| Юридичний висновок Міністерства юстиції України щодо питання призначення суддів на адміністративні посади |
Конституційний Суд України Рішенням від 16 травня 2007 року № 1 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини п’ятої статті 20 Закону України "Про судоустрій України", відповідно до якого голова суду, заступник голови суду призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України. Зазначене положення Закону України, що визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Втрата чинності частиною п’ятою статті 20 Закону України "Про судоустрій України" призвела до того, що на сьогодні цим Законом встановлено лише порядок і суб’єктів ініціювання питання про призначення та звільнення голови суду, його заступника, внесення подання та надання рекомендації щодо їх призначення і звільнення, але не визначено суб’єкта, який має призначати суддів на посаду голови суду, заступника голови суду та звільняти їх з цих посад (крім адміністративних посад у Верховному Суді України).
Пунктом 3 резолютивної частини Рішенням від 16 травня 2007 року № 1 Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно в законодавчому порядку врегулювати питання про призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення його з цієї посади.
30 травня 2007 року Верховна Рада України прийняла постанову № 1098-V "Про тимчасовий порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад", відповідно до якої, тимчасово, до законодавчого врегулювання, запровадила порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад Вищою радою юстиції.
Цього ж дня Печерський районний суд м. Києва своєю ухвалою зупинив дію зазначеної постанови Верховної Ради України.
15 червня 2007 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" (щодо призначення суддів на адміністративні посади). Розділ VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій України" доповнено новим пунктом 3-10, згідно з яким до набрання чинності відповідних законів України про внесення змін до законів України "Про судоустрій України" та "Про статус суддів" тимчасово визначено, що голова суду, заступник голови суду (крім Голови Верховного Суду України та заступників Голови Верховного Суду України) призначаються на посаду строком на п’ять років із числа суддів відповідного суду та звільняються з посади Вищою радою юстиції на підставі рекомендації Ради суддів України (а щодо спеціалізованих судів - відповідної ради суддів), Голови Верховного Суду України (а щодо спеціалізованих судів - голови відповідного вищого спеціалізованого суду), зборів суддів відповідних судів, члена Вищої ради юстиції.
Проте, Секретаріат Президента України не прийняв до розгляду жодного закону, прийнятого Верховною Радою України після 2 червня 2007 року. Всі документи законодавчого змісту повертаються в парламент без розгляду.
Водночас, слід зауважити, що рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими, але, на думку Президента України, Рішення Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року № 1 "не може вважатися законним, легітимним, а отже таким, що породжує відповідні правові відносини, оскільки приймалося із порушенням встановленої законом процедури". Про це йдеться в оприлюдненому прес-службою Президента України листі Президента України до Конституційного Суду України від 4 червня 2007 року.
Вже після ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року № 1 Президент України, з посиланням на частину п’яту статті 20 Закону України "Про судоустрій України", видав ряд указів з питання призначення суддів на адміністративні посади.
Слід зазначити, що Пленум Верховного Суду України у пункті 19 власної постанови від 13 червня 2007 року № 8 "Про незалежність судової влади", зокрема, вказав, що постанови Верховної Ради України та інші підзаконні акти державних органів, якими визначаються питання судоустрою, судочинства і статусу суддів, у тому числі щодо встановлення порядку призначення суддів на адміністративні посади та їх звільнення, терміну повноважень суддів, не підлягають застосуванню як такі, що суперечать Конституції України. Не підлягають застосуванню акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийняті в період, коли повноваження таких органів чи посадових осіб припинені з підстав, передбачених Конституцією України, а також у разі втрати такими органами чи посадовими особами повноважень щодо прийняття законів, постанов, указів, розпоряджень та інших актів.
При цьому зазначаємо, що відповідно до частини другої статті 147 Конституції України вирішення питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України належить до повноважень лише Конституційного Суду України.
Таким чином, Пленум Верховного Суду України, перебравши повноваження Конституційного Суду України, піддав сумніву конституційність як постанови Верховної Ради України від 30 травня 2007 року № 1098-V "Про тимчасовий порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад" та Законів України, прийнятих Верховною Радою України після 2 червня 2007 року, так і Положення про порядок розгляду питань щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції (крім адміністративних посад у Верховному Суді України) та звільнення з цих посад, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2003 року № 1425, та Указів Президента України про призначення суддів на адміністративні посади, прийнятих на його основі, після ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 16 травня 2007 року № 1.
31 травня 2007 року Рада суддів України ухвалила рішення № 50 "Щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та звільнення з цих посад", яким взяла на себе обов’язок призначати суддів на посади голів, заступників голів судів загальної юрисдикції (крім адміністративних посад у Верховному Суді України) до врегулювання цього питання в законодавчому порядку.
На думку Ради суддів України, системний аналіз чинного законодавства України, положень міжнародно-правових документів з питань судоустрою, зокрема, частини другої статті 130 Конституції України, згідно з якою для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування, а також частини другої статті 102 та частини першої статті 103 Закону України "Про судоустрій України", дозволяє зробити висновок про те, що єдиним повноважним суб’єктом здійснення функцій призначення та звільнення суддів з адміністративних посад є Рада суддів України.
Відповідно до частини другої статті 102 та частини першої статті 103 Закону України "Про судоустрій України" до питань внутрішньої діяльності судів належать питання: організаційного забезпечення судів та діяльності суддів; забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади; зміцнення незалежності судів, захисту від втручання в їх діяльність; участі у визначенні потреб кадрового та іншого забезпечення судів, а також інші питання, що безпосередньо не пов’язані зі здійсненням правосуддя. Рада суддів України вважає, що ці питання кореспондуються з питаннями здійснення організаційного керівництва діяльністю суду, ведення кадрової роботи, подання пропозицій щодо фінансування витрат на утримання суду та організаційне забезпечення його діяльності, вирішення яких віднесено до компетенції голів та заступників голів судів загальної юрисдикції (статті 24, 28, 41 Закону України "Про судоустрій України").
Рада суддів України мотивувала практичну необхідність прийняття зазначеного рішення тим, що "з 1 червня 2007 року закінчуються повноваження більше ніж 300 голів і заступників голів судів загальної юрисдикції. Зволікання з призначенням суддів на вакантні посади до законодавчого врегулювання цього питання може призвести до дестабілізації судової системи, ускладнень в організаційному керівництві діяльністю судів, а отже – до погіршення стану правосуддя в державі та захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина".
На нашу думку, таке посилання містить ознаки застосування принципу доцільності, оскільки питання виконання обов’язків голови відповідного суду або його заступника в разі їх відсутності врегульовано відповідними нормами Закону України "Про судоустрій України".
Так, частина друга статті 24 Закону України "Про судоустрій України" визначає, що у разі відсутності голови місцевого суду виконання його обов’язків здійснюється відповідно до встановленого ним розподілу обов’язків щодо організації діяльності суду.
Відповідно до частини четвертої статті 28 зазначеного Закону України у разі відсутності голови апеляційного суду його обов’язки виконує перший заступник голови, а за його відсутності - старший за віком заступник голови апеляційного суду - голова судової палати. За відсутності заступника голови судової палати обов’язки голови судової палати виконує старший за віком суддя палати (частина п’ята статті 29 Закону України "Про судоустрій України").
Частиною п’ятою статті 41 цього ж Закону України передбачено, що у разі відсутності голови вищого спеціалізованого суду його обов’язки виконує перший заступник голови суду, а за його відсутності - один із заступників голови цього суду відповідно до розподілу обов’язків. За відсутності заступника голови судової палати обов’язки голови судової палати виконує старший за віком суддя палати (частина п’ята статті 42 Закону України "Про судоустрій України").
При цьому зазначаємо, що в Законі України "Про судоустрій України" вживаються родові поняття "відсутність голови", "відсутність заступника голови", отже не деталізуються підстави такої відсутності – звільнення, відставка, закінчення строку повноважень тощо.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Цей імперативний припис є однією із засад конституційного ладу і не передбачає жодних винятків, у тому числі для глави держави, органу законодавчої та органів судової влади.
Частиною другою статті 150 Конституції України встановлено, що рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. При цьому закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (пункт 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15).
Конституційний Суд України у пункті 8 мотивувальної частини Рішення від 16 жовтня 2001 року № 14 (справа про призначення суддів) серед іншого зазначив, що аналіз норм Конституції України стосовно питання про призначення суддів на посади голів судів загальної юрисдикції, їх заступників та звільнення їх з цих посад доводить, що Основний Закон України не містить положень про призначення/обрання голів судів загальної юрисдикції, заступників та їх звільнення. При цьому, виходячи із змісту пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України, призначення на адміністративні посади голів судів загальної юрисдикції та їх заступників має визначатися виключно законом.
Прийнявши Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України", Верховна Рада України виконала вимогу пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року № 1, яким їй було рекомендовано невідкладно в законодавчому порядку врегулювати питання про призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення його з цієї посади.
На думку Міністерства юстиції, до моменту набрання чинності зазначеним Законом України повинні застосовуватися відповідні чинні положення Закону України "Про судоустрій України", які визначають порядок заміщення голови відповідного суду або його заступника в разі їх відсутності.
Тобто, у разі відсутності голови місцевого суду виконання його обов’язків здійснюється відповідно до встановленого ним розподілу обов’язків щодо організації діяльності суду (частина друга статті 24 Закону України "Про судоустрій України"). При цьому, раніше встановлений розподіл обов’язків між суддями залишається чинним у разі звільнення, відставки, закінчення строку повноважень голови відповідного суду.
Відсутність голови апеляційного суду або голови вищого спеціалізованого суду створює правові підстави для виконання його обов’язків першим заступником голови, а за його відсутності - старшим за віком заступником голови відповідного суду - головою судової палати. За відсутності заступника голови судової палати обов’язки голови судової палати виконує старший за віком суддя палати (частина четверта статті 28, частина п’ята статті 29, частина п’ята статті 41, частина п’ята статті 42 Закону України "Про судоустрій України").
Отже, вищенаведене засвідчує, що всі без винятку судді, призначені на адміністративні посади після ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 16 травня 2007 року № 1, перебувають на цих посадах незаконно і відповідно їх дії на цих посадах чиняться всупереч Конституції України (зокрема, частини другої статті 19) та законів України.
| На попередню сторінку |