепції по боротьбі з корупцією. Більше того, у попередній період (за президентства Кучми, Кравчука) двічі на рік усіх керівників правоохоронних структур збирали у великій залі Адміністрації Президента. У присутності керівників усіх відповідних структур, членів РНБОУ протягом 3-4 годин був такий „нагоняй” і „рознос”, що всі тремтіли. До цієї наради всі готувалися вдень і вночі, щоб показати, що досягнуто, а що не вдалося зробити. Так, прояви корупції тоді були, але настрої керівників усіх органів були такими, що необхідно робити все, що можливо. Не завжди досягали бажаного результату, але це робилося.

Цього року Президент жодної наради у загальноукраїнському масштабі, спеціально із цих питань не провів. Ці питання необхідно готувати всебічно, протягом тривалого часу. Сьогодні ж тему засідання РНБОУ дізнаються напередодні самого засідання. Хіба так питання готується? Корупція – це проблема національної безпеки, а її ніде не розглядають. Тому й боротьби з нею немає. Говорять про підготовку відповідного указу президента. Однак його й досі немає.

- Чого не вистачає для боротьби з корупцією: законодавчого забезпечення, владних інституцій чи політичної волі?
- Відповідь вже є у вашому запитанні. Для боротьби із будь-яким явищем потрібні три складові: політична воля, документи і виконання. Не вистачає, передусім, політичної волі. Існує такий вислів: сила є, воля є, а сили волі немає. Немає команди, щоб знищити, зруйнувати, розпеченим залізом випалити корупцію. Президент на закиди про корупцію в своєму оточенні, не діждавшись відповідної перевірки, заявляє про неможливість подібного. Напевно, він міркує за принципом, що цього не може бути тому, що цього не може бути ніколи. У цьому випадку він помиляється, як і у багатьох інших. Суспільство не вірить цьому. Опитування чітко показують, кого вважають першим корупціонером у державі. А риба гниє з голови. Буде у глави держави політична воля, і він почне боротьбу з корупцією зі свого оточення – це можна буде зробити негайно, за два місяці, якщо всі зрозуміють, що наміри щирі. Звичайно, це будуть жорсткі заходи, на грані фолу і закону, але іншими вони не можуть бути.

У нас міцна законодавча база. У органів, які займаються оперативно-розшуковою діяльністю, прав достатньо.
Колишній президент щотижнево зустрічався з керівниками правоохоронних органів і обговорював ці питання. Наскільки мені відомо, нинішній глава країни вищевказаних посадовців навіть не збирає. Між ними немає єдності, (принаймні до цього часу не було), єдиного правозастосовчого кулака, між спецслужбами помітне протистояння. А якщо немає єднання, то й суспільство не може очікувати якихось помітних ефективних рішень і результатів.

- Багато хто ВРУ називає осередком поширення корупції. Пропорційні вибори при закритих списках не збільшать корумпованість парламенту?
- Я вважаю, що культура нашого суспільства, історія парламентаризму ще не дають достатніх умов для функціонування пропорційної системи. Я не голосував за зміни до політреформи, бо вважав, що мажоритарна система себе ще не вичерпала. При наших культурних і економічних умовах ще не можна відривати депутата від виборця.

Я депутат від Севастополя. Севастопольці категорично проти відміни чинної системи. Вони знають своїх депутатів, знають, що ми вирішуємо конкретні проблеми виборців. Водночас нас часто критикують за те, що ми, законодавці, займаємося газом, трубами, а не законодавством. Але ж депутат має дві головні функції - законотворчу і представницьку. Тепер представницька функція загубиться.

Протягом чотирьох років я з іншим депутатом-мажоритарником від Севастополя систематично приймаю людей, працюють офіси, помічники. Ні один з депутатів-списочників за ці роки у Севастополі не провів жодного прийому, не говорячи вже про якусь допомогу. Депутати приїжджають тільки напередодні виборів, у розпалі кампанії. Але де вони були у попередні роки? Так, тоді приїжджали якісь вожді партій, але вони у закритому режимі зустрічалися з партійцями, а не з виборцями. Однак зміни відбулися і доведеться працювати в нових умовах.

Чи є лобіювання і корупція у ВРУ? Дійсно є. Цього приховати не можливо. Дуже складно розібратися, як це відбувається. Я не бачив і не знаю схем, де ходять ці портфелі.

- Можливо, варто прийняти закон про лобізм, і він частково зніме проблему?
- Можливо. Однак сам закон не викорінює будь-якої проблеми. Колись Тацит писав, що найбільша кількість законів у найбільш розбещеному суспільстві. Усього у законах не передбачиш. Річ у причинах, які породжують це явище, насамперед, економічних. Необхідно зробити все, щоб корупція стала невигідною. Каральними законами жодне явище не викоріниш. Це кінець, а не початок проблеми.

- Після виборів розвалився не лише помаранчевий табір, але й біло-блакитні йдуть на вибори поодинці. Чому так сталося?
- Разючим прикладом блокової участі у виборах був блок „За єдину Україну”. Коли ми йшли блоком, було стільки проблем, не пройшло й місяця, як усе розпалося. На виборах 2002 року я був визнаний кандидатом від «Єдиної України», а згодом отримав аж 5 суперників від партій-партнерів по блоку. Ми так між собою ділили голоси, що я заледве потрапив у парламент.

Тож ми вирішили, що буде краще, якщо самодостатні сили пройдуть у парламент, а вже потім за наявності близької ідеології можна буде блокуватися з тими, хто бажатиме вести з нами спільну політику. Зараз Партія регіонів самодостатня і впевнена у своїй перемозі на виборах. Немає вагомих причин об’єднуватися з кимось на цьому етапі. Водночас ми не відкидаємо, що на місцевих рівнях такі блоки мають право на існування.

- Станом на сьогодні ви фаворити виборчої кампанії. Кого ви бачите своїми партнерами у майбутньому парламенті, і чи немає у партії настроїв поквитатися з нинішньою владою?
- Ні. Ми це пройшли, відчули репресивну машину на власній шкірі. Ні у кого з нас більше на таке рука не підніметься.

Ми домагатимемось прийняття закону про опозицію. Партія, перемігши на виборах, сформує уряд фахівців, які одразу ж здійснюватимуть ряд антикризових заходів і втілюватимуть стратегію економічного розвитку. Нинішня влада такої стратегії не має. Це яскраво видно на прикладі, як різні високопосадовці ділять гроші, отримані від приватизації „Криворіжсталі”, ділять шкіру невбитого ведмедя.

Ми маємо програму і стратегію економічного розвитку. Щонайперше, це ряд заходів антикризового характеру, для подолання негативних дій нинішньої влади. Друге - стратегія на щорічне покращення добробуту народу. Така програма існує. Є кадри, що готові це робити. Це і ті люди, що працювали в уряді Віктора Януковича, і нові. Це будуть не лише представники партії регіонів

- Питання важливе для ваших виборців: коли буде прийнято закон про статус Севастополя?
- Я впевнений, що цю проблему буде вирішено, і закон буде прийнято. Щоправда, не зараз. Глава держави його знову повністю не підпише. Хоча для авторитету Президента в Україні і за кордоном це був би сприятливий крок. У Президента є одне застереження стосовно того, що ми хочемо, щоб місто Севастополь, як і всі міста не лише України, але й Європи, прямими виборами обирали міських голів. Кажуть, що це не робиться у зв’язку з перебуванням російського флоту, існують певні загрози. Але люди, які так говорять, мислять категоріями десятирічної давності. Коли було протистояння під час приїзду Лужкова. Це вже в минулому. Після підписання угоди з Російською Федерацією 1997 року ця проблема знята. Населення Севастополя ставиться до цього дуже гостро, вбачає у цьому недовіру. До того ж додалася бурхлива політична діяльність на острові Анатолія Матвієнка, який заявив, що Севастополь буде приєднано до Криму. А Севастополь - це окрема адміністративно-територіально одиниця, це виписано в Конституції. Президент нічого не робить для виконання Конституції. Наступного року ми відзначатимемо 10-річчя прийняття Основного Закону, а на сьогодні щодо положень, які записані в Конституції, не приймаються базові закони.

- Як «біло-синій» регіон сприймає «помаранчевого» голову міськдержадміністрації?
- По-різному. Севастополь - місто військове, а тому воно цінує і хоче поважати будь-яку владу. Вважають, якщо керівник призначений, то йому потрібно підкорятися. Хоча останнім часом дедалі більше помітно, що, окрім питання сміття, нічим іншим голова не займається. На цьому зациклилися. Більше ніякі питання не ставляться. Закон про статус дав би Севастополю особливі додаткові можливості, у тому числі фінансові.