можна подивитися тут
• Прохасько Т. З цього можна зробити кілька оповідань (рецензія). Автор: Євген ПОВЄТКІН
• Донецьк. Екскурсія в стилі "лихом об землю". Автор: Євген ПОВЄТКІН
• Сашко Ушкалов. БЖД (рецензія). Автор: Ксенія ВЛАДИМИРОВА
• Войцех Кучок. Гівнюк (рецензія). Автор: Марина РУДСЬКА
• Ірен Роздобудько. Оленіум (рецензія). Автор: Євген ПОВЄТКІН
• Голота Л. Епізодична пам'ять (рецензія). Автор: Євген ПОВЄТКІН
• Криворучко О. Екстракт самотності (рецензія). Автор: Євген Повєткін
• Штельмах М. Блазні (рецензія). Автор: Марина Рудська
• Рената Літвінова. Володіти й належати (Рената Литвинова. Обладать и принадлежать). Автор: Ірина Цилик
• Юрій Андрухович. Таємниця. Автор: Ксенія Владимирова
• Юрій Андрухович. Таємниця. Автор: Марина РУДСЬКА
• Стартовий майданчик для читання
• Артем Чех. Цього Ви не знайдете в Яндексі
• Гриця Ерде. Don't eat my food (відеопоезія)
• Кундер, Ріо. Panicoffski
• Моника Швая. Я - зануда
• Шевченківська премія 2007 р. Роздуми
• Катерина Калитко. М.Істерії
• Ксенія Харченко. Історія
• Євгенія Кононеко. Жертва забутого майстра
• Євгенія КОНОНЕНКО. Новели для нецілованих дівчат, Повії теж виходять заміж
• Адам Бодор (Adam Bodor). Повертаючись до вухатої сови ("Z powrotem do uszatej sowy")
• Таш О (Tash Aw). Шовкова фабрика
• Маргарит Дюрас. Пробудження Лол В. Штайн
• Гринуэй П. Золото
• Алексей Иванов. Общага-на-крови
• Памук Орхан. Стамбул: город воспоминаний
• Марина Пикассо. Дедушка
• Салман Рушди. Гарун и море историй
• Бернард Вербер. Империя ангелов
• Інтерв'ю з прольським письменником Анджеєм Стасюком
• Мануела Гретковська. Жінка і чоловіки
• Свідзінський В. Вірш "Сарай"
• Лесь Мартович. Грішниця
• Ірена Карпа. Bithes Get Everything
• Ірена Карпа. Фройд би плакав
• Ярослава Литвин. Ігри
• Леопольд фон Захер-Мазох. Наследие Каина
• Лариса Денисенко. Танці в масках
• Таня Малярчук. Як я стала святою
• Інтерв'ю з молодою письменницею Галиною Ткачук
• Лєра Лауда "Металевий присмак на язиці" (новела)
• Йоханна Синисало. Тролль
• Патрик Барбье. История кастратов
• Ірен Роздобудьо. Амулет Паскаля
• премія "Літературний Олімп", 15 лютого 2007 р., Київ, Купідон
• Патрік Зюскінд. Контрабас
• Бегдерер Фредерик. Романтический эгоист
• Ёсимото Банана. Цугуми, N.P, Спящая
• Вадим Эрлихман. Король Темной Стороны. Стивен Кинг в Америке и России
• Катерина Хінкулова. Інтерв'ю з письменницею
• Отар Довженко. Інтерв'ю з письменникомю
• Микола Хвильовий. "Я. Романтика" (психологічний етюд)
• Жіноча література. Жанрово-гендерна вигадка
• Лариса Денисенко, роман "24:33:42". Інтерв'ю з письменницею
• Книжковий ярмарок до дня святого Миколая, Київ, 18-22 грудня 2006 року
• Катерина Хінкулова "36 пісень про життя"
• Володимир Даниленко "Сон із дзьоба стрижа", психоаналіз Ніли Зборовської
• 30 листопада в київському кнайп-клубі "Купідон" письменниця Світлана Поваляєва підбивала підсумки свого десятилітнього життя у літературі.
• Галина Логінова. "Червоне солодке сонце"
• Герої одвічної партизанщини: Нестор Махно
• Андрій Кокотюха, "Темна вода", "Зоопарк"
• програма "Книжковий базар", радіо "Ера"
• Любомира Княжич "Морок"
• Остання надія самостраченої
Жіноча проза Марії Матіос "Щоденник страченої".
• "Останній діамант міледі" Ірен Роздобудько
• Ульяненко повертається
Зовсім нещодавно, після п'ятирічної перерви вийшли три нові книжки Олеся Ульяненка - "Знак Саваофа", "Син тіні" і "Богемна рапсодія", відомого передовсім своїм романом "Сталінка".
• Ночі та дні Сільві Жермен
19 жовтня Київ відвідала відома французька письменниця Сільві Жермен.
• Погляд на світ із юності
Твори Петра Яценка "Повернення придурків" та Галини Пагутяк "Королівство"
• Вечірка, подарунки, тортик і... "Сумно"
Вітаємо! Інтернет-портал "Сумно", присвячений українській культурі та мистецтву, відсвяткував свій 1-ий день народження.
• Галина Ткачук "Славка"
• "Хуліган" і "Капіталіст"
11 та 12 жовтня в київському кнайп-клубі "Купідон" пройшли вечори-презентації нових книжок двох відомих і водночас контраверсійних українських письменників - Юрія Покальчука та Сергія Жадана.
• "І на тім рушничкові..."
Письменники Таня Малярчук та Олег Криштопа презентували свої нові книжки - "Як я стала святою" та "Кохання, секс і смерть - гарантовані".
• ІБТ (Ігора Бондаря-Терещенко) "Автогеографія".
• "Треба лягти під аудиторію..."
Інтерв'ю з керманичем молодих українських поетів - Стронґовським.
• Навернені, або Люди-трава
Стаття-алюзія щодо книжки Ірен Роздобудько "Дванадцять або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя".
• Воля. Махно. Авангард
На фестивалі "День Незалежності з Махном" святковий офіціоз вирішили замінити тачанками, укр.суч.літом і стріляниною помідорами.
• День Незалежності з Махном, або Ближче до тіла укрсучліт
(фоторепортаж)
• Манула Гретковська, Петро Петуха "Сцени з позашлюбного життя".
• Люба Клименко "Великий секс у Малих Підгуляївцях"
• Мартен Паж "Як я став ідіотом"
• Вогонь моїх чресел
"Станіславський феномен" - від педології до педофілії та трошки про "Культ" Любка Дереша.
• "Незнайома. Антологія української "жіночої" прози та есеїстики другої пол.. ХХ - поч. ХХІ ст.".
• Степан Процюк "Інфекція"
• Тетяна Винокурова-Садиченко "Жарт. Із життя психів"
• Мітч Каллін "Країна припливів"
• Чорний блазень
Найстрашніше в творчості Подерв'янського - це зовсім не його епатажність, а патологічна схожості його персонажів на наших сусідів та колег.
• Любко Дереш "Намір!"
• "Сімург" Світлани Поваляєвої
• Андрій Скрябін "Я, "Побєда" і Берлін"
• "В літературі мусить бути хоч щось святе…"
Інтерв'ю з письменницею Танею МАЛЯРЧУК
• This is my generation
У поколения писателей Стогоffа и Сенчина нет ни иллюзий, ни заблуждений. Может быть, именно с этого начинается подлинная свобода?
• Ірині Хомин "Сакрал"
в романі.
• Евгений Гришковец "Планка"
• Откуда есть пошел Пелевин...
Рассказывает сам автор в книге "Relics. Раннее и неизданное".
• В макароническом стиле
О романе "Краткая истории тракторов по-украински" Марины Левицкой.
• Холодная кровь
Трумен Капоте - писатель, герой фильма, текст.
• В макароническом стиле
О романе "Краткая истории тракторов по-украински" Марины Левицкой.
• Партія, розіграна над прірвою
Мистецтво компіляції та правда життя в книзі Іздрика "АМ ТМ".
• Жити швидко, співати "Гімн демократичної молоді"
Щойно вийшла в світ нова книга харківського письменника Сергія Жадана.
• Лагідна гра у небуття
Єжі Сосновський обережно проводить читача лабіринтами жахливого й майстерно розважає грою у фантастичне.
• Дві долі, "Три товариша" і шість дверей
Проза Ірен Роздобудько наділена якоюсь невловимою магією, секрет якої знає лише справжній письменник.
• З ностальгією, але без чорного песимізму
Інтерв'ю з письменницею Євгенією Кононенко.
• Старші за 16, молодші за 26 - це тенденція. У літературі
Тетяна Винокурова-Садиченко, Ксеня Харченко, Галина Ткачук, Галина Логінова, Віктор Маліновський та Любомир Княжич - молоді автори видавництва "Кальварія".
• Фабрика над прірвою
Панківські блазні шотландського письменника Іена Бенкса ("Осяча фабрика").
• Ірена Карпа: "Живу заради спалахів світла"
Інтерв'ю з письменницею.
• Як позбавитися негативів
Мішель Турньє та його роман "Лісовий цар": рефлексії.
• "Ты, Пушкин, Бог…"
10 февраля 1837 года погиб великий русский поэт - Александр Пушкин. Что это имя говорит представителю молодого поколения?
• НДР і ностальгія у кишеньковому форматі
23 січня 2006 року відбулась презентація книги Томаса Бруссіґа "Сонячна алея".
• Ожившие слова
Но если власть в романе Владимира Сорокина "Голубое сало" величественна и страшна, то литература откровенно жалка.
• Берёзовая виртуальность Есенина
28 декабря 1925 года погиб поэт Сергей Есенин.
• "Раптом виростає ціла закінчена історія,
якою я починаю "хворіти" доти, доки не поставлю останню крапку".
Інтерв'ю з письменницею Ірен Роздобудько.
• Лесная книга (книга на свежем воздухе)
Есть затейники мастерить кукол, есть любители рукописать книжки. На Воробьевых горах заложен основной архив Лесной библиотеки.
• Анархія вже десь поруч
Відсутність порожнин у світі, що його прагне відтворити герой-розповідач Сергія Жадана, не в останню чергу досягається незамовчуванням, до-мовленістю.
• Дмитрий Быков и его роль в русской орфографии
Відсутність порожнин у світі, що його прагне відтворити герой-розповідач Сергія Жадана, не в останню чергу досягається незамовчуванням, до-мовленістю.
• Убей меня нежно, или
Пасть жертвой "Слепого убийцы" Маргарет Этвуд.
• Let my people go
Вийшла нова книга есеїстики Оксани Забужко.
• Незабаром новий день. "День Європи"
Kнижкову серію, започатковану "Норою-друк", продовжують твори Ірен Роздобудько й Наталії Сняданко.
• Ярмарок "Книжковий світ" у Києві
Наші нотатки.
• Нормальный гонщик
Джорджио Фалетти написал свой первый роман "Я убиваю".
• No problem
У британского литератора Кристофера Фаулера, автора мистического триллера "Спанки".
• Японец-профессионал в суперлегком жанре
Новеллы Кэндзи Маруяма в сборнике "Сердцебиение".
• "Нам греки не чужие, говорю…"
Дни греческой культуры прошли в конце октября в Харькове.
• Две Ольги
13 ноября исполнилось 30 лет со дня смерти знаменитого ленинградского поэта Ольги Берггольц.
• Читання для всіх
Інтерв'ю з письменницею Наталкою Сняданко.
• Немного мыльный ром@н
Януша Вишневского "Одиночество в Сети".
• Між нами і Нею
Тексти і фото одинадцяти львівських поеток в антології "Ми і Вона".
• Все детективы ведут в Рим
Гийом Прево насчитал "Семь преступлений в Риме".
• Цирюльник-детектив
Дебютный роман Христиана Шюнеманна "Парикмахер".
• Сезонний розпродаж блондинок
Збірка оповідань Наталки Сняданко в серії "Агресивна бібліофілія".
• "Русская надежда" живет в украинском Харькове
Лауреатом Всероссийской литературной премии имени Сергея Есенина стала харьковчанка Анна Минакова.
• Нечитабельная история
в романе Элизабет Костова "Историк".
• Как сытый голодного жить учил
Сказка Мадонны Риччи "Лотса Тугой Кошелек".
• Кодируетесь?!
"Код да Винчи" Дэна Брауна - один из многих.
• Бочкотара по-японски
Новый роман Харуки Мураками "Послемрак".
• "Станиславка" - больше, чем просто библиотека
Харьковской музыкально-театральной библиотеке им. Станиславского - 50 лет. Многая лета!
• Промоції, прогулянки, медитації
у місті Львові під час Форуму книговидавців 2005 року.
• В Киммерии, у Максимилиана
Третий Международный Волошинский (репортаж)
• Драконы и кошечки Светы Литвак
(интервью). Перформанс начинается…
• Драконы и кошечки Светы Литвак
(интервью). Часть 2
• Джон Краули: "Поиграйте с идеями"…
…в романе "Эгипет".
• Унитаз и гитара
Виктор Пелевин/"Generation П"/Фредерик Бегбедер/"99 франков".
• Мелодия, (еще) не ставшая песней
О книге Харуки Мураками "Джазовые портреты"+ интервью с переводчиком Иваном Логачевым.
• "Историческая матерьяльность" Владимира Пучкова
Вышла новая книга стихов автора "Штрафная рота".
• Ключки Василя Шкляра
Детектив, містика, еротика.
• Уэльбек как диагноз
Что делать, когда все есть, а счастья нет?
• Боль-любовь
Расстроенное "Пианино" Эльфриды Елинек.
• Игра в слова
Не тормози - сникерсни!": кому нужен ново-мотояз?
• Как стать писателем…
…и можно ли продать качественную книгу?
• Летучий голландец и его "голландская жена"…
…в литературном мире Эрика МакКормака.
• "Редкая птица…"
Презентация московской антологии "НеИзвестная Украина" на Днепре.
• "Без мужика", но с Киевом
Prosus nostalgos Евгении Кононенко.
• Постколоніальний ГЕНдер
Романи Сергія Жадана "Депеш Мод" та Ірени Карпи "Фройд би плакав".
• Плохишам везде у нас дорога, плохишам везде у нас почет
Кратко о главном в детских романах Йона Колфера.
• Интриган Артуро Перес-Реверте
Каждое воскресенье испанский писатель пишет по одному эссе. Какие они?
• Кто виноват?
Портрет "обыкновенных преступников" в романе Бена Элтона "Попкорн".
• Предположение жить
Репортаж о том, как в Харькове праздновали день рождения Пушкина.
• "Анонизм" и Набоков
"Сповідь киянина еротомана" - книга для интимного чтения.
• Девочка и Клодель
"Ода радости" девятнадцатилетней харьковчанки Анны Минаковой.
• Путь настоящего Акунина
Это превращение модного беллетриста Акунина в русского писателя Чхартишвили.
• Живописное слово Макса Волошина
Как бы ни напоминали стихи Волошина японские миниатюры, разница между ними весьма существенна.
• Орган пятой власти
Детектив-антиутопия американского писателя Д.К.Фауста "Дьяволы Фермана".
• "Весь этот маскерад…"
Лермонтов по прозвищу Маешка в анекдотах.
• Место встречи изменить нельзя
Где же еще могут встретиться писатели-фантасты, как не на киевском "Портале".
• История прототипа "Парфюмера", рассказанная им самим
Роман Альфредо Конде "Человек-волк" рассказывает о любимом серийном убийце писателей-интеллектуалов.
• Веселий монах Дзен
Блазень Іккю видавав себе за дурня, але часто шив в дурні інших.
• Словарь "непереводимых" слов
Что будет, если mimesis заменить на imitation?
• Вино с печалью пополам
О всенародно чтимом шедевре "Враги сожгли родную хату".
• Тарас Шевченко говорит по-французски
• Версия reversio
• Культурный таксидермизм Сергея Соловьева
• Русский друид Николай Гумилев
• "В тихоструйном теченьи "ДвуРечья"…"
• Ценности археологии
• Питательная маска литературной критики
• Фантастика в картинках
• Влад Цепеш по прозвищу "Дракула"
• Золотоискатель
• Ты куда, Одиссей?
• "Панство розлитих вин"
• Книга из супермаркета
|
"В ЛІТЕРАТУРІ МУСИТЬ БУТИ ХОЧ ЩОСЬ СВЯТЕ…"
Інтерв'ю з письменницею Танею МАЛЯРЧУК
Писання, принаймні я би того хотіла, ніколи не стане для мене професією. Писання завжди дилетанство, і в тому найбільший кайф. А "кар'єра" в писанні найбільше залежить від фортуни, від того, наскільки на часі те, що ти пишеш. Ти можеш попасти, а можеш ні, але це від тебе не залежить, бо ж все одно не змінишся.
докладніше тут
В МАКАРОНИЧЕСКОМ СТИЛЕ
В "Краткой истории тракторов по-украински" Марины Левицкой мы видим макароническое смешение сатиры на совок, британскую бюрократию, с печальной семейной драмой. Гротескность делает этот роман смешным, а трагичность взаимоотношений между людьми и авторская бесстрастное и меланхолическое наблюдение за происходящим делают книгу по-теплому человечной.
докладніше тут
ЗАСПІВАЙМО?
Герої Сергія Жадана за життя можуть потрапити хіба що в напіваматорський порнофільм і в кримінальну хроніку, але вже здебільшого після смерті. Проте автор пише про них так, як ще зовсім нещодавно писав про самого себе в жанрі "нон-фікшн". І не в якомусь там репортажі - він складає на їх честь "Гімн..."
докладніше тут
ЛАГІДНА ГРА У НЕБУТТЯ
Якщо Ви відчуваєте, що простір та час інколи божеволіють, що на вулиці можна зустрітися із самим собою, що найліпше у сирі - це дірки, але щоб оцінити це належним чином, спочатку варто подорослішати, - тоді Єжі Сосновський є дійсно Вашим письменником.
докладніше тут
ДВІ ДОЛІ, "ТРИ ТОВАРИША" І ШІСТЬ ДВЕРЕЙ
В одному з інтерв'ю пані Ірен Роздобудько відзначила, що в сучасній українській літературі бракує відвертості й мудрості. Вона прагне донести це своєю своєю творчістю, й у дилогії "Він: Ранковий прибиральник. Вона: Шості двері" їй це цілком вдалося.
докладніше тут
"ПОБЄДА" СКРЯБІНА І ВАПШЕ
У ранній пісеньці з альбому "Мова риб" Андрій Кузьменко, лідер гурту "Скрябін", звертався до своїх фанів: "Мій тато має бороду, сто баксів і гараж, / А я їх маю десять, бо нашо мені мені той раш?" Минув час, батьківські бороди посивіли, а дитячі біографії підросли. Тож у розгорнутому конспекті своєї давньої пісні, на який схожа збірка прози "Я, "Побєда" і Берлін" Кузьми Скрябіна, вже не сто, а цілих двісті баксів спричинюють з'яву чудового чтива.
докладніше тут
З НОСТАЛЬГІЄЮ, АЛЕ БЕЗ ЧОРНОГО ПЕСИМІЗМУ
Інтерв'ю з письменницею Євгенією Кононенко
"Зараз такий час, чоловіки "списалися", можливо, вони наберуться снаги й у наступному поколінні знову буде добра чоловіча література. Це стосується й перекладної художньої літератури".
докладніше тут
СТАРШІ ЗА 16, МОЛОДШІ ЗА 26 - ЦЕ ТЕНДЕНЦІЯ. У ЛІТЕРАТУРІ
15 лютого 2006 року в агентстві УНІАН відбувалася чергова зустріч із серії "Кальварійських посиденьок". Цього разу видавництво "Кальварія" познайомила журналістів із своїми молодими авторами. Прийшли чотири чарівні авторки - Тетяна Винокурова-Садиченко, Ксеня Харченко, Галина Ткачук, Галина Логінова. Ще двох авторів - Віктора Маліновського та Любомира Княжича - з різних причин на жаль не було.
докладніше тут
ДМИТРИЙ БЫКОВ И ЕГО РОЛЬ В РУССКОЙ ОРФОГРАФИИ
О значении "Орфографии" для русской литературы можно сказать только то, что оно курьезно. Если этому произведению Дмитрия Быкова и суждено остаться в истории, то лишь в качестве примера несоответствия масштаба авторских амбиций и возможности их воплощения.
полный текст здесь
ІРЕНА КАРПА: "ЖИВУ ЗАРАДИ СПАЛАХІВ СВІТЛА"
Ірена Карпа - людина відома й доволі публічна, тому читати й чути про неї доводилося чимало. Мій досвід особистого спілкування показав, що вона є вдумливою натурою, яка ладна швидко прийти на допомогу. Сподіваюсь, це зможуть відчути й усі читачі "Культурного тренажера".
докладніше тут
НДР І НОСТАЛЬГІЯ У КИШЕНЬКОВОМУ ФОРМАТІ
23 січня 2006 року відбулась презентація книги Томаса Бруссіґа "Сонячна алея", виданої Львівською "Кальварією" за сприяння міжнародного фонду "Відродження" та Ґете-інституту. Події ж роману відбуваються на межі між західною та східною Німеччиною, на нічийній території біля Берлінської стіни.
докладніше тут
ФАБРИКА НАД ПРІРВОЮ
Ідея Іена Бенкса переписати роман "Над прірвою в житі", створивши "Осячу фабрику" та перетворив головного героя на панка, є ніщо інше як публічна наруга над святинею кількох поколінь.
докладніше тут
РАПТОМ ВИРОСТАЄ ЦІЛА ЗАКІНЧЕНА ІСТОРІЯ,
якою я починаю "хворіти" доти, доки не поставлю останню крапку".
Інтерв'ю з письменницею Ірен Роздобудько.
Есть затейники мастерить кукол, есть любители рукописать книжки. Кого-то прельщает произвол формы, кого-то эксперименты с материалом или игры с текстом в непривычных для чтения условиях.
полный текст здесь
АНАРХІЯ ВЖЕ ДЕСЬ ПОРУЧ
Cміливість незамовчування, що інколи доходить до зухвалого атакування дійсності з усіма її численними "чорними дірками" неправди, асоціються для героя книги Сергія Жадана "Anarchy in the Ukr" із справжньою справою, яка виправдовує його чоловічу самототожність.
докладніше тут
УБЕЙ МЕНЯ НЕЖНО, или
Пасть жертвой "Слепого убийцы" Маргарет Этвуд.
Вот читатель - добровольная жертва - принимается за чтение "Слепого убийцы" Маргарет Этвуд, он полон сил и желания овладеть книгой, его даже не остановит невнятное начало.
полный текст здесь
|
|
Євген ПОВЄТКІН, Київ.
Квітень 24, 2006 р., понеділок.
А далі - суто божевілля: перебути день.
Іздрик
"АМ ТМ", книга Іздрика, що вийшла минулого року в львівському видавництві "Кальварія", на форзаці має підзаголовок "компіляція". В анотації в принципі вичерпно викладено, що це означає: "провокативний епатаж і чорний гумор, дошкульна пародія і сомнамбулічні візії, маніпулювання чужими текстами і деконструкція власних". Справді, компіляція, або, коли вжити прийнятий у культурознавстві термін, "бриколаж", тобто складання в одне ціле фрагментів різної фактури, величини, походження, в "АМ ТМ" Іздрикові вдалася, можна навіть сказати, що він досяг в мистецтві складання в одну мозаїку Вавилонської вежі, примар зі сну, річкової пристані посеред степу широкого, алкогольних галюцінацій, стиглих помідорів без шкірки та парафразів із п'єси Тома Стоппарда "Розенкранц і Гільдестерн мертві" висот, майже захмарних для української літератури.
Втім, ужите тут слово "мозаїка" здається не зовсім точним - бо в результаті вийшло не пласке зображення, а справжня багатовимірна логічна загадка, з "вмонтованим" в неї власним розумом і свідомістю. Для цієї загадки Іздрик вдало підшукав зорову метафору - так званий "шаховий автомат" ХVIII ст., напівміфічна єдність всього, з чого складається сучасна постмодерна культура, а саме - гри (шахи і шахівниця), мотиву гравця-ляльки (фігурки турка-шахіста) і "справжнього гравця", який усередині, "машин і механізмів" (до речі, це є назва однієї з частин роману), що примушують гравця-ляльку виконувати волю того, хто грає насправді; дзеркал, які не так відображають і виявляють, скільки приховують того, хто сидить усередині "шахового автомата" і насправді веде гру.
Композиція роману - окремі сюжетно завершені новели, поєднані "впізнаванням" одного з персонажів другого плану, який в іншій новелі стає або був головним героєм - дещо пізніше була застосована в творі, який видається більш реалістичним - "Гімні демократичної молоді" Сергія Жадана.
Втім, якщо детально проаналізувати "АМ ТМ", то вийде, що Іздриковий твір - також реалістичний, лише на глибинному, не одразу відчитуваному рівні. В кожному новому розділі - новелі неодмінно - явно чи приховано - пояснено походження кожної наведеної візії, якою б неймовірно фантасмагоричною вона б не видавалася. Наприклад, у новелі, промовисто названій "Дімедрол", головний персонаж разом із напарником Ездрою полюють на урвистому річковому березі на пачку таблеток цього наркотичного препарату і, не втримавшись, летять у прірву сторч головою і бачать перед очима таке:
Летілося не так уже й довго,
але передтим, як бебехнути головою об каміння,
я встиг побачити, що предмет, за яким ми так безуспішно
полювали
ніякий не дімедрол, ніяка не пачка з піґулками,
а шматок мапи,
чи радше плану міста,
причому чим ближче ми підлітали,
тим помітніше було,
що це дуже детальний план,
та навіть і не план,
а справжнісінький макет,
макет міста (...)
Тут показано викривлену свідомість наркоманів, в інших розділах це можуть бути пияки або одержимі тією або манією. З кожним новим розділом, неначе за принципом комп'ютерної гри, фантасмагорична реальність усе більше ускладнюється, до неї залучаються все більш віддалені й різнорідні елементи: психіатричний госпіталь, який мандрує собі "свавільно і вибірково" зі Львова до глибинки десь в об'єднаній Німеччині, а серед його пацієнтів - деградуючий від алкоголю письменник, колишній міліціонер-даїшник і хлопчина, схиблений, так би мовити, на високих технологіях; знімальний майданчик, на якому актори знімають порнофільм в шлемах комп'ютерного томографа, начепивши на себе відеокамери особливої конструкції, промовисто названої "All-seeing Eye"- "Всевидюче Око".
Чи не вершиною ускладнення реальності можна вважати епізод із новели "Ідіоти", персонаж якої, висівши вночі не то серед поля, не то серед лісу із поламаного автобуса, натрапив на споруду, яка була нагадувала одночасно річковий вокзал (дарма що до найближчої водойми, за словами оповідача, було кількадесят кілометрів), сцену карнавалу й якийсь чудернацький монастир, а насправді була суцільним фантомом:
(...) споруда й справді нагадує річковий вокзал, принаймні його макет: дерев'яний, фарбований на біло будинок, дерев'яний нефарбований причал, фіґурні стовпці балюстради, лавки, стенди, рятівні шлюпки і світлa, світлa, світлa - ліхтарі вздовж причалу, фантом маяка на краю поля, рекламні пломені білбордів, підморгування гральних автоматів, люмінесценція, неони і тисячі ґірлянд, ними обвиті були штучні ялинки й нештучні берези, вони звисали, здавалося б просто з неба(...)
Примарність усього посталого перед очима простору - влучно охарактеризованого оповідачем як "позначеного столярними й світляними мітками цивілізації" - посилюється через тотальну замаскованість як "пістряво - ніби для карнавалу" вбраної юрби, так і події, в якій всі беруть участь:
Важко було зрозуміти, хто саме переді мною, - не тому, що обличчя ховалися за масками, а вбрання скривали справжню сутність персонажів: якраз масок і костюмів було не так уже й багато, а може, їх і зовсім не було, просто строкатість тканин, замалим не ритуальна експресивність рухів, та ще й кокаїновий сливе полиск очей досконало маскували справжню сутність справ, якщо така існувала.
Наступні слова запам'ятаємо, так би мовити, "сфотографуємо" мисленним поглядом:
Хоча зазвичай буває якась там (підкреслення моє - Є.П.) сутність, а вже чи справжня вона, чи не справжня - не нам судити.
Отже, перед нами - карнавал і маски, антураж, який неминуче (майже як умовний рефлекс) відсилає "просунутого" іздрикового читача, насамперед з філологічною освітою, до ідей Михайла Бахтіна, висловлені ним у праці "Творчість Франсуа Рабле та народна сміхова культура Середньовіччя та Ренесансу". Якщо зіставити карнавал, який відомий російський дослідник побачив у "Гаргантюа та Пантагрюелі", з тим, що побачив герой іздрикової новели "Ідіоти" "серед степу широкого" (от іще одне іронічне відсилання - до "Заповіту" Тараса Шевченка, це ми теж поки що мисленно "сфотографуємо"), то бачимо, що Іздрик описує тут злі веселощі. Це означає насамперед нове призначення маски - вона вже не є вираженням живої та мінливої суті Всесвіту, втіленням ненастанних перетворень у ньому - вона, навпаки, є застиглою гримасою, личиною, начепленою, аби щось приховувати. Та іздриків герой уже занурився в загальну атмосферу:
Не те, щоби мені хотілося включитися в загальні веселощі (хтозна, чи то були веселощі), але триматися осторонь загального дійства тут було просто неможливо: як тільки я ступив на причал, мені одразу хтось всучив у руки величезну запалену петарду, і я хоч переживав, що вона може от-от вибухнути, та позбутися її мені не дозволяли, просто ситуація постійно викомбінувалася в такий спосіб, що мені насправді ніде було приткнути кляту петарду і ніяк було її викинути.
Герой схопив із пожежного щита сокиру й обтяв фітіль й зрозумів, що це саме те, чого від нього чекали "і йшлося не про ампутаційні порахунки з петардою, а про те, аби в моїх руках опинилася сокира. Ну і найголовніше: я зрозумів, що так буде й надалі - від мене очікуватимуть правильної, відповідної, адекватної (на думку загалу) реакції на кожну ситуацію - соціальне замовлення чи, радше сказати б, суспільне очікування (підкреслення моє - Є.П.) становило квінтесенцію карнавалу крізь призму мого суб'єктивного бачення, річ ясна".
Маємо достатньо "мисленних фотографій", аби відпустити героя новели нарощувати раз за разом, так би мовити, "суспільно вмотивоване безумство" (до речі, вся історія скінчилася тим, що він просто спалив цей чи то річковий вокзал, чи то монастир). Що ж ми бачимо "у кадрі"? Перш за все - буття, сенс якого зовсім незрозумілий, але нерозуміння це старанно замасковане. З'являється невтаємничений герой, який губиться серед численних варіантів пояснення того, що він бачить перед собою. Нова фантасмагорична реальність одразу спрямовує на нього агресію, вручивши йому запалену петарду, а потім чинить тиск, не дозволяючи тої петарди позбутися. Герой зауважує, що реальність вимагає від нього правильної (курсив Іздрика) відповіді, яка полягає у виконанні невисловленого, але жорстко, хоча й непомітно нав'язаного бажання спільноти. A ще десь на обрії, або, якщо бути точним, то "серед степу широкого" (курсив Іздрика) маячить смерть, про неї всі навколо забули, принаймні, серйозно ніхто не думає.
Ці риси - нерозуміння, аґресія, несвобода і тиск обставин (оточення), несерйозна, а то й абсурдна обстановка, в якій трапляється смерть - повторюються в інших новелах. Крім падіння головного героя новели "Дімедрол" разом з Ездрою в прірву в намаганні дістати "колеса", повтореного в "П'ятому поверсі", так би мовити, з іншої перспективи, ще можна пригадати, наприклад, загибель Леббенч, Роза та Ґіля під час зйомок порнофільму в "Павільйоні" або пожирання Кранца, Стерна та Жені Колбасіна Мурашиним Левом у "Пісочниці". Ось характерне сприймання смерті: Як оті заголовки в "Експресі": "Тато маму зарубав, на городі закопав", "Відрізав дружині голову і пішов з нею на дискотеку" (з ким, до речі, з головою чи з дружиною?), "Бабця вчаділа разом із внуками" і те де. Ну, не торкає воно якось, навіть коли намагаєшся уявити собі усі ті жахіття детально. Не торкає.
Що ж відчувають Іздрикові герої, перебуваючи всередині логічної загадки, схожої на "шаховий автомат"? В усякому разі, нічого доброго. Їх беруть у свій полон як не алкогольно-технологічні галюцінації (розділ "High technology"), то насмерть замучують збоченими любощами на знімальному майданчику порнофільму (новела "Павільон") або стукотом на верхньому поверсі ("П'ятий поверх"). Герої бувають безжально осміяні - за те, що через алкоголічні провали в пам'яті опиняються на вулиці без штанів ("Шпиталь-transporter") aбо через нав'язливі видіння, що мучать не гірше тортур, але всім навколо, насамперед медперсоналові, здаються галюцінаціями ("High technology").
Те, про що, власне, оповідає книга, в стислому вигляді викладено в новелі "Партія". З її абсурдного антуражу можна виділити такий хід: гра, в якій треба захищатися, як у шахах; зрада або бездіяльність власного війська, відтак капітуляція, потім, так би мовити, "переототожнення" себе з ворогом й долучення до його тріумфу і нарешті - власний занепад: "усі ці симптоми, як і згадки проверблюдів хамелеонів каплунів китів ласиць яструбів чи чапель загадки каламбури відмовки втрата пам'яті злопам'ятність параноя алкоголізм короткозорість деліріум епілепсія дальтонізм наскакування з ножем на старих образа родичів і друзів зневага до коханої й погорда до жінок узагалі поява на людях без капелюха без ціпка чи без штанів трем колін заслинене підборіддя засцяні простирадла пляшки під ліжком(...)".
Звісно, "Партію" можна інтерпретувати з філософських позицій постмодерної гри, проте існує погляд, з якого все зображене в "АМ ТМ" - уже не головоломка, точніше, не забавка, а якнайсуворіша правда життя, цілісна реалістична картина, в яку залучено не тільки сам текст, а навіть картинку на обкладинці й напис в її кутку - "Як досягти безсмертя в домашніх умовах". І відправна точка цього трактування - якраз "переототожнення" себе з ворогом, короткий примарний тріумф і відтак муки і власний занепад. Ворог, безумовно - це ворог усього роду людського; саме до його нечистої раті належать і ті численні біси, які сидять у кожному персонажі, і той "вмонтований розум" "шахового автомату", усієї гри, явленої у творі.
Іздрик показує, як насправді невимовно, жахливо далеко відійшов зображений ним світ від Бога, настільки далеко, що в нього може спокійно прийти диявол, і ми бачимо його в "АМ ТМ" в різних втіленнях: це й львівська бабця Аліція Бобик, і Король, який заходить до знімального павільону після безумно-смертельних зйомок порнофільму, і Мурашиний Лев. Образ нечистого, який розглядає життя іншої людини, неначе телережисер зображення на багатьох моніторах у своїй апаратній (розділ "High technology") перегукується з подібним образом у "Дванадцяти обручах" Юрія Андруховича.
Світ, куди приходять ці інфернальні персонажі, є величезним "житейським морем", по якому, наче хвилі, гуляють різні спокуси. Власне, герої "АМ ТМ" опинилися в тому лиховісному світі саме завдяки спокусам - пияцтву, розпусті (показаним у ґротескному вигляді, приміром, у розділі "Поїзд утікачів"), а ще -азарту гравця, який грає в усякі постмодерні ігри. Розгадка напису в правому верхньому куті обкладинки, про безсмертя в домашніх умовах, теж може бути не надто складною, бо яке ж безсмертя є таким побутовим, повсякденним, як кухня, ванна чи спальня, таким, якому не потрібне ані позапобутовий світ Церкви, ані духовне зростання, ані які-небудь зусилля? Нечисті сили, які дають його, насправді позбавляють не смерті, а життя, тобто переводять людину в такий стан, коли вона не живе, а потрапляє в "межовий" стан, з якого не можна повернутися до життя, бо вже неначе помер, і не можна померти, бо ніби й не живеш... Й закінчення роману теж закономірне: після пологів народжується дитина, що зовсім не є новим життям й узагалі асоціюється із смертю та відмиранням:
Маленький Окрю виглядав цілком симпатично, без жодних відразливих (підкреслення моє - Є.П.) рис новонародженого, був спокійний і навіть дивився, здавалося, цілком осмислено, немов уже відбув більшість необхідних ініціацій. З животика йому стирчав шматок чорної пуповини.
- А це будете пізніше відтинати? - запитав я.
- Це, - повчально мовила сестра, - відпаде саме, пройшовши попередньо всі природні стадії відмирання. Вони зображені у нас на схемах (...)
Не думаю, однак, що коли Іздрик пише про нечисту силу або про персонажів, які носять на собі знак від неї, то він схиляється перед демонами. Напевне, він таки має рацію у своєму баченні світу, який замість духовного життя вічного обирає собі "безсмертя в домашніх умовах"...
Щиро дякуємо видавництву "Кальварія" за книжку.
|